Цьогорічний бюджет вищі ешелони влади пообіцяли зробити інвестиційним. Але де взяти ці інвестиції? Кого приваблює ззовні нереформована, дужа затратна еко­номіка, переформована медицина, освіта, система державного управління, до того ж корумпована?

Майже за двадцять років свого існування Україна так і не приступила до тих ре­форм, які вже давно здійснили наші сусіди: Польща, Чехія, Словаччина та інші.

Може, й нинішня влада не пішла б на різкі непопулярні кроки, але що їй роби­ти? Грошей у бюджеті катастрофічно не вистачає, величезний дефіцит у пенсійному фонді, а МВФ грошей не дає, вимагаючи найперше скорочення дефіциту бюджету.

Президент Віктор Янукович небезпідставно зазначив, що «ситуація буде лише гіршати, якщо найближчим часом не будуть розпочаті реформи по усім напрямам».

Отже, болісні, непопулярні зміни неминучі, і одразу бачимо певний спротив. Чому? Та тому, що органи місцевого самоврядування дотепер більше покладалися на державну підтримку, аніж на ретельний пошук власних ресурсів та інвестицій у розвиток територій.

І ось той час, початок 2011 року, коли держава виступає не з романтичних по­зицій, а подекуди навіть з позицій примусу, настав.

Голова обласної державної адмі­ністрації Микола Костяк попередив голів райдержадміністрацій, що найближчими днями кожен з них захищатиме районний бюджет з чіткою мотивацією програмних заходів в еко­номічній, соціальній та куль­турній сфері. А це означає, що районна влада повинна мати повну картину, як роз­виватимуться усі населені пункти. Яку програму, бю­джет (розвитку чи проїдан­ня) вони для себе визна­чили. А, разом з тим, чи не помилилися громади, оби­раючи того чи іншого сіль­ського (селищного) голову. Чи здатний він насправді бути ініціатором пошуку і запровадження внутрішніх та зовнішніх резервів? Тоб­то, кажучи іншиим словами, чи готові очільники органів самоврядування стати ме­неджерами, які здійснюють узгодження інтересів різних соціальних груп?

Якщо відповісти корот­ко, то не всі. І це засвідчи­ли співбесіди у районній державній адміністрації з сільськими і селищними головами, бухгалтерами та землевпорядниками.

Проходили вони за спе­ціальним графіком, у якому кожній раді було відведено певний день і час.

Четвер, наприклад, роз­почався з діалогу між ра­йонною комісією та пред­ставниками Мирненської селищної ради. А до складу комісії входили перший за­ступник голови райдержад- міністрації Пацай С.Б., за­ступник голови Загорулько Г.І., начальник управління економіки Сидорова К.К., начальник фінансового управління Боровік Д.В., представник відділу Держ- комзему Семеренко O.K. , голова районної ради Шептура М.А.

Уже перші, ніби й про­сті для Мирненського се­лищного голови Реут А.А., обраної ще минулого скли­кання, запитання , належної відповіді не мали. До того ж, «команду» представляли недосвідчений бухгалтер, а ще — землевпорядник. Без відповідних підрахунків і мо­тивацій картина цьогорічно­го фінансування бюджетних закладів селища виглядала дуже песимістичною: навіть на захищені статті грошей не вистачає. Водночас ніхто чітко не виклав позицію і щодо резервів: за орен­ду і викуп землі, майнових комплексів, скорочення де­яких посад і робіт тощо. Від­чувалося, що не доходять до згоди підчас розв'язання проблемнизх питань й депу­тати цієї ради. І, мабуть, це найгірше, коли вони керу­ються споживацькими мір­куваннями: на все повинна дати кошти держава.

Аби не гаяти часу, мир- ненців відправили на допідготовку.

А ось звіт представни­ків Гаврилівської сільради і особисто голови Вовченко І.М., якій навіть бухгалтер «для суфлерства» не зна­добився, викликав дуже позитивні емоції. Сільський голова упевнена : 1200 гро­мадян, які проживають на території ради, особливого дискомфорту від реформ не відчують. І хоча старто­вий бюджетний показник, який характеризує базу оподаткування цієї ради, обіцяє не стільки розвиток, як утримання, Ірина Михай­лівна назвала джерела, за рахунок яких територія роз­виватиметься. Планують у Гаврилівці ще одну групу дитсадчат відкрити, і Буди­нок культури дещо «підла­тати», і видатки на програму «Власний дім» збільшили. А до того ж спрямовуватимуть кошти на проведен­ня грошової оцінки землі, на уточнення генерального плану забудови села, на об­лаштування сміттєзвалища, огороження кладовища у с.Бабенківка, на розвиток спорту, підтримку ветеранів іт.ін.

Сподіваються, що все це реалізується і завдяки напо­вненню так званого другого кошика (тобто власних дохо­дів), і спонсорськоїдопомоги та підтримки місцевого гос­подарства «Таврида-Плюс».

Одразу було видно, що сільський голова орієнту­ється у кожному показнику, знає чинне законодавство і особисто займається по­шуком резервів. Та й спеці­алісти у сільраді працюють не спроквола — бухгалтер, землевпорядник...

Висновок напрошується сам по собі: голо'вне — ініці­атива та бажання керівника органу самоврядування, від­повідальність за тих, хто до­вірив стати на чолі громади.

Без цього (незалежно від стажу) залишається невпев­неність, відчай і невдоволен­ня населення. За таких умов неможливим стає й діалог з депутатами та громадою. А по великому рахунку — це криза довіри людей до вла­ди і держави.