Один день з життя депутата

Працюючи поза стінами Верховної Ради народний депутат України Катерина Самойликдуже рідко знаходиться у своєму робочому кабінеті, частіше її можна побачити в районах нашої області. Катерину Семенівну знають скрізь, аджел за 16 років роботи у Парламенті навряд чи знайдеться такий населений пункт Херсонщини, де б вона не побувала...

Як правило, зустрічі з виборцями, керівництвом районів чи сіл тривають довго, тож виїжджаючи з Херсона о шостій-сьомій ранку, народний депутат повертається додому пізно вночі.

Окрім ділових зустрічей, звітів перед громадами, Катерина Самойлик багато спілкується особисто, до неї, як правило, звертаються за допомогою ті, хто вкрай розчарувався у представниках влади, чиновниках чи місцевих депутатах, Про­блеми у людей нібито й різні, а от корені цих проблем одні, — погана робота влади, бюрократизм, низьке фінансове забезпечення громадян, які не можуть собі дозволити не тільки нормально харчуватися, але й ліки придбати, Ці люди, як правило, різного віку, різного соціального стану, різних політичних уподобань. До комуніста Самойлик йдуть усі, адже більше немає до кого. Знайдіть хоча б одного депутата у Верховній Раді України від Херсонщини, який сплановано, регулярно відвідує всі куточки області, і особисто зустрічається з її мешканцями. «Так, я дійсно на­багато більше часу приділяю рідному краю, бо народилася тут, виросла, поховала батьків, — говорить Катерина Семенівна. — І хоча я буваю у різних регіонах держави, допомагаю вирішувати проблеми багатьом громадянам, проте серце моє звичайно ж тут. Тому ніхто не може мені дорікнути, що більшість свого часу поза Парла­ментом я приділяю не своїй Херсонщині».

9 лютого Катерина Самойлик запланувала зустрічі у Каховському районі, журналісти, яким кортіло подивитися, як проходить робочий день депутата в регіоні, напро­силися у цю поїздку разом з нею. Я вже неодноразо­во супроводжувала Ка­терину Семенівну, коли вона зустрічалась з меш­канцями нашої області, проте кожного разу, це відбувається по-новому, цікаво. Тут дізнаєшся, про що насправді думають прості люди (для яких саме ми й готуємо матеріали), які проблеми їх хвилюють кожного дня.

Легендарна Каховка Перша зустріч відбулася в Каховці, Катерина Самойлик спілкувалася з депутатами місцевих рад від Компартії України. На зустрічі були присутні й голова районної ради Микола Крупін та Каховський міський голова Олександр Карасевич. Учасники зібрання говорили про наболіле, про консолідацію зусиль депутатів-комуністів всіх рад задля ви­конання програм, з якими представники КПУ йшли на вибори.

Лідер комуністів легендарної Кахов- щини Володимир Мельничук звернув увагу всіх присутніх на першочергові за­вдання, на те, що головним залишається виконання Програми комуністів району, з якою вони йшли на вибори. До речі, цей документ базується на побажаннях земляків, у ньому піднімаються саме ті питання, вирішення яких більш за все чекають мешканці району:

- створення МТС, великотоварних підприємств;

- введення новітніх технологій у АПК;

— підвищення орендної плати за паї до 5% від їхньої вартості;

- контроль за виплатою зарплат та створенням робочих місць тощо.

Не оминув своєю увагою B.C. Мель- ничук і теми щодо дотриманням правил безпеки в роботі з ядохімікатами та гербіцидами, Саме у Каховському районі сталися сумні події, пов'язані з отруєнням мешканців села Семенівка, про які ми вже писали в нашій газеті.

Володимир Сергійович також нагадав усім, що каховський край є легендарним, з ним пов'язані славетні події, героїчні сторінки з історії нашої держави, тож ка- ховчани не мають права забувати про це, а повинні дбало піклуватися про пам'ятки історії: монумент «Легендарна Тачанка»,.- «Дівчина у шинелі» та інші, що усьому світу розповідають про велич подвигу на­родного при взятті Перекопу, душа якого й досі живе у Херсонських степах.

Депутати говорили про місцеві проблеми, про питання, що їх сьогодні хвилюють, Так, наприклад, Володимир Мальчиков, перший секретар первинної організації КПУ села Архангельська Слобода, розповів про те, як був «по­грабований» багатий колись радгосп, як знищили млин, машинно-тракторний парк, пекарню, цех олії, клуб, ферми та тваринницький комплекс. При повній байдужості влади господарство доведене до розвалу. Сьогоднішній час/день депутат назвав «тріумфом розкоші над злиднями». А тим часом сільська влада навіть сходки у минулому скликанні з селянами не проводила, мабуть, аби зайвий раз їй ніхто не нагадував про безпорадність у вирішенні важливих питань. Та й збиратися немає де, якщо треба про щось поговорити, збираються просто неба.

Та комуністи не будуть сидіти, склав­ши руки. Уже сьогодні вони запропону­вали конкретні дії, що поліпшать життя у селі, і до їх виконання вже долучилися народні обранці від Компартії.

Володимир Мальчиков попросив керівництво району звернути увагу на орендну плату за землю, адже не всі підприємства вчасно розраховуються та й платять, стільки, скільки кому за­манеться, не звертаючи уваги на рішення депутатського корпусу району.

Багато питань було й до народного депутата Катерини Самойлик: людей дуже хвилюють: доля Пенсійної реформи,- пенсійного забезпечення, наміри влади збільшити пенсійний вік; внесення змін у Трудовий кодекс; житлово-комунальні проблеми.

Катерина Семенівна докладно розповіла про чітку позицію Компартії стосовно всіх питань, якими переймаються громадяни, «Головну проблему — відсторонення від влади «помаранчевих», ми вирішили, проте багато питань зали­шилося, — звернулась до колег Катерина Самойлик. — Ми вирішили й питання по НАТО. Поліпшилися стосунки із Росією.

Є певні позиції, які наша партія не збирається «здавати», це перш за все -пенсійна реформа. Те, що пропонує антисоціальний міністр Тігіпко назвати можна не реформацією, а деградацією. У реформі говориться тільки про підвищення пенсійного віку, а про підвищення стандартів життя для пенсіонерів нічого не йдеться. Тоді що ж це за реформа?

Ми не можемо підтримати й «Трудо­вий кодекс», адже він таку свободу дає працедавцям, що про демократію годі й говорити. Те, за що наші прадіди боро­лися на початку ще минулого століття, хочуть просто перекреслити. Восьмиго­динний робочий день хазяїв підприємств вже не влаштовує, вони бажають, щоб люди працювали, скільки, скільки їм заманеться, а звільняти з роботи можна буде, як жажуть: «без выходного посо­бия». Як же може з таким погодитися політична сила, яка перш за все захищає права найманого працівника?». Депутат Самойлик висловилася категорично й проти так званої реформи у ЖКГ, у тому вигляді, в якому сьогодні вона пропонується: «Не можна вводити пеню за несвоєчасну сплату послуг. У такій державі, де більшість громадян живе на грані бідності, ми не маємо права їх прирікати на поневіряння, адже за борги людей просто будуть виселяти з будинків та квартир. Такого Компартія не може допустити — треба всім разом думати про завтрашній день.

Ми не згодні, наприклад, з продажем землі, або підняттям пенсійного віку, повинні про свою позицію сповіщати владу, що намагається заплющити очі та закрити вуха. Але є у громадськості свої методи впливу, їх і потрібно вико­ристовувати. Не будьте байдужими, ми разом повинні відвойовувати інтереси наших виборців».

На зборах було утворено об'єднання депутатів рад різних рівнів, що пред­ставлять Каховський район, обрано його Координаційну раду, до якої увійшли представники всіх сільських рад, районної, та міської. Її очолив депутат обласної ради Носенко.

Дудчино

На зустріч з Катериною Самойлик у селі Дудчино зібралося практично все доросле населення. Селяни уважно вислухали звіт народного депутата, ста­вили багато питань. Обговорювали й свої проблеми, яких накопичилося чимало, У селі працює 18 фермерів, які орен­дують землю селян. Проте будь-які проблеми тут зовсім не вирішуються, це несправедливо вважають мешканці села, адже гроші підприємці заробля­ють завдяки їхній землі. Так, напри­клад, не вирішено питання постачання води, користуватися нею люди мають можливість всього півтори години на добу. До того ж, вода, що тече з кранів іржава, фактично технічна — вона непридатна для вживання у їжу.

Висловлювали своє невдово­лення депутатові селяни й формою оплати фермерами за їх роботу, Гроші виплачуються, як кажуть, у конвертах, стаж та відрахування до Пенсійного фонду не йдуть, тож люди й переймаються своїм майбутнім,-хто знає, що та влада напише у новому т проекті пенсійної реформи, Хвилюють людей похилого віку, які підпадають під категорію «Діти війни», невиплати надба­вок до пенсій, Закон є, а грошей немає.

Народний депутат порадила у таких випадках звертатися до суду. Тільки так, на її думку, можна від держави сьогодні отримати гарантоване Законом, Якщо ж судці Каховського міськрайонного суду, на яких є скарги, не приймають законні рішення, то треба йти далі — радить депутат, адже тільки громадою, а не поодинці можна досягти мети й змусити владу діяти у рамках чинного законодавства. Закон — для всіх однаковий, тож не може так бути, що один отримає доплату, а інший — ні. Розповіли мешканці села й про ще одне зло, що процвітає «Тут — самогоноваріння. Люди спиваються, порушують громадський порядок, біля їхніх будинків немає ладу, а міліція, і на їхню думку, не діє рішуче. Катерина Самойлик попро­сила висловитися дільничного міліціонера, той сказав, що один йе в змозі справитися із всіма громадянами, які варять само­гон, та тими, хто його купує, і попросив допомоги у громади.

Виживати зараз у селі досить складно, а тут ще й купа бюрократич­них перепон у питаннях оформлення документів на прибудинкові ділянки, а за сільську, напіврозвалену хату на продаж БИ вимагає при оформленні по кілька тисяч гривень. Більше двох годин мешканці села Дудчино розповідали про своє життя народному депутатові та просили допомоги у різних питаннях. Звісно ж, що вона буде допомагати. Та виникає запитання: а що ж робить місцева влада?

Депутати районної ради від Компартії Володимир Мельнічук та Володимир Менісенко, які супроводжували народно­го депутата Катерину Самойлик під час зустрічей, вважають, що треба поверну­тися до такого методу роботи з виборця­ми, як інформаційні конференції, завдяки яким депутати краще знатимуть реальні проблеми своїх виборців і не тільки у районних центрах, а й у найвідцаленіших селах. Адже більшість проблем, про які розповідали люди народному депутату, в змозі вирішити і депутати місцевих рад.

Оаза посеред степу

Наступна зустріч перенесла нас у зовсім інший світ. Оазою соціалізму називають село «Тавричанка», що збе­регло і землю, і державне дослідницьке підприємство «Асканійське». Люди тут мають роботу, стабільну зарплату, вселг працюють прекрасні дитячий садочок та школа, є й своя лікарня, клуб. Життя у «Тавричанці» вирує, функціонують спортивні секції, художній, танцювальні,, пісенні гуртки.

Керівник підприємства, Герой України Віра Найдьонова пишається здобутками і залюбки показує всім своє господарство, що навіть у кризу не по­страждало, а навпаки, набирає обертів, вкладає гроші у розвиток, нові технології та супертехніку. Нам показали і сучасний завод з випуску насіння. Щойно госпо­дарство придбало суперновий оприскувач (що було придбано на останній виставці сільськогосподарського об­ладнання), який замінить дорогу та неекономну сільгоспавіацію. Без сумніву «задоволені» прекрасними умовами про­живання у надсучасній фермі — корови (яких також обслуговують за останнім словом техніки та технології).

На зустрічі з виборцями, що відбувалася у прекрасному клубі, Ка­терина Самойлик, вручаючи партійні квитки молодим комуністам, відзначила, що це найкращі люди села — головні спеціалісти, які складають еліту громади.

Розмова була відкритою, селяни на умови життя не скаржилися, а просили розповісти народного депутата про її роботу у Парламенті; поїздку до Білорусі обурювалися різким підняттям цін; став­ленням до «Дітей,війни»; висловлювали й своє ставлення до тих людей, які зараз намагаються розколоти Комуністичну партію.

Дуже різко та негативно, з при­воду поведінки колишнього комуніста Грача, висловилась Віра Опанасівна Найдьонова, яка завжди була прямою та відкритою людиною, і яка для багатьох своїх земляків є взірцем патріотизму.

Додому їдемо в Херсон на годиннику біля 8 вечора. Катерина Семенівна каже: «Трохи перепочину, наведу лад у думках, бо з багатьма людьми сьогодні спілкувалася, а потім дома буду розбирати звернення,. скарги, листи... писати свої запити...».

Дивлюсь на купу паперів, звер­нень, скарг, що написані у переважній більшості «від руки» і думаю, що навряд чи у мене зараз знайдуться сили приїхати додому і почати працювати, наприклад, писати цей матеріал... сил просто немає. Пригадую обличчя людей на зустрічах, їхні очі, наповнені сподіваннями; руки механізатора у мозолях та тріщинах від важкої праці, який віддає депутатові свій лист; жіночку-пенсіонерку, яка зі сльоза­ми скаржиться на те, що їй не виплачують допомогу... і думаю: невже наш народ заслуговує такого життя?