Безробіття, низький рівень комуналь­них послуг, мізерні пенсії', приховані тим­часові заробітки... Ці негативні явища не обішли стороною жодне українське село. А сьогодні до тих бід ще обйв'язково тре­ба додати і пияцтво та самогоноваріння, які на тлі економічно-соціальних нега­раздів останнім часом розквітли буйним цвітом чи не в кожному сільському насе­леному пункті. Як бути? Чи є сенс оголо­шувати жорстку війну самогЬнникам по всіх фронтах? Хто лікуватиме сільчан, хворих на алкоголізм? Чи в спромозі кон­структивні сили сільських територіаль­них громад ефективно боротися з «зе­леним змієм» та його виготовлювачами? Запитання з непростих...

Депутат-мажоритарник районної ради від Дудчинського виборчого округу і голо­вний редактор газети «Каховська зоря» В.Менисенко ініціював з цього приводу проведення розмови «за круглим столом» в Дудчинському сільському клубі. В ній взяли участь сільський голова А.Гусейнов, голова сільської ветеранської організації А.Михайпюк, співачки місцевого народно­го жіночого вокального ансамблю «Журав­ка» О.Янковська, С.Маликовська, Г.Лащ, Н.Добровольська, Г.Гелієва та інші члени ан­самблю «Журавка».

Нижче подаємо фрагменти цієї роз­мови.

-Деякі наші пенсіонери вже своїх пенсій не бачать, бо на самогон їх витрачають. А деякі стільки заборгували самогонникам, що вимушені розплачуватися за оковиту телеві­зорами та іншим майном.

-Зрозуміло, ми всіх своїх самогонників знаємо. Особливо завзятих не більше п'яти- шести осіб, та «обслуговують» вони фактич­но все село. Життя наше так влаштовано, що приводів для вжиття спиртних напоїв (або з радості, або з горя) завжди вистачає. А до виготовлювачів самогонного зілля вимушені звертатися, бо в нашому магазині горілка чи вино коштують дуже дорого — самогон удвічі дешевший.

Ви б приїхали влітку і подивилися, де «клієнти» наших самогонників «відпочива­ють» після пиятики.,. У степу в бур'янах, по­зариваються у землю, як ховрахи... Геть люд­ське обличчя втратили!

-Самогонники знахабніли до краю. Без застережень йдуть до пошти у дні, коли при­возять пенсії, і забирають у своїх «клієнтів» борги за самогонку, тільки на хліб залишаю­чи бідолахам, щоб з голоду не померли... Аж не віриться, що таке в наш час можливе!

Велика біда в тому, що «послугами» са­могонників користуються вже не лише окре­мі односельці, а й цілі сім'ї, де є неповнолітні діти. Маємо випадки, коли цілі сім'ї спива­ються і відходять у небуття. Родина Мотиків, наприклад, від самогонки померла. Прикро до сліз. Ступаки теж пішли з життя через око­виту.

За радянської влади (особливо коли головою нашої сільської ради був присутній тут Анатолій Миколайович Михайлюк) такого свавілля самогонників не було, бо і міліція, і громада нещадно з ними боролися. їх і сер­йозно штрафували, і на сільських сходках «виховували», і до адміністративної комісії виконкому сільради викликали. Словом, земля горіла під ногами виробників «зеле­ного змія». А зараз їм повне роздолля. Закон дозволяє гнати оковиту для власної потреби, а значить можна успішно хитрувати, наби­вати грішми власні кишені і х&ірувати на біді хворих на алкоголізм людей.

-Микола від горілки помер... Напився самогонки, заповз на гребінь відкосу магі­стрального каналу і там його смерть зна­йшла. Лежав мертвий, доки круки до кісток його тіло не склювали... Так без труни Ми­колу і поховали. Ось що стоїть за тими бруд­ними самогонними гривнями!,А було Миколі п'ятдесят п'ять років.

-Зверталася колись із заявою до діль­ничного інспектора на одну із самогонниць, бо в моєї подруги дуже сильно син пив... Ні­чого не змінилося. Як пив той син, так і п'є, і від нього вже дружина пішла, добре хоч діти не в батька, навчаються в обласному центрі, прагнуть корисними для суспільства людьми бути.

-Цікаво: хто жене самогон, сам його не споживає, береже здоров'я, цінує своє жит­тя... До речі, півлітрова пляшка самогонки в нашому селі коштує 13-15 гривен^ а буха­нець найдешевшого хліба — 2,5 гривні... До­рога п'яна втіха!

Анатолій МИХАЙЛЮК:

Я не хочу навмисно прикрашати наше сільське життя-буття за радянської влади, самогоноваріння теж мало місце. Однак самогонники добре знали, що на них чекає не тільки адміністративне чи навіть більш суворе покарання, але й моральний осуд суспільства. Добре із самогоноварінням бо­ролися дільничні інспектори міліції, нерідко проводилися відповідні рейди правоохорон­ців спільно із представниками громадськос­ті, не стояли осторонь цієї важливої справи й добровільні народні дружини, які діяли практично в кожному сільському населено­му пункті. А сільські сходки в клубі? На «лаву ганьби» сідали виробники оковитої разом із своїми самогонними апаратами, і люди їм, дивлячись в очі, відверто говорили все, що думають про їх «бізнес». І рішення на сход­ках приймалися такі, що вдруге потрапити на «лаву ганьби» вже ніхто не хотів. В районі працювала спеціальна комісія по боротьбі з пияцтвом та самогоноварінням, яка надава­ла нам не тільки методичну, але й практичну допомогу. Зауважу: цілеспрямована бороть­ба із самогоноварінням велася постійно у всіх трьох населених пунктах нашої сільради. Ну а нині (покладемо руку на серце) само­гонники в наших селах відверто розпереза­лися, відчули свою безкарність і абсолютно не замислюються над тим, яку біду, яке горе вони несуть своїм односельцям. Правильно ставлять жінки Дудчиного питання: годі від­сиджуватись в окопах, самогонникам всюди треба оголосити рішучий бій!

Ашир ГУСЕЙНОВ:

-Дійсно, ситуація із пиятикою та самого­новарінням в наших селах тривожна, не по­мічати цього вже не можна.

Але я хочу наголосити: одне діло — гово­рити про необхідність боротися із самогон­никами і зовсім інше — дійсно з ними бороти­ся відповідно до чинного законодавства. Так, в наших селах є люди, які наживаються за ра­хунок самогоноваріння. Але ж від мешканців села фактично не надійшло останнім часом жодної заяви на конкретного порушника- самогонника. Отож на підставі чого я мушу як сільський голова вживати певних заходів? Нема заяв — нема підстав. Ми не маємо пра­ва несанкціоновано проводити обшуки. Аби скласти протокол, порушника треба спійма­ти на гарячому. Отож я чекаю від односельців не тільки словесної активності, а й конкрет­них дій. Тим паче на території нашої сільради почав працювати новий енергійний дільнич­ний інспектор міліції.

-Торгувати самогоном — .то значить од­нозначно робити зле. Двох думок бути не може: самогонників треба суворо карати. Але давайте звернемо увагу й на тих, хто ку­пує самогон.Що це за люди? Всі вони — хворі, їх треба лікувати від алкоголізму. Самі вони вже не в спромозі дати собі раду і назавжди «зав'язати» з оковитою. їх треба всіх поста­вити як хворих на облік в наркологічному диспансері і обов'язково лікувати навіть при­мусово. За радянських часів для алкоголіків та п'яниць були створені лікувально-трудові профілакторії. Нинішнє наше життя підказує, що ЛТП треба за допомогою держави віднов­лювати.

Володимир МЕНИСЕНКО:

- Я сердечно вдячний за відвертість і не- байдужість до тих, хто через пиятику опинив­ся за порогом суспільно корисного життя, всім учасникам нашої сьогоднішньої розмо­ви. Звичайно, йдеться про біди та проблеми не лише Дудчинської сільради, а практич­но всіх сільських населених пунктів нашого району. Самогон вбиває наші села, руйнує душі, сім'ї, долі... Тільки сліпий не помічає цього. Треба рятувати сільських людей від свавілля самогонників, від трагічної омани «зеленого змія», від відсутності майбутнього. Тож об'єднаймося і консолідуймо свої зусил­ля в боротьбі за духовне та моральне відро­дження наших сіл і за тверезий спосіб життя!