Уже найближчим часом Україна може втратити свою самодостатність у виробництві власної сільськогосподарської техніки

Здавалося б, часи, коли під різними приводами і через меркантильні уподобання в Україну буквально заштовхнулася імпортна (здебільшого секонд-хенд) машинерія, безповоротно канули в оранжеву Лету. Аж ні!

Недавня згубна для економіки і суверенітету країни звичка під виглядом «державної турботи» про українське село відкривати на кордонах держави шлагбауми для чужої техніки знову прокинулася у деяких наших «патріотів».

Зранку вони на грудях сорочки рвуть, клянуться у підтримці вітчизняного товаровиробника, а по обіді обговорюють і реалізовують плани «взаємовигідного співробітництва», частенько лобіюючи лише власні інтереси.

Ще б рік-два, і ще один камінь із підмурку національної безпеки держави достойники, причетні до технічного переозброєння аграрного сектору, вивалили та знищили, не задумуючись над фатальними наслідками. А на вітчизняному комбайнобудуванні можна було б ставити великий хрест.

На щастя, цього не сталося. За короткий час машинобудівна галузь країни одержала те, на що очікувала роками, – насамперед, законодавче та нормативно-правове забезпечення. Чітко визначилися «правила гри» взаємовідносин між державою та суб’єктами виробничої і наукової діяльності. Новий поштовх до докорінного зменшення колоніальної залежності держави від імпорту дав Закон України «Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу». У Законі, як мовиться, усе враховано і все прописано.

Врахована, насамперед, пріоритетність розвитку галузі вітчизняного машинобудування.

Цей закон окрилив українських машинобудівників. Буквально усіх! Однак складається враження, що дехто зі столичних «комбайноводів», схоже, так і не втямив, що йдеться у доленосному Законі не про ввезення «по понятіям» сільськогосподарської техніки з-за кордону, а про створення і виробництво її на наших, в тому числі херсонському, підприємствах.

А як же із формуванням інфраструктури ринку вітчизняної техніки, вкрай важливого для розвитку національної економіки, наповнення бюджетів, Пенсійного фонду?

Передбачаю заперечення: мовляв, херсонське підприємство на ладан дихає і на серійне виробництво техніки не здатне. Так думати і так говорити можуть лише ті люди, які або давно не бували в Херсоні, або їм куди рідніше американський Джон чи німецький Йоган, ніж український Іван. Це якщо без розслідувань «підводних» бізнесових течій...

Іншої думки я і мої колеги, для яких доля України – не порожній звук, не шелест «зелені». Херсонський машзавод здатний у найкоротші терміни перекрити наплив неконтрольованого, але комусь дуже вигідного імпорту, і забезпечити власне виробництво.

Але живучою виявилася тенденція, що передбачає не налагодження власного виробництва, а втягнення України в безодню, завозячи непо-тріб, імпортну техніку. Яка ще, скажіть, країна, маючи власні потужності, кваліфіковані кадри, ринок збуту, щороку витрачає на закупівлю іноземної техніки понад 3 мільярди гривень?

Три мільярди!

Чому б ці державні кошти не спрямувати на корисні справи: при-дбання техніки за рахунок державного лізингу, часткову компенсацію вартості товаровиробникам, придбання складної сільськогосподарської техніки, розробку нових зразків зернозбиральної техніки, компенсацію відсотків по кредитах для аграріїв тощо?

Це було б по-державному! А що ж відбувається насправді?

Цитую листа, підготовленого на Київ профспілковою організацією машзаводу: «Сьогодні, на жаль, всупереч підтримці Президента України В. Ф. Януковича, Вашого, Миколо Яновичу (Азаров. – К.С.), доручення щодо продовження виробництва зернозбиральних комбайнів на базі виробничих потужностей Херсон-ського машинобудівного заводу та їх реалізації, в тому числі через НАК “Украгролізинг”, деякі державні структури та відомства лобіюють питання тотального наповнення ринку України технікою зарубіжного виробництва, гуманно прикриваючись нібито відсутністю якісної вітчизняної техніки».

Херсонські (читай – українські) машинобудівники обурені звісткою про те, що «найближчим часом через НАК “Украгролізинг” буде здійснено передачу понад 60 одиниць сільськогосподарської техніки іноземного виробництва підприємств “Гомсельмаш” та “Ростсільмаш” на суму близько 80 млн. грн. державному підприємст­ву “Державна продовольчо-зернова корпорація України”. До речі, в цій угоді не бере участі жодний вітчизняний виробник, в тому числі і “Херсонський машинобудівний завод”, у якого 60 нових комбайнів на складі готової продукції чекають на реалізацію».

Ну от, їхали-їхали і приїхали!

Комбайнобудівники вважають і просять повідомити Президенту України, главі уряду, парламенту про таке: «Подібні операції з бюджетними коштами та технікою іноземного виробництва стали можливими після затвердження оновленого переліку підприємств вітчизняного сільгоспмашинобудування Міжвідомчою експертною радою з питань визначення пріоритетів у виробництві нової техніки та обладнання для сільськогосподарських товаровиробників, продукція яких пропонується для реалізації на умовах фінансового лізингу через НАК “Украгролізинг”».

Названий факт означає одне: реалізація імпортної техніки при-зводить до відтоку фінансових ресурсів з економіки України, втрати тисяч робочих місць, занепаду та повної залежності агропромислового виробництва країни від зарубіжних фірм.

Невже таке завдання ставить Президент держави? Невже на цю широкомасштабну операцію націлює глава уряду? Невже такий крок зміцнить безпеку держави?

Ці питання уже вимагають не відповіді, а серйозного розслідування економічної політики, яку проводять деякі державні установи та чиновники по відношенню до власної країни.

Можете вважати мій висновок депутатським запитом до Віктора Федоровича Януковича, Миколи Яновича Азарова, Миколи Володимировича Присяжнюка.

Двох думок тут бути не може: або держава повністю «лягає» під нахрапистий імпорт, або вона доводить, що українці – талановитий і працьовитий народ, здатний не тільки вирощувати хліб власними силами, а й власною технікою його збирати.