Команда «реформаторів» думає над тим, як нагодувати нас кенгурятиною.

Уявляю, як через років так п'ятсот археологи, розкопавши курган де-небудь біля ресторану «Ля Мажор, ламатимуть голови: «Що ж воно за звірина така водилася у цих краях? Схоже, що й Геродот про неї нічого не знав…

Не гігантська свиня, не мастодонт, не гіппаріон, не газель, не мамонт… Схоже на кенгуру. Але ж звідки йому, тому кенгуру, тут взятися, коли відстань від Херсона до Австралії не менше 14,5 тис. кілометрів?

Спростимо майбутнім дослідникам шлях до встановлення наукової істини. У курганах, які археологи колись розкопають, будуть справді кістки кенгуру!

Для далеких австралійців ця тварина не така екзотична, як для нас. Тамтешні аборигени давно вживають її у їжу! Тепер ось і нам «команда професіоналів» пропонує відчути себе «австралійськими бушменами». Мовляв, кенгурятина із китайською гречкою на гарнір оздоровить генофонд і потенціал української нації, підірваний салом, свининою і яловичиною.

Воно й справді: чи не від надміру жиру страждає наш народ, через що й оптимізму у нього останнім часом явно поменшало.

«Як же його підняти, цей оптимізм?» – ще з часів Кравчука-Кучми ламають голови очільники держави. І до когось із них прийшла та сама дивовижна думка: імпортувати… кенгуру.

Наче вгадавши думку «команди проффесіоналів», ЗМІ країни поширили інформацію, що начебто надзвичайний посол Австралії в Україні Майкл Поттсом запропонував поставляти у житницю Європи із кенгурятниці світу м'ясо екзотичних «стрибунів». Правда, не уточнюється, чий стіл вони урізноманітнять – ясновельможних чи гречкосіїв.

Ветеринари вже на валізах. У них місія – перевірити, чи на австралійських фермах, де вирощується експортне м'ясо, кенгуру не чхають… Представники відповідальних держслужб (ветеринарної і санітарної) обережні щодо ідеї м'ясопоставок: в Україні досі ще не має «кенгурячого» ні ГОСТУ, ні ДСТУ, та й заморські звірки до всього – носії трихінельозу, який ми й самі могли експортувати.

Дієтологи куди більші оптимісти! Мовляв, м'ясо кенгуру за смаком не поступається ні яловичині, ні свинині, навіть більш дієтичне, у нього мало жиру і холестерину, але багато заліза.

Іншої думки ніш українські «скотарі і ветеринари, наш співвітчизник Стефан Хомин, якого цитують ЗМІ: «Тут (в Австралії – К.С.) ніхто практично не їсть кенгурятину. Її можна купити лише в спеціальних магазинах екзотичних продуктів чи спробувати у ресторанах. Взагалі, тут з цього мяса роблять корми для собак і кішок».

Всіх цих тонкощів очевидно не знали наші сусіди – росіяни. Якщо вірити статистиці, то до 2009 року майже 70 відсотків кенгурятини із Зеленого континенту споживала саме Росія. Найбільше «м'яса, що найспритніше скаче», додавалося до ковбасного фаршу. Заслін поставкам поставила… кишкова паличка, яка емігрувала у Росію разом із м'ясом кенгуру.

Деякі українці, схоже, вітатимуть рішення уряду (якщо таке буде) підкріпити продовольчий потенціал держави новою статтею імпорту. Один із гурманів на всю країну уже заявив: «Мрію про кенгурячі вушка з китайською гречкою».

Вочевидь одним із перших регіонів, на чию долю випаде «українізувати» кенгурятину, буде саме Херсонщина. Крок цей не тільки патріотичний, а й вимушений. За даними Головного статуправління в області, на 1 травня 2011р. поголів'я великої рогатої худоби в господарствах усіх категорій становило 137,5 тис. голів (на 5,8% менше, ніж на 1 травня 2010р.), у тому числі корів – 78,7 тис. голів (на 2,5% менше).

На початку 90-х років минулого століття м'ясо кенгуру навряд чи змогло б пробитися на херсонські прилавки. Тоді чисельність великої рогатої худоби в області становила 838,7 тис. голів!

А що ж з козами і вівцями? Теж «демографія» підірвана. На 1 травня їх у традиційно «овечій» області було аж 75,8 тис. голів проти 861 тисячі у 1991 році. А ви кажете, гречка…

З огляду на викладене слід негайно в області уцілілі ферми переобладнати під холодильники для зберігання екзотичного м'яса, а в меню «обкомівської їдальні запровадити страви із кенгурятини. Може, варто запросити заодно на посаду кухарів- аборигенів із Австралії…