Замість підтримки сумлінних товаровиробників чиновники влаштовують їм «темну»

Із оргкомітету міжнародного економічного рейтингу «Ліга кра­щих» директор ТОВ «Рис України» Ігор Носов отримав приємну звістку. Його фірма, за офіційними даними Держкомстатистики та згідно з Europian Standard Rating (Європейським стандартом рей- тингування), визнана «Підприємством 2010 року».

Серед 350 тисяч претендентів!

«У звязку з цим, — повідомляється у листі, — запрошуємо Вас як представника галузі і керівника-професіонала взяти участь у V Міжнародному бізнес-саміті лідерів економіки України і Росії, який відбудеться 26—27 червня 2011 р. в колонній залі Міжнародного ділового центру м. Санкт-Петербург».

Чи поїде успішний у міжнародних масштабах підприємець на бе­реги Неви? Сказати важко. Не виключено, що замість колонного залу у цей час Ігор Борисович перебуватиме у найвищому храмі української... Феміди.

Приборкання... водою

За п'ять років свого існування ТОВ «Рис України» зробило більше, ніж багато колишніх колгоспів-рад- госпів за роки розвинутого соціа­лізму. Мало хто вірив, що молодий підприємець Ігор Носов зможе реа­німувати розпайовані (розграбовані) рисові чеки на територіях двох сусідніх районів. У тих забур'янених куточках країни вовки вили! Але іншо­го вибору в ІгоряБорисовича не було.

Носов, котрий починав свій бізнес зі старенької «Таврії», за два роки повернув покинутим землям їхню первозданну силу. А земель цих немало — понад п'ять сотень гек­тарів. Взяті чеки в оренду у селян Тарасівки, а також у Скадовської рай- держадміністрації. Районне керів­ництво, передаючи наділи Носову, не приховувало задоволення: знач­но поменшає головного болю! Тим паче, що взяв ці забур'янені «поліго­ни» орендар аж до 2020 року і захо­дився на них не всюдисущий соняш­ник вирощувати, а таки рис.

Землі ці були розкидані по сте­пу, — пригадує Ігор Носов. — Нам вдалося зібрати їх у єдиний масив — згідно з законом про меліорацію. Те­пер це єдина меліоративна система, якою була за колишнього радгоспу «Зоря». У відбудову цієї системи, яку просто роздерибанили, ми вклали величезні кошти.

Якщо не секрет, скільки?

Скажу так: щороку у це віднов­лення фірма вкладає по 270—310 ти­сяч гривень. Це не враховуючи того, що приблизно 300 тисяч орендної плати людям платимо. І якщо Прези­дент рекомендує платити за оренду 3%. І якщо за землі запасу платимо «президентських» три, то людям—усі 6—7%! Чому більше? Бо ж чеки — це особлива земля. І після того, коли ми її довели до тями, з'явилося багато охочих прибрати її до рук...

Серед тих охочих, подейкують, не тільки відомий на берегах Чорного моря своїми чиновницько-бізнесови­ми «кульбітами» колишній заступник голови Скадовської РДА пан Кульчи- ковський, а й навіть пан Безуглий — один із заступників міністра аграрної політики України і президент Академії агарних наук.

Еге! Де ж ви, хлопці зі Скадовська і Києва, були, коли у чеках вовки вили? І чому обізвалися лише тоді, коли на відроджених землях Ігор Но­сов почав збирати по 70 і більше цент­нерів прекрасного українського рису? І чого той же пан Безуглий кинулися на захист земель, у які держава вклала величезні кошти? Чи ж не тому, що ри- сой чеки впали в око ще одному пану Дмитру Безуглому, директорові ТОВ «Івашківський інкубатор» (Харківщи­на). Так-так, синові заступника міністра. Апетит до чеків у головного інкубаторника Івашків аж підскочив тоді, коли Безуглого-старшого при­значили відповідати за державну про­граму «Рис України 2010-2015 роки».

Та й пан Кульчиковський, схоже, все ще не проти, аби «погріти» руки біля дров, які він наламав, і свою дав­ню мрію прибрати рисові чеки під... сінокоси, аби за сприятливим «збігом обставин» викупити за безцінь стратегічні для держави землі. Втім, так це чи не так, можуть запросто довести (якщо забажають) правоохоронні органи Скадовська— міліція і прокуратура.

Вельми дивну позицію зайняв у ситуації голова Скадовської РДА Єгор Устинов: зранку обіцяє підтримувати Носова, а по обіді його, керівника ус­пішного підприємства, нагороджено­го торік Почесною грамотою МінАПК, взагалі... не приймає! Сміх та й годі!

— Набридло все це! — говорить спересердя директор ТОВ «Рис Ук­раїни», склавши купу (не на один кіло­грам затягне!) паперів. — Цією пере­пискою з чиновниками і судами народ не нагодуєш... Та й-не для цього я заті­вав цей бізнес, щоб «воювати» з Кульчиковським чи доводити панам Безуглим, що я прийшов на чеки не сіно косити...

Є у цій історії ще один вельми важливий момент. І хотілося б, аби про нього знали і селяни, і голова райдержадміністрації Єгор Устинов, і чиновники у Херсоні: через «опіку» успішного у масштабах держави ТОВ «Рис України» бюджет бідної, як цер­ковна миша, Тарасівської сільради вже втратив щонайменше 65 тисяч гривень орендної плати через те, що договори оренди землі, на які ТОВ «Рис України» має першочергове право, були підписані торік. Цю пла­ту Ігор Борисович готовий був пере­казати негайно. Одноразові звер­нення до районних властей сільсько­го голови Сергія Скобелева і дирек­тора «Рису України» з цього приводу нічого не дали, наче Тара- сівка з її бідами нікому в цій країні не потрібна.

Ну хай Безуглим чи КульчиковськомутаТарасівка, як мовиться, «десь», то як же зрозуміти позицію гаранта Конституції України в окре­мо взятому районі Єгора Ус­тинова? І невже без втру­чання Президента чи прем'єр-міністра у Ска- довську чи в Херсоні з орен­дою землі не розберуться?

Мало того. Аби показати Ігорю Носову, «хто із ху» в районі, місцеві «вершителі доль» вдалися до окупацій­них методів: заборонили зрошенням... подавати у рисові чеки воду. Та до тако­го навіть не додумувалися американські агресори у окупованому рисосіючому В'єтнамі!

Воду у рисові чеки «Рису України» таки дали. Після того, як у Скадов- ському районі побувала знімальна група телеканалу «Інтер».

Ну а стосовно оренди земель, на яких успішно господарює «Рис Украї­ни», то нагадаємо «сценаристам» від влади і охочим порушувати закони: першочерговим правом тут корис­тується «Рис України», всі інші пре­тенденти мають «пройти аукціон». Невже цього не знає той же голова райдержадміністрації Єгор Устинов? А якщо знає, то чому лобіює інтере­си охочих (зокрема івашківських пта­хівників) прибрати до рук занедбану колись земельку?..

Один із варіантів відповідей озву­чив Ігор Борисович:

— Земля, яку ми орендуємо, на­лежить до державної власності. Під виглядом захисту інтересів держави Безуглий-старший хоче цю землю відібрати, щоб потім викупити і ро­бити на ній родинний бізнес. Хіба ж незрозуміло?.. Кульчиковський у своїх планах пішов ще далі: він, по­вторюсь, хотів перетворити рисові чеки взагалі на сінокоси — щоб зем­ля дісталася за безцінь...

У Філенка — проблеми ті ж

Скадовчанин Сергій Філенко, якому не чужі ні рідний край, ні зем­ля, теж вирішив піти шляхом Ігоря Носова: вирощувати рис. Дехто з чи­новників поширює чутки, мовляв, землеробство для ФОП Філенко — не узаконений профіль. Свідчу: це не так. Хто не вірить, може поцікавити­ся у районній державній податковій інспекції (відповідна копія докумен­та є і в редакції).

Власне, справа не в цьому. Спра­ва у тому, що Сергій Філенко почав готувати рисові чеки до засіву після того, коли одержав (і оплатив) усі не­обхідні документи — аж до води для поливу включно!

А що ж вас привело в редак­цію, Сергію?

Те, що й Ігоря: чиновницьке свавілля.

Що ж трапилося?

Восени минулого року підійшли до мене люди, які до цього здавали землю в оренду Інститутові рису, що знаходиться в Антонівці. Поскаржи­лися, що орендна плата, яку їм пла­тять, мізерна: за чотири гектари паю 700 грн. Та ще лантух рису не кра­щої якості скинуть у двір або на таксі треба привезти. 139 чоловік знайш­ли мене і попросили: візьми наші наділи в оренду. Подумавши, вирі­шив узяти, тим паче, що договір оренди з інститутом закінчився.

Це правда?

—Свята правда! Договори у людей з Інститутом рису були укладені ще у 2006 році строком до 1 січня 2011 року. Правда, зареєстровані лише 23 квітня 2009 року. Що ж виходить? Інститут практично три роки користувався зем­лею, не зареєструвавши договори оренди. Про що мова? Про грубе по­рушення закону з боку інституту! А ФОП Філенко тут при чому? Ознайомившись із попередніми договорами, я одразу після нового року укладаю 39 нових до­говорів, 17 січня подаю документи у районний держкомзем на реєстрацію, З березня одержую зареєстровані до­говори. З пачкою договорів йду в Ан­тонівку. Заходжу в кабінет до директо­ра інституту Володимира Вікторовича Дудченка. Там—усі спеціалісти. Пока­зую оригінали договорів зі всіма підпи­сами і печатками. Кажуть: не може бути! Мовляв, наші договори згідно з чинним законодавством діють з мо­менту реєстрації. Тобто в інституті вва­жають, що їхні договори дійсні, почи­наючи з моменту запізнілої реєстрації з 2009 року до 23 квітня 2014-го.

І що ж далі?

Знаючи, що правда (закон) на нашому боці, вирішили сіяти рис на узаконених договорами оренди зем­лях. Оце карта, на якій видно, що орендовані нами паї розташовані у шаховому порядку. Я взяв агронома (до речі, колишнього директора дос­лідного господарства інституту) Ми­колу Дмитровича Воронюка. Ми по- доброму дійшли згоди, що інститут віддає нам розкидані по їхніх землях паї, а ми віддаємо їхні, які вклинили­ся у наші масиви. Справедливо? Ми навіть пішли на те, щоб взяти гірші землі. І тут інститут говорить: ми по­несли на відданих вам землях витра­ти — компенсуйте! Ми погодилися і навіть приїхали з грішми.

І вдарили по руках...

Аби ж то! Під різними привода­ми вчені мужі силувалися затягнути час і зірвати посівну. Нас втягнули у різні непотрібні нікому переговори. А потім ще й поскаржилися в Академію аграрних наук, якій підпорядкований інститут, що ми порушили законодав­ство і захопили землю. У свою чергу ми звертаємося у Держкомзем Украї­ни до пана Кадомського з проханням розібратися по закону. І одержуємо відповідь з Києва: розбираємося. А інститут на весь голос і всюди кричить: рейдерська атака, забирають землі запасу!.. Пишемо Костяку, Президен­ту, в прокуратуру, просимо розібрати­ся, поставити крапки над «і».

А силові методи все ті ж: не дава­ти води! Але конфлікт не вичерпано. Невже для того, щоб у районі торже­ствував закон, а не усілякі «ділки» й «академіки», потрібно писати скарги Президентові, главі уряду, викликати телебачення, завантажувати суди?

Тоді навіщо на території району і області державні інституції, які покли­кані гарантувати Конституцію Украї­ни, захищати права громадян, у да­ному випадку людей, котрі на цій землі — не туристи і не гості?