АБО ЩО ЗМУШУЄ ЛЮДЕЙ «ЗАРОБЛЯТИ» НА СМІТТЄЗВАЛИЩІ?

...Очікуючи сміттєвоз, люди у брудних лахміттях сиділи просто на купах сміття. Сморід, від якого у нас нестерпно боліла голова, їх анітрохи не турбував. Та ось під'їхала сміттярка, і «працівники» звалища, озброєні палицями та арматурними гаками, стали підніматись. Не поспішаючи, вони почали розгрібати вивалене сміття, розтягуючи його на купки, сортуючи. Якщо день буде вдалий, то приробіток — добрий...

Уже багато років сміття з Новотроїцького вивозять на одне і те ж місце — полігон, що знаходиться за межами райцентру. Розміщений на південно-західній околиці селища, він уже давно вичерпав усі терміни експлуатації. Та поки місцева влада намагається підібрати „більш зручне» місце для сміття, нинішній полігон служить для багатьох людей чи не єдиним джерелом доходів...

ШОКУЮЧІ ПЕЙЗАЖІ

Щоденно сюди прямують машини з побутовими відходами як Новотроїцького житлово-комунального підприємства, так і приватного сектора. Наш редакційний автомобіль зупинився біля самого в'їзду на сміттєзвалище. Далі їхати — небезпечно, можна надовго застрягти у купі всілякого мотлоху.

Ми вийшли з машини і завмерли, закривши роти та носи хустинками. Дихати тут просто неможливо. Величезне, наскільки сягає зору, поле вкрите сміттям. Воно здається живим, тому що вітер постійно перекочує по ньому поліетиленові пакети. Складається враження, що поле ворушиться. На самому його краю покручені «хворі» кущі, вкриті шматками брудного целофану, а далі — просто приголомшливий пейзаж! Усі ви бачили переповнений смітник, а тепер уявіть собі перевернутий сміттє- бак, тільки у тисячі(!) разів більший. У кількох місцях над полем безперервно кружляють хмари птахів. Проходу не дають й величезні рої мух над свіжими відвалами сміття. Там є чим поживитись, і не тільки їм.

Виявляється, що у цьому жахітті постійно перебувають люди. Життя загнало їх за межу бідності, тож вони знайшли собі нову роботу... на звалищі. Кожен день приходять сюди до свіжих «надходжень» й вишукують порожні пляшки, метал, папір — словом все, що можна здати на переробку.

Правда, у день нашого візиту тут було не надто багатолюдно. Першими співрозмовниками стали п'ятеро осіб, які грілися на сонці і щось перекусювапи (на сміттєзвалище ми завітали близько опівдні). З цікавості підійшла ще одна жінка. Ми повністю усвідомлювали, що діалогу може і не відбутися, бо це — надто незвичайна категорія людей. Проте представилися, зав'язалася розмова і дещо дізнатися все ж таки вдалося...

СОРОМНО ТІЛЬКИ КРАСТИ

Як з'ясувалося, зазвичай на новотроїцькому сміттєзвалищі „працює близько 15- 20 чоловік, у «неврожайні» дні — 4-6. За словами присутніх — усі новотройчани. Називатися категорично не хочуть, оскільки, жоден з них афішувати іншим свою діяльність не воліє. Сторонніх сюди не охоче приймають, адже територія з кожним привезенням нових відходів щоразу ділиться між «своїми». Тут «встановлені» свої закони і правила...

Найперше, що нас цікавило: чи не соромляться «люди дна» (так нині в Україні називають тих, хто займається цією справою) свого заняття. Виявляється, ні. Кажуть, соромно красти, а вони просто заробляють гроші. їхні знайомі знають чим вони займаються і реагують на це нормально. Принаймні, так вони вважають. Заробити тут, не напружуючись, п'ятнадцять- двадцять гривень за день, кажуть, справді можна. Необхідно лише озброїтися чимось зручним для копирсання в купі сміття і просто збирати «цінні речі»: макулатуру, склотару, кольорові і чорні метали.

Наші співрозмовники виявилися добре обізнаними з ситуацією в державі. У тому, що потрапили сюди, в першу чергу звинувачують владу. Про біржу праці взагалі скептичної думки. Насамперед тому, що, за їхніми словами, стати на облік там взагалі неможливо, начебто беруть тільки інвалідів, а ще тому, що за гроші, які там платять, вижити просто нереально. А тут — як-не-як заробіток. Щодо «престижу», — це вже інша розмова. Та за нього хліба не купиш. Раніше все було значно простіше. Усі мали роботу, були і заробітки. А тепер кожен виживає як може і як уміє.

Як не дивно, та цих заробітчан підтримують й ті, хто вивозить сміття. Один з них, а саме вуличний депутат Новотроїцької селищної ради Олексій Сотник, розповідає, що кілька років тому, коли він сам працював на сміттєвозі, іноді підвозив тутешнім «працівникам» питну чи мінеральну воду, спецодяг, придбаний у секонд- хенді, господарські рукавиці, щоб зручніше було порпатися у відходах, тощо. До речі, від останніх ті відмовилися. Аргументували це тим, що через них важко розібратися що саме в руці: скло чи метал.

БІДНІСТЬ ПРИВЕЛА НА... СМІТНИК

Ті, хто з різних причин не змогли влаштуватися деінде, самі себе „викинули на смітник» — знайшовши роботу на сміттєзвалищі. І, як не дивно, саме ці люди рятують наш райцентр від того, аби селище не потонуло у власних відходах: вони сортують з половину сміття, що продукує наш населений пункт. Вони рятують Новотроїцьке від сміття, а сміття їх «годує». Правда, як розповіли, воно останнім часом стало менш цінним — люди, мовляв, бідніше живуть, і по тому, що викидають, це видно.

Мешканка Новотроїцького 62-річна Марія Іванівна (ім'я змінено з етичних міркувань — авт.) про своє життя розповідає неохоче. Та все ж констатує: живе за рахунок мізерної пенсії — трохи більше 700 гривень на місяць. Цього, зважаючи на нинішні ринкові ціни й комунальні тарифи, звичайно, не вистачає. Єдина надія — невеличке господарство: кілька десятків курей. Та прогодувати їх і себе на ці гроші жінка просто не може. Отож на сміттєзвалище приходить щодня. Головним знаряддям праці літньої жінки є звичайна сапка, якою вона вправно розкидає сміття.

- Шукаю скло, його у нас приймають по 20 копійок за кілограм білого і 50 — зеленого. Трапляється якесь зерно чи ячмінь, буває, залишки вивозять. Ось так і живу. А як іще можна? Якщо сидіти і чекати допомоги від держави, можна й «копита відкинути». А так прийду сюди, чогось назбираю — і на хліб чи цукор вже є та ще й курей своїх нагодую...

Запитую:

- Скільки ж Ви отак заробляєте?

- Якщо порахувати, то десь 300, а, бува, і 400 гривень на місяць виходить.

Для заможних це, може, і не гроші. Та для переважної більшості людей малих населених пунктів цілком пристойний підробіток. Він і змушує сюди йти все більше і більше людей.

Уже кілька тижнів збирає скло й метал на ново- троїцькому сміттєзвалищі 36-річна Олена. Раніше жінка працювала в полі, та коли почула від фермера, що розрахунок за її нелегку працю буде після збирання врожаю — покинула. Тепер собі на прожиття вимушена заробляти саме таким чином.

- Розумієте, роботу зараз знайти важко, навіть у фермерів. Туди просто так не влізеш. Там вже давно сформовані свої власні бригади, тож новачків брати не хочуть. До того ж, працювати треба руками без сапки, майже на колінах та ще й по 10 годин. І розрахунок, кажуть, буде наприкінці сезону. А як не заплатять? Що я тоді робитиму? Живу без чоловіка, маю двох дітей — 19-річного сина і 12-річну дочку. Тх же годувати треба щодня і вчити якось. Ось і прилаштувалася тут.

Олена розповіла, що збирає переважно метал — він цінується більше. У Новотроїцькому на пункті прийому за кілограм дають 1 грн. 80 коп. Так, за день можна заробити від ЗО до 40 гривень. Погодьтеся, не кожен, працюючи на виробництві, отримує такі гроші.

Івана Олександровича,

чоловіка у віці, перспектива щось заробити також привела на смітник. Він сам виховує онука і ледве зводить кінці з кінцями. Приробіток, що тут отримує, дозволяє йому прогодувати в період тотального підвищення цін себе й онука.

- Сміттєзвалище нас годує, — ділиться чоловік. — Допоки воно є — ми зможемо виживати...

ВИХІД Є...

Іноземні фахівці вважають, що через два-три роки Україні загрожує справжня сміттєва катастрофа. Її невпинне наближення можемо спостерігати вже сьогодні — міські сміттєзвалища переповнені, їхні кордони підійшли впритул до житлових масивів. У сільській місцевості — те саме: під кожним кущем — стихійний смітник. Пластиковими пляшками й поліетиленовими пакетами рясно всіяні узбіччя доріг, парки, лісосмуги і поля. Страждає не лише атмосфера, а й підземні води, куди просочується отрута. Катастрофа й справді буде неминучою, якщо негайно не дати цьому раду.

Щоправда і запобігти біді не так вже й легко. За словами заступника селищного голови Сергія Бондарчука, у селищній раді є розроблений проект нового сучасного сміттєзвалища із спеціально відведеною для нього огородженою територією, душовими і т. д. Та за браком коштів, проект лишається на папері і вже кілька років припадає пилом.

Ще одним способом вирішення цієї проблеми могло б стати облаштування пунктів сортування сміття. Для цього треба розмістити на вулицях райцентру сортувальні контейнери: один для скла, другий — для паперу, третій — пластику й четвертий — органічних решток та привчити до цього процесу людей. Так, як це вже давно організовано у багатьох європейських країнах, а нещодавно і у наших сусідів — селі Щасливцеве Генічеського району.

Та, на жаль, і така перспектива, для нашої селищної ради поки залишається тільки мрією. Бо, знову ж таки, потребує чималих капіталовкладень та інвестицій.

Тож нині діючий три- гектарний полігон твердих побутових відходів у Новотроїцькому функціонуватиме ще довго. І люди, які за рахунок нього намагаються якось виправити своє матеріальне становище, можуть поки що не хвилюватися...

Проблеми зі сміттям в нашому райцентрі існують давно. Про це вже не раз писалося й говорилося. Однак чомусь усі вони ставляться для вирішення весь час чи не на останнє місце. Де буде наступне сміттєзвалище — побачимо. Звичайно, ліпше б його взагалі не існувало, а все перероблялося на спеціальних заводах. Але... Може, ми ще не доросли до Європи, а, може, і не хочемо рости...