На межі двох районів — Голопристанського Херсонської області та Очаківського Миколаївської — розташувалося село Геройське (у минулому — Прогної). Цей віддалений населений пункт славиться своєю історією, своїми Героями, мальовничими краєвидами з недоторканною природою. А ще знане село місцем, де вже впродовж не одного століття здійснюється видобування морської солі.

Історичні джерела свідчать, що в перебігу XVI!-ХVІІ ст. у Північному Причорномор'ї українське козацтво вело активне будівництво укріплень. Ці форпости, у протистоянні з Кримським ханством, виконували не тільки сторожову і оборонну функцію, а й мали господарське значення. Приміром, Прогної (Прогноївська паланка) відігравали роль спостережного пункту за турецькою ескадрою в Дніпровсько-Бузькому лимані і водночас були місцем заготівлі солі. У часи, коли небуло холодильників, за допомогою солі зберігали від зіпсуття продукти харчування. її додавання посилювало смакові якості різних страв, тож, ясна річ, цей продукт моря користувався попитом і взяти під контроль прогноївські соляні промисли намагалися войовничі мужі не однієї національності.

Довелося побувати тут і Максиму Горькому. У своєму оповіданні «На солі» він описав надзвичайно складні умови праці на промислах. Місцевий рибалка попередив письменника: «Иди ты, брат, на соль! Там всегда найдешь работу. Всегда найдешь... Потому как дело это каторжное, отчаянное дело, долго на нем не настоишь. Бегут оттуда люди... не дюжат! Вот ты и повози денек. По семь копеек с тачки дадут, чай... На день-то ничего, хватит».

Сьогодні традиції предків продовжуть працівники державного підприємства «Геройське дослідно-промислове підприємство» (директор — Станіслав Гречуха), яке являє собою ланцюг озер, котрі заповнюються морською водою Ягорлицької затоки Чорного моря. У процесі природнього випарювання морської води відбувається підвищення концентрації солі в одиниці об'єму і, досягнувши певної щільності, з ропи (так солевари називають концентрований розчин солей) починає випадати в осадок поварена сіль. На дні відбувається ріст кришталів солі, утворюючи за випарювальний сезон шар у середньому до 5 см. Сіль, одержана таким шляхом, має назву садочної. Обсяг випарювання води залежить від температури повітря, відносної вологості, атмосферних опадів, швидкості руху повітря (вітру).

Соляні озера поєднані між собою водопропускними спорудами, рівень їхнього дна є нижчим за відмітку води в морі, тому заповнення озер відбувається природнім шляхом. Послідовно, перетікаючи з одного озера в інше та паралельно випарюючись, ропа потрапляє до кінцевих озер, поділених перемичками на басейни для регулювання процесу садки солі. Перемичка — це дамба, огороджена з двох сторін суцільними дерев'яними щитами та кілками, а простір між щитами засипано морською травою і мулом; їх обладнано шлюзами для заливки ропою басейнів, для здійснення доливки в процесі садки солі та скидання ропи перед збиранням солі.

Як і багато років тому, будівництво споруд на соляних озерах здійснюється вручну. Це — дуже важка праця. І стає прикро, коли через погодні умови завдається значна шкода підприємству. Так сталося 26 червня цього року, адже тоді випало 122 мм опадів. Як повідомив під час розмови май- стер-солевар Геройського ДПП Андрій Гущин, велика вода затопила соляні басейни, і щоб подолати наслідки дощу, довелося її відкачувати, ремонтувати пошкоджені дамби. Ясна річ, за таких умов мрії працівників підприємства стосовно цьогорічного плану видобутку навряд чи справдяться, але після проведеного комплексу відновлювальних робіт з'явилася надія, що восени геройчани таки будуть з сіллю. Торік її кількість сягнула 2641 тонни, яким буде надбання у поточному році — покаже час. Аби тільки погода була сприятливою!

Андрій Васильович Гущин — людина з вищою освітою, але свого часу йому довелося змінити фах, одержаний по закінченні навчального закладу (текстильна промисловість) і стати майстром-солеваром. Премудростям видобутку солі навчився від знаного спеціаліста своєї справи Василя Стафі- капуло. Розповідаючи про особливості морської солі (до її складу входять усі елементи таблиці Менделєєва), шкодує за втратою можливості переробляти сіль на місці, у Геройському.

Разом з Андрієм Гуициним вирушаємо на соляні озера. На одному з них застаємо групу робітників, які займаються чисткою каналу, використовуючи за знаряддя праці звичайну совкову лопату. Серед них — Сергій Голубятніков, Юрій Стеценко, Віктор Ножевник, Олександр Танський. Усі — обвітрені і засмаглі внаслідок тривалого перебування на сонці. Один з чоловіків жартує: «Хтось засмагає на Канарах, а ми — на каналах». «Наробив нам шкоди дощик!», — чуємо жіночий голос. Олена Щербина поводиться з лопатою не гірше за чоловіків: робота — не з легких, але іншої в селі немає.

Отже, «жнива» в Геройському почнуться цьогоріч дещо пізніше, ніж зазвичай. До настання цієї відповідальної пори (як і жниварі в степу), працівники дослідно-промислового підприємства проситимуть у Бога сприятливої погоди, щоб їхня праця не виявилася марною.