Державні підприємства, які діють на території району, можна перелічити на пальцях у буквальному розумінні цього слова. Серед них Новотроїцький ветсанзавод породжує суперечливої інформації, найбільше. Навіть мешканці райцентру не можуть з упевненістю стверджувати – функціонує приємство чи давно ліквідоване. Про ситуацію на заводі дізнавалася кореспондент «Трудової слави» Людмила ГРИГОР'ЄВА.

МАВ ЗАВОД СЛАВНЕ МИНУЛЕ

Державне підприємство «Новотроїцький завод по виробництву м'ясокісткового борошна» (скорочено — Новотроїцький ветсанзавод) було введено в експлуатацію у 1978 році. Тоді це було досить престижне, незважаючи на специфіку виробництва, підприємство. Воно мало нові приміщення, сучасне обладнання, високий рівень механізації процесів.

Трудовий колектив заводу налічував вісімдесят чоловік, підприємство працювало у три зміни, виробляючи 2-3 тонни продукції за добу: м'ясокісткове і гідролізне борошно, жири для подальшої переробки на мило.

Машинно-тракторний парк заводу мав більше 30 одиниць техніки, серед яких — дев'ять контейнеровозів, два автобуси для перевезення трудівників до місця роботи.

Своєю роботою на ветсанзаводі трудівники дорожили. І було чим дорожити. Середньомісячна заробітна плата на підприємстві сягала 700 карбованців при се- редньорайонному показнику 180 крб. Умови для роботи та відпочинку — одні з найкращих у районі: душові з гарячою водою в кожному цеху, зручні побутові кімнати. Спецодяг прали і міняли на заводі щодня.

Завод мав один із кращих у районі спортивний зал, де тренувалися любителі важкої атлетики і класичної боротьби. Під час обідньої перерви трудівники мали змогу пограти у більярд та настільний теніс.

Загалом ДП «Новотроїцький завод по виробництву м'ясокісткового борошна» відігравало істотну роль у життєдіяльності району. Варто нагадати, що на початку дев'яностих років минулого століття на тваринницьких фермах і комплексах наших господарств утримувалося 70 тисяч голів великої рогатої худоби, 60 тисяч свиней, 110 тисяч овець, 350 тисяч голів птиці. А ще ж були десятки інших районів, господарства яких послуговувалися послугами Новотроїцького ветсанза- воду. Падіж тоді вважався досить звичною ситуацією, сировини для виробництва було достатньо. Окрім того, періодично надходила сировина і з Новотроїцького м'ясокомбінату.

Хоча Новотроїцький ветсанзавод — одне з 25 підприємств України, які збирають, утилізують та переробляють трупи тварин, відходи боєнь та конфіскати сировини тваринного походження, на півдні країни він єдиний.

Завод обслуговував 7 районів Херсонської області та прилеглі райони Дніпропетровської, Миколаївської, Одеської областей та Кримської Автономної республіки. Роботи вистачало.

ВАЖКІ ЧАСИ

Проблеми у заводу почалися у період перебудови, тобто в 90-ті роки минулого століття. Через економічні негаразди колгоспи та радгоспи різко скоротили поголів'я худоби і птиці, а за кілька років потужні тваринницькі ферми та комплекси взагалі спустіли. Ветсанзавод позбувся основної сировини для переробки.

Варто зазначити, що ДП «Новотроїцький завод по виробництву планово-збитковий. Тобто, утримувалося виробництво на кошти державного бюджету, які надходили у вигляді дотації на одиницю виробленої продукції. Коли виробництво різко скоротилося, то й розмір дотації суттєво зменшився. Грошей не вистачало навіть на першочергові потреби. Обладнання і техніка старіли і виходили з ладу, а грошей для заміни та ремонту їх не було.

Утім, до 2007 року державному підприємству «Новотроїцькии завод по виробництву м'ясокісткового борошна», хоча й з великими труднощами, все ж удавалося утримуватися на плаву. Більше того, його значно поріділий трудовий колектив мав надію на відродження підприємства. Адже Постановою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2004 року Новотроїцький ветсанзавод внесли у перелік підприємств, яким з державного бюджету планували виділити 4 мільйони гривень на капітальний ремонт!

Однак надходження коштів все відкладалося, борги підприємства росли. У жовтні 2007 року «Хер- сонобленерго» за борги припинив постачання електроенергії заводу. Виробництво зупинилося, більшість трудівників, втомившись чекати повноцінної роботи і нормальних заробітків, звільнилася.

ДАЛИ — І ЗАБРАЛИ

Після того, як на вет- санзаводі скоротилося виробництво, керівництво тут змінювалося часто. Однак жоден директор в умовах тотального безгрошів'я не міг виправити ситуацію. Віктор Іванович Швець очолив завод у червні 2010 року. На той час підприємство було «лежачим»: основне та допоміжні приміщення — в аварійному стані, працювати в них неможливо. Наявне обладнання морально застаріло й вийшло з ладу. Відновлювати його було економічно недоцільно, вигідніше придбати нове. Увесь транспорт — зношений, розукомплектований і не підлягав ремонту. В документації — безлад.

- Сьогодні увесь трудовий колектив заводу — це шість його трудівників: директор, бухгалтер та чотири робітники. Кошторисні призначення на 2011 рік складають 84,1 тисячі гривень, цих коштів вистачить на виплату мінімальної заробітної плати та нарахувань на неї до вересня поточного року. Оскільки кошти з державного бюджету надходять за Програмою запобігання розповсюдженню інфекційних хвороб тварин, витрачати їх можна тільки на придбання пально-мастильних матеріалів, виплату заробітної плати та сплату нарахувань на неї. Заборгованість, накопичену в минулі роки, гасити нічим. Більше того, оскільки кошти з державного бюджету надходять нерегулярно і з запізненням, це унеможливлює своєчасний перерахунок грошей до Пенсійного фонду, сплату податків. До старих боргів додаються нові, — розповідає В. І. Швець.

У кінці 2008 року, майже через чотири роки після прийнятого Кабміном рішення, Новотроїцькому ветсанзаводу нарешті виділили частину обіцяних коштів на капітальний ремонт та реконструкцію — 1600 тисяч гривень. Вони мали цільове призначення, гасити ними борги заборонялося. Витратили їх на часткову оплату проекту реконструкції, придбання котлів і сировинної лінії. Ще 300 тисяч гривень надійшли в грудні 2010 року, за них купили два автомобілі і трактор.

Здавалося б, нарешті ситуація на заводі почала змінюватися на краще. Зажевріла надія на відновлення виробництва. Але тішилися трудівники заводу недовго. У квітні поточного року представники Державного концерну «Укрветсанзавод», якому підпорядковане ДП «Новотроїцький завод по виробництву м'ясокісткового борошна», за рішенням Міністерства аграрної політики вилучили із заводу все нове обладнання і передали на інші підприємства галузі. Офіційно — на відповідальне зберігання, а по суті це означає, що на Новотроїцькому ветсанзаводі «поставлено жирний хрест». У Міністерстві відмовилися від ідеї відновлювати його, натомість планують спорудити на півдні України нове переробне підприємство.

Керівник Новотроїцького ветсанзаводу в поточному році тричі їздив у Київ (до речі, за власний кошт, грошей на оплату відряджень підприємство не має), щоб переконати Міністерство у доцільності споруджувати нове підприємство саме у Новотроїцькому. Намарно. Основними критеріями при виборі місця для нового заводу визнано наявність потужних підприємств по переробці продукції тваринництва та газифікацію населеного пункту. Новотройчани не мають ні того, ні іншого. Тож скоріш за все новий завод побудують у Криму.

ПОДАЛЬША ДОЛЯ ЗАВОДУ

На сьогодні борг ДП «Новотроїцький завод по виробництву м'ясокісткового борошна» становить більше 150 тисяч гривень, у тому числі 76 тисяч гривень — Новотроїцькому РЕЗ і ЕМ, 70 тисяч — по податках і зборах, 3 тисячі — виконавчій службі і ще 3 тисячі — штрафні санкції. Причому, оскільки борги сплачувати нічим, розмір їх постійно збільшується за рахунок пені. Податкова інспекція стягує з заводу борги через суд. Зараз судове рішення у виконавчому впровадженні. Та оскільки на сьогодні чинним законодавством заборонено відчуження майна державних підприємств, навряд чи будівлі заводу найближчим часом підуть з молотка. До речі, це був би не найгірший варіант, хоч якісь гроші виручили б. Бо якщо фінансування з державного бюджету Припиниться і наглядати за аварійними спорудами стане нікому, їх просто розберуть і розкрадуть. А оскільки приміщення аварійні, то ще й покалічити чи вбити може когось із самовільник «розбиральників».

Прикро, звичайно, що втрачає район ще одне підприємство. Але оскільки надії на відродження Новотроїцького ветсанзаводу вже немає, жалкувати за аварійними будівлями навряд чи варто. Як кажуть у народі, втративши голову, за волоссям не плачуть.