Фактично нічого писати про тих, кого спіткала трагічна і водночас героїчна доля. Не можемо поки відповісти і на питання: де спіткала їх смерть? У протитанковому рові на старій Костогризівській дорозі чи в іншому місці?

Цюрупинець Б.П.Надточій, прийшовши в редакцію, розповідає: «На південній околиці Цюрупинська (місцевість біля колишнього бджолороз- плідника, метрів 50-100 у бік від Голопристанського шосе, зараз тут лісові квартали Степового філіалу УкрНДІЛГА) розігралась у 1942 році трагедія, що потрясла душу мого тестя — А.А.Котлярова, якому тоді виповнилось 14 років (дата його народження 6 травня 1928 року). Десятки, якщо не сотні розстріляних у цьому місці — по старій Костогризівській дорозі... І ніяких відомостей, нема навіть пам'ятного знака, — не те що братської могили».

«Як розповідав мій тесть, — продовжує Борис Панфілович, — якщо йти пішки з Цюрупинська в напрямку Костогризового, було дві дороги (одна трохи вище — біля Винрозсадника). Коли німці підходили до Цюрупинська, їх, підлітків, ганяли на риття окопів та протитанкових ровів. Один з таких ровів і став місцем масових розстрілів радянських людей (комуністів, комсомольців і просто активістів). Тесть розповідав, що тут же розстріляли і когось із партизанів чи підпільників... Пізніше, згадував він, у рові страчували радянських військовополонених і навіть своїх — дезер- тирів чи боягузів. У протитанковому рові, що вище, зі слів очевидців, фашисти розстрілювали євреїв і циган...».

Разом з очевидцем тих трагічних подій А.А.Котляровим та його зятем Б.П.Надточієм виїздимо у вказаний район. Видно, що Анатолій Антонович з трудом вгадує місця, де за 69 років змінився не лише ландшафт, а й рельєф. Якуже сказано, тоді тут були кучуруги, зараз — квартали лісу Степового філіалу.

Йому, хто народився і виріс у Цюрупинську, нелегко говорити правду, тому Анатолій Антонович небагатослівний. «Ми, хлопчаки з нижніх вулиць, цієї сторони Цюрупинська намагалися не торкатися. Хоча, бувало, забігали на хазяйські виноградники — і коли дозрівали, потайки його крали.... Голодні були. Бачили і два протитанкові рови. Сюди й кидали тіла розстріляних людей...

У Костогризовому мешка- да моя тітка. Там у неї на випасах була наша корова. Тож за два чи три відвідання Костогризового мені, 14-літньому пастушку, довелося поспостерігати...».

Нажаль, А.А.Котляров багато чого позабував. Погано орієнтується на місцевості. Змінився ландшафт. Однак, за нашими спостереженнями, контури якогось рову вгадуються. Щось на зразок рову (але чи протитанкового?) виявили і метрів на 50-70 вище, поблизу шосе на Голу Пристань...

Разом з Б.П.Надточієм ми вирішили найближчим часом провести тут розвідку місцевості за допомогою його унікального пристрою — радіолокатора для підземного зондування георадару «ЛОЗА». Говорити щось з приводу досліджень та їх наслідків іще рано. Однак, Борис Панфілович розповідає, що георадар добре показав себе на розкопках на знаменитому Куликовому полі, де наші прадіди поклали край пануванню монголо-татарсь- кого ira над Руссю. Крім усіляких предметів, що мали або й не мали наукового значення, були виявлені масові поховання наших пращурів. Адже «ЛОЗА» унікальна тим, що подає сигнали з 20-метрової глибини.

«Якщо місце обрано правильно і натрапимо на поховання, радар обов'язково «покаже порожнечу», — переконаний дослідник-любитель Б.П.Надточій. Він вважає, що не має значення, хто тут поліг — той, хто, як міг, чинив опір ворогу і був розстріляний, чи став просто жертвою наклепу, зради; хто потрапив у полон; чи навіть якщо він дезертирував з німецької армії, — всі вони жертви Великої Вітчизняної війни, і тут має стояти хоча б відповідний пам'ятний знак, який би нагадував про це...».

А тому просимо краєзнавців, істориків, працівників архівних установ, старожилів міста, всіх, хто хоч щось пам'ятає про трагічні події масових розстрілів 1942 року на південній околиці Цюрупинська (район колишнього бджолорозплідника), повідомити про це редакцію за тел.: 2-17-64.

Звертаємось також до дирекції Степового філіалу УкрНДІЛГА, і зокрема до заступника директора з наукової роботи С.В.Назаренка: «Шановний Сергію Володимировичу! Якщо у розпорядженні Вашого наукового закладу є якась зйомка чи карта-схема, чи інші документальні матеріали цього кварталу до висадження лісокультур, просимо надати їх редакції». Можливо, це проллє світло на місцерозташування протитанкового рову?

Приємно, що наш читач, місцевий дослідник-любитель Б.П.Надточій, переслідує мету — відтворити ще одну сторінку минулої війни і вшанувати пам'ять її жертв, ким би вони не були — радянськими людьми чи німцями. Це очищення і спокута нашої вини перед ними за те, що вони були покинуті...

А час біжить — уже відзначили 66-у річницю Великої Перемоги. Давайте зробимо все, аби і в наступну її річницю ми з чистою совістю могли б повторити те, що давно стало звичним — «Ніхто не забутий, ніщо незабуто!».