Як правило, у політичному житті України, у зв'язку з відпусткою Парламента та тим, що більшість політиків ідуть на відпочинок, літні місяці видаються більш «затишними», та літо-2011 виявилося напрочуд насиченим на політичні події, що будуть, без сумніву, відігравати важливу роль в українському суспільстві у найближчі 12 місяців

По-перше, нагадаю, що восени 2012 року в Україні повинні відбутися нові вибори до Парламенту.

По-друге, й до цього моменту немає будь-якої ясності щодо того, за якими правилами буде «грати» політичний бомонд восени-2012.

По-третє, наголошу на тому, що судячи з того, як розгортаються події в країні цього літа, то політикам не до традиційного відпочинку.

До виборів-2012 готуються всі і на всіх фронтах, і самі політики, і їхні штаби, що навіть зараз напружено працюють на всіх рівнях політичного істеблішменту.

Що стосується самого механізму виборів, то якщо за найближчі 2-3 місяці нічого кардинально не зміниться, то перегони пройдуть планово, у жовтні 2012 року (так говорить чинне законодавство).

Утім, вже не перший місяць ведуться розмови про те, що можуть бути прийняті зміни, відповідно до яких термін «життя» діючих парламентарів «під куполом» на Грушевського може буде подовжений до 2015 року. Деякі «гарячі» голови намагаються це пояснити, так званою, «політичною доцільністю», мовляв: і Парламент, і Президент повинні обиратися разом і разом втілювати якусь там Програму у життя.

З точки зору політиків це зрозуміло: хто ж не хоче зайвих пару років побути при владі, але з точки зору Конституції — це поки що неможливо. Адже є чинна стаття 77, Основного Закону України, що говорить: «Чергові вибори до Верховної Ради України відбуваються в останню неділю останнього місяця п'ятого року повноважень Верховної Ради України».

Нагадаю, що в останній раз ми обирали депутатів ВРУ ЗО вересня 2007 року, які у жовтні 2007 року набули свого статусу. Тоді, у 2007 році, вибори відбувалися за пропорційною системою (партійні списки). У бюлетені для голосування було включено 20 політичних сил та блоків, з яких тільки 5 подолали 3% бар'єр.

У списки для голосування було включено 38 300 148 громадян України, яким на момент голосування виповнилося 18 років.

За результатами голосування, у Верховну Раду України пройшли 5 партій та блоків:

Партія Регіонів, за яку проголосувало — 8 013 895 громадян, або 34,37%, від тих, хто взяв участь у голосуванні.

«Блок Юлії Тимошенко» — 7 162 193, (30,71%).

Блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 3 301 282, (14.15%).

Комуністична партія України 1 257 291, (5,39%).

«Блок Литвина» — 924 538, (3,96%).

Всього участь у голосуванні взяли 22 298 369, або 58,22% дорослого населення України.

Відповідно до результатів, партії та блоки отримали і мандати:

Партія Регіонів — 175 (за цей час змінилося — 47 депутатів); «Блок Юлії Тимошенко» — 156 (змінилося — 20); Блок «Наша Україна — Народна самооборона» — 72 (заміна 8); Комуністична партія України 27 (змін — 3); «Блок Литвина» — 20 (змін — 2).

Щодо наявності членів фракцій, то фактично зміни не торкнулися тільки «Блоку Литвина», в усіх інших сталися зміни: хтось із депутатів перейшов у розряд «позапартійні», а хтось кардинально змінив політичне уподобання. У першу чергу це стосується членів фракцій «БЮТ» та «НУНС», обидві понесли суттєві втрати. «Набули» за ці роки представники Партії Регіонів, сьогодні вони нараховують у ВРУ сталу більшість у 226 голосів (членів самої фракції, та тих, хто їх підтримує), яких вистачає для прийняття будь- якого рішення, окрім внесення змін до Конституції (треба 300 голосів).

За чотири роки, що минули з моменту останніх виборів, сталися суттєві зміни як у самих Парламентських партіях, так і в електоральній підтримці.

Якщо у вересні 2007, ту ж Партію Регіонів підтримували 20,92% від загальної кількості дорослих громадян України, які мають право голосувати, то за результатами опитування, проведеного КМІС у липні цього року, ПР готові підтримати тільки 13,5%.

БЮТ, у 2007 році мав 18,70% всіх виборців, у липні 2011 — 10,9%.

Комуністи мали 3,28%, сьогодні за них готові віддати голоси — 7,3% громадян України.

«НУНС» та «Блок Литвина» в уявний Парламент липня-2011 року не потрапляють взагалі, їх готові підтримати менше 0,3% громадян України.

За результатами опитування у липні було ще три партії, що «проходили» у «віртуальний» парламент: «Фронт змін» (Арсеній Яценюк)

7,7%; «Сильна Україна» (Сергій Тігіпко) — 7,9%; «УДАР» (Віталій Кличко)-3,1%.

На межі похибки ще одна політична сила — ВО «Свобода», у неї біля 2,6%.

Усі інші політичні сили не мають шансів подолати існуючий 3% бар'єр.

Якщо врахувати, що у проекті змін до Закону «Про вибори» пропонується прохідний бар'єр підняти до 5%, а блоки не допускати до участі у виборах, то перед нами вичерпний список тих, хто потрапить до ВРУ-2012.

Але, вже навіть у цьому розкладі сталися зміни. У зв'язку із заявою, яку тиждень тому зробив пан Тігіпко про злиття своєї партії з Партією Регіонів, можна говорити, що на одного претендента стало менше.

Чи додасть таке «злиття» голосів ПР? Малоймовірно, За Тігіпко «йшли» ті, хто не вірив чиним політичним силам. У нього вірили як у «нового», «молодого» політика, який приваблював тих, кого не цікавили «діючі» політики.

Що ж сталося? Можна припустити, що Сергій Леонідович отримав пропозицію, від якої не зміг відмовитися. Скоріш за все, йому запропонували місце у прохідній частині списку ПР, а ще захист його приватного бізнесу від криміналу та держави (сьогодні ці слова вже стали синонімами).

Кому «дістануться» голоси Тігіп- ка? Поки не зрозуміло, але точно, що не «Батьківщині», у якої також свої проблеми, втім, як і у всього «буремного» блоку. Там на перший план вийшло головне питання всіх часів і народів: хто і з ким, і на якій платформі буде об'єднуватися?

Після того, як влада зробила досить не зважений крок щодо арешту Юлії Тимошенко, вона до певної міри внесла непорозуміння у ряди «опозиціонерів», — це з одного боку; але з іншого зфокусувала увагу на самій пані Тимошенко — як на особі, яка страждає «за народ», і тим самим додала собі клопоту.

Зрозуміло, що сьогодні на полі, так званої, «опозиції» почалися власні війни, там у першу чергу вирішують — хто буде «гетьманом»? Кому дістанеться булава, і хто буде проводити «єдину опозиційну команду» у Раду-2012? Бажаючих багато, навіть занадто. Незважаючи на те, що з цього табору постійно лунають заяви про «готовність об'єднуватися», зрозуміло, що це тільки слова, адже на ділі^у них практично не залишилося часу.

Відповідно до чинного Закону (і змінювати цю частину, судячи з усього, ніхто не збирається) — брати участь у виборах має право тільки та політична сила, що на день голосування є офіційно зареєстрованою не менше, як 365 днів. Отже, для того, аби знайти порозуміння, провести з'їзди всіх партій, прийняти рішення про злиття, а потім ще й провести установчий з'їзд нової/ оновленої політичної сили «опозиціонерам» треба встигнути вирішити всі питання менше, ніж за 9 тижнів. І це за календарем! У житті у них ще менше часу: не більше двох тижнів для прийняття остаточного рішення; ще два — на організацію та проведення з'їздів тих сил, що будуть вливатися у єдину партію; не більше одного — на проведення об'єднавчого з'їзду, що обере керівні органи... А ще треба бодай 3-4 тижні на підготовку документів: звернення до Мінюсту та отримання його рішення про реєстрацію. А влада «випадково» може не поспішати, або ще гірше — загубити папери,., А поки суди... час сплине.

Та все ж головна проблема не в чинній владі, а в самій, так названій, «опозиції». Оцінюючи те, як ведуть себе голови цих партій, то нічого з цього у них не вийде, У кращому випадку якусь частинку керівників окремих партій вставлять у «прохідну» частинку, якогось списку... Але якої партії? Хто з керівників візьме на себе відповідальність про фактичне припинення життя партії?

Хоча, за великим рахунком, більшість «опозиціонерів» мають компактні, «диванні» партії, які хоч і називають себе дуже голосно, та за тими «голосними» назвами нічого фундаментального не стоїть — ні ідей, ні людей.

Більше шансів вижити, звичайно ж, у «Батьківщини», що можливо і дасть прихисток комусь із «друзів», але прохідної частини, виходячи із сьогоднішньої реальної підтримки електорату, на всіх явно не вистачить, а ще ж треба знайти місця для спонсорів, кумів, сватів, секретарок та домогосподарок...

Не простою є ситуація і на лівому фланзі. Більше того, можу сказати, що у більш скрутній ситуації навіть за «опозиціонерів» опинилися комуністи України — проти них вже фактично працюють всі: і «чужі», і «свої».

Нагадаю, що не випадково наприкінці минулого року здійснив демарш екс-комуніст Леонід Грач. Не випадково Леонід Іванович став різко «боротися» проти лідера комуністів Петра Симоненка та й всієї партії в цілому.

Після того, як стало зрозуміло, що задекларована Грачом «більшість» комуністів Криму та України за ним не пішла, йому довелося очолити іншу партію — КПРС, що була створена ще під час позаминулих виборів для боротьби з тією ж КПУ, тодішнім Президентом України Леонідом Кучмою.

Прийшов час дістати її з нафталіну, і передати під оруду пана Грача, який залишаючись депутатом ВРУ (куди пройшов за списком Компартії), став «позафракційним» (так і не склавши свій мандат, скажімо, у якості протесту проти дії КПУ) — продовжує «боротися» із Симоненком та всією партією.

Більш детально на цю тему я писав кілька разів, а тому не буду повторюватися. Лише нагадаю, ще на початку року я прогнозував, що справа на цьому не зупиниться, і що чим ближче ми будемо підходити до дня голосування, тим більше шансів на те, що у КПУ заявляться персональні супротивники (з числа «своїх»). Так і сталося.

13 серпня соціалісти провели другу частину свого з'їзду і таки переобрали знову Олександра Мороза на посаду голови партії (перед тим партію очолював пан Цушко, який «випадково» і так «вчасно» отримав посаду Голови Антимонопольного комітету України і вирішив повністю віддатися роботі у владі). А суперник Мороза, пан Рудьковський, був скомпрометований ще давно, під час свого перебування на посаді Міністра транспорту та зв'язку, коли подався у вояж до Парижу, за рахунок бюджету, у товаристві однієї з «МІСок» України...

З другого заходу Мороз повертає собі посаду «лідера» партії і того ж дня заявляє свої апетити на «участь у повноцінному політичному житті України», тобто на виборчий про- цес-2012. У фахівців не було сумнівів у тому, що Мороз ось-ось з'явиться, і не тільки він. Так і сталося. Того ж вечора, в ефірі одного із телевізійних каналів, з'явився наш земляк, екс- Міністр освіти Станіслав Ніколаєнко, який уголос заявив, що фактично вже пройдено переговорний процес формування «Української лівиці». У якій формі вона буде створена, поки незрозуміло. Варіантів два: перший — об'єднання на базі однієї політичної сили (і це можуть бути' соціалісти), другий — термінова реєстрація нової політичної сили, до складу якої увійдуть ліві, які будуть боротися, як заявив пан Ніколаєнко: із «продажним керівництво КПУ». Саме з цим керівництвом, до складу якого опосередковано, під час президентських перегонів, входив і сам пан Ніколаєнко, будучи одним з чотирьох лідерів «Блоку лівих та лівоцентристських сил», який було створено спеціально на підтримку комуніста Симоненка у президентських перегонах. І саме пан Ніколаєнко палко агітував з трибун на площах та через ЗМІ за комуніста Симоненка, який є тим самим політиком, гідним очолювати нашу країну. Пройшло зовсім трохи часу і.. . ось маєте, погляди екс-Міністра кардинально змінилися.

Подейкують, що за сучасну «позицію» йому пообіцяли «надійний» виборчий округ на виборах — 2012 в Херсонській області (на якому йому допоможуть перемогти і стати депутатом ВРУ).

Таким чином, у фахівців не залишилося нерозставлених крапок над «і». Користуючись все ж певним літнім затишшям і загальним спадом політичного інтересу діюча влада розкрутила сюжетну лінію на повну котушку.

Розчищаючи собі шлях у оибори 2012 року вони розставили все «по полицях».

Спочатку було сформовано «діючу більшість у ВРУ»: після того, як комуністи кілька разів поспіль, за останні мінімум півроку, відмовлялися голосувати за проекти ПР, там, скоріш за все, вирішили, що досить бути лібералами, демократами, і ким би там не було — настав час брати «віжки» у свої руки. «Литвинівці», «бютівці», «нунсівці» — всі перебіжчики стали під прапори і старанно відпрацьовують зароблені дивіденди. Сьогодні ВРУ може «проганяти» через зал будь-який законопроект, навіть не розглядаючи його у комітетах, чи, як мінімум, створюючи формальну видимість. Отже те, що восени будуть прийняті зміни до Закону «Про вибори» сумніватися не доводиться, і те, що ці зміни будуть саме такими, як це зручно ПР, теж ніхто не сумнівається.

Далі.

Професійному оку добре видно: щонайменше останні 9-11 місяців ПР веде активну підготовку до проведення виборчої кампанії. Крім того, що політтехнологи працюють на загальнодержавному рівні, створюючи певні комбінації та варіації, на місцях потрохи «оживають» штаби. Ще з весни у ЗМІ періодично потрапляє інформація, що представники ПР шукають контакти зі ЗМІ, розробляють ходи, прораховують кошториси тощо.

Ще у травні стала відома неофіційна інформація, що ПР фактично розписала мажоритарні округи. Визначені не тільки ті, хто повинен у них «пройти», але й поставлені певні завдання керівному складу ОДА, РДА, силових структур про «сприяння»...

Не випадково такими семимильними кроками просуваються кримінальні процеси над кількома знаковими фігурами «помаранчевого» табору — чим швидше оголосять вирок, тим швидше народ про них забуде.

З іншого боку — розчищається політична платформа від тих, хто не зручний, у т.ч. й комуністів. Фактично зараз проти КПУ, як вже було наголошено, працюватимуть і «чужі», і «свої» — створюється якомога більше проектів з «лівою» орієнтацією (Грач, «Левиця» тощо), все що завгодно, аби тільки відібрати у них максимум голосів.

А ще, враховуючи можливість максимального використання «адміністративного ресурсу», картина промальовується мало райдужною. Правда, з «адмінресурсом» можуть виникнути проблеми. Але за однієї умови! Якщо пересічні громадяни згадають про власні реалії життя, і про своє громадянське сумління, і про своє право вибирати (владі вигідно, щоб на вибори приходило якомога менше громадян). Якщо ж люди не «поведуться» на яскраву казочку: «Усе зараз добре, а потім буде ще краще», то, можливо, що з цього нічого й не вийде.

А якщо поведуться, то можу прогнозувати вже зараз — буде гірше!.. Втім, це тема для іншої розмови.

Перед тим, як завершити, ще кілька слів про довіру.

Наша редакція, разом із теле- радіокомпанію «АКС», вже упродовж 4-х місяців відстежує уподобання міського електорального поля на базі слухачів радіо «АКС». Хто, кому, як і коли подобався — подивіться на результати самі і порівняйте їх з тими політичними подіями, що відбувалися у відповідні місяці, на загальнополітичному тлі України (таблиця № 1 — партії або пропорційні списки; таблиця № 2 — політичні особи або мажоритарні округи).

Затишшя закінчиться через 2 тижні — ВРУ вийде з канікул, і я переконаний — нас чекають нові цікаві події, що будуть не такими тихими і не такими спокійними, як це було навіть навесні.

Скоріш за все ми побачимо і нові бійки у партері, і нові розбиті голови, і нові виламані мікрофони, і нове блокування.

Все буде, адже «на карту» ставлять найголовніше, що поки є в нашій державі — її людей і її землю.

Ті законопроекти, що підготовлені для розгляду у ВРУ, вже цієї осені повинні дати відповіді на дуже серйозні питання: чи є взагалі державність у цій державі, і чи є, що нам з вами сьогодні святкувати.

Цей номер нашого часопису'ви отримаєте вже після того, як відгримлять гучні салюти на честь 20-ї річниці проголошення Незалежності України...

А я хочу запитати у вас — пересічних громадян України: а що ви вчора святкували? Від чого 20 років ви вільні, від чого незалежні? Від прийняття рішень, від безпеки, від спокою за своє майбутнє?

Ви це святкували? Тоді зі святом вас, шановні...