Достеменно не відомо, чому селу дали назву Ковильне: через близькість асканійських степів, вкритих цією доісторичною травою, чи, можливо, коли у 1927 році село зароджувалося, тут теж розкошував ковил?

Сьогодні усі прилеглі до нього землі давно обробляються і родять. Наразі земельні паї ковильненців орендує фермерське господарство «Колос», яке очолює місцева жителька Лариса Матрос.

На знімку: Лариса Дмитрівна МАТРОС зі своїми надійними помічниками — подружжям пенсіонерів Леонтієм Івановичем та Зоєю Никифорівною ГРОШЕВИМИ, котрі якраз сьогодні відзначають 50 років подружнього життя!

«ТУТ БУДЕ ШКОЛА-САД»

Старенькі хатки, розбиті вулиці, бур'яни розкошують... У літніх загонах підсобних господарств — по кілька корів. Звичайна картина для більшості наших малих сіл. Проте для його жителів Ковильне — рідна домівка, мала батьківщина, єдина і неповторна, де знайомі кожна вибоїна на вулиці, кожне дерево, а сусіди — близькі люди, котрі за потреби прийдуть на поміч, розділять і радість, і горе...

Втім, полуденне Ковильне (саме о цій порі ми завітали в село) було майже порожнє: люди спочивали від серпневої спеки в прохолодних хатах, попоравши господарство.

Та для дітей, як відомо, спека влітку не завада: канікули закінчуються, а значить треба встигнути якнайбільше погратися, бо почнуться шкільні дні — за уроками буде ніколи. Звісно, якимось дитячими майданчиками чи атракціонами ковильнен- ці похвалитися не можуть. Тож діти раді й примітивній гойдалці, яку на одній з вулиць спорудив мешканець села Артем Погостян, студент військової академії: перекинув мотузки через міцні гілки старого дерева, на них приладнав дощечку

катайся досхочу!

На гойдалці останні ка- нікульні дні «ловили» семикласниця Маргарита Фалінська та учениця четвертого класу Яна Колєнко. Практично нікуди із села упродовж літа дівчатка не виїжджали, проте й не нудьгували: гралися ляльками, сиділи за комп'ютером, ходили до подружок... За школою, зізнаються, скучили не дуже. Тим паче, що 1-го вересня вона їх... розлучить: Рита щодня їздитиме навчатися до Чкалівської ЗОШ, Яна ходитиме у місцеву школу-сад.

Такий комплексний навчально-виховний заклад

єдиний у районі, до того ж, — один із кращих, і ще — справжня окраса села. Торік у рамках міжнародного проекту «Місцевий розвиток, орієнтовании на громаду Ковильненська громадська організація «Благодійність» провела реконструкцію будівлі місцевого ФАПу, в якому розташована й школа- сад. Кошторисна вартість робіт склала 161 тис. грн., з них: 81 тис. грн. — міжнародна допомога (грант), 8 тис. грн. — внесок громади села, 2,4 тис. грн. — кошти районного бюджету, 59,6 тис. грн. — кошти бюджету ЧкапівськоІ сільської ради.

Ковильненці уклінно вдячні сільраді та організаторам проекту, до якого після оформлення всієї необхідної документації долучилися усім селом. Адже цей заклад їм надзвичайно потрібен: батьки спокійні за малечу, доглянуту в садочку, навчену в школі, що поруч із домівками. У будь-який час можна прийти й проконтролювати, як почувається дитина, як поводиться, чи засвоює шкільну програму. Не треба з хвилюванням щоранку проводжати її, маленьку, до чужого села за знаннями, і до вечора «тліти серцем», чи нічого не трапилося, чи ніхто її там не скривдив?

А відновили (власне, практично створили заново) школу-садочок 10 років тому, розповідає її директор Інна Олександрівна Баканова. На той час у Ковильному було 35 дітей молодшого шкільного віку (1-4 класи) та 28 — дошкільного. Тож відділ освіти разом із Чкалівською сільрадою вирішили, що село заслуговує на власний навчально-виховний заклад. Облаштували його в приміщенні колишнього дитсадка, яке кілька років простояло пусткою й поступово розвалювалося. До дитсадка будівля була їдальнею, а до неї — гуртожитком для приїжджих спеціалістів, що будувався ще на зорі створення господарства. Подейкують, гуртожиток зводили раніше, ніж більшість будинків у Ковильному, тож насправді споруда дуже стара й зношена.

У цьому переконалися всі, хто брав участь в облаштуванні школи-садочка.

Мами й тата її майбутніх відвідувачів, вчителі й вихователі дружно ламали стіни, закладали двері, пробивали нові, носили тонни глини й піску... Білили, фарбували, клеїли шпалери...Всі ремонтні роботи виконали у рекордно стислі терміни — за два тижні! (Розпорядження про відновлення закладу надійшло 15 серпня, а 1 вересня він уже приймав малюків).

Парти для учнів виділила Чкалівська ЗОШ, дещо допомогла придбати сільрада. А все інше (меблі, штори, іграшки, посуд і т. д. ) купували поступово за спонсорські й батьківські кошти. Та й сьогодні споруда «тріщить по швах» і вимагає чималих капіталовкладень, яких у місцевому бюджеті немає. Тож знову виручають батьки і спонсори, люди небайдужі, турботливі. У селі кажуть, що такого директора як І. О. Бакай ще пошукати треба: зуміла налагодити контакти з підприємцями, фермерами, усі батьки її обожнюють і, не вагаючись, відгукуються на прохання про допомогу. Вона навела лад у закладі, де затишно, зелено, взимку тепло — пічки, що на вугіллі, аж пашіють жаром. Дти почуваються в школі й у садочку, як удома!

Інна Олександрівна, у свою чергу, дякує всім благодійникам та помічникам і хвалить свій нечисленний, але такий сумлінний колектив, члени якого за потреби — і ремонтники, і садівники, і землекопи, і фахівці чудові: вчителів-вихователів 3. Н. Філімонову, С. П. Кунекбаєву, вчительку Т. В. Перепелицю, помічника вихователя О. О. Яцків, кухаря Г. І. Костюк, завгоспа О. Л. Шеховець, музпрацівника О.П. Рожовця та охоронників І. О. Палійського і С.М. Гелдаша. Половина з них навіть працюють не на повні ставки, а «викладаються» як на дві. Цього літа всі вони перервали відпустки й знову дружно «поринули» у ремонт. Зате сьогодні навчальний комплекс — як лялечка!

Наразі садочок за списком відвідують 22 дитини, у школі навчаються 14 учнів, першокласників серед них лише двоє. Але вже через два роки їх буде семеро, потім — восьмеро... Перспектива у закладу, безперечно, є, бо тільки у цьому році в Ковильному народилися шестеро немовлят.

Шкода тільки, що віднедавна ніхто не відчиняє двері сусіднього ФАПу: звільнилася місцевий медпрацівник Ірина Хотинська. Вона працювала на півтори ставки, обслуговуючи й навчальний заклад. А коли фельдшерський пункт передали на баланс районної лікарні й медику залишили лише ставку -покинула роботу. У сім'ї студент, якого треба вчити, грошей не вистачає — подалася жінка у Москву на заробітки.

Замінити її поки що ніким, констатує заступник головного лікаря райлікарні Т. М. Піун. Молоді спеціалісти не хочуть їхати в село. Змусити працювати в глибинці їх ніхто не може...

«НАША «МАТРОСІВКА»

А з роботою та статками в селі сутужно. Більшість, як і в інших населених пунктах району, виживають завдяки тому, що тримають корів та здають молоко на маслосирзавод (добре, що свого часу сільська рада подбала про пасовище, де люди за прийнятну плату можуть випасати худобу). Дехто наймається на сезонну-роботу до місцевих фермерів та сільгоспвиробників сусідніх районів — Каховського, Чаплинського й Генічеського. Хто їде заробляти гроші в столицю, у Крим, Росію...

У Ковильному — один роботодавець: фермерське господарство «Колос», на яке тут «моляться» й котре орендує земельні паї всіх жителів села, а також деяких мешканців Двійного та Чкалового. Керує господарством, у якому не лише вирощують зернові, технічні культури, соняшник, а й тримають молочне стадо, маленька тендітна жінка — Лариса Дмитрівна Матрос, котра ось уже 12 років працює, як кажуть, без вихідних і «прохідних». Ті вчинок нагадує вчинок Скарлет — героїні відомого роману «Віднесені вітром», котра після смерті батька приїхала рятувати родинний маєток Тару. Так і Лариса Дмитрівна «підхопила» справу тата, яку він започаткував у 1993 році і в яку вклав душу та сили, без вагань взялася господарювати на 50-гектарному наділі, до якого згодом додалися 146 паїв сільчан.

Вона мріяла стати юристом, та батьки з жалем пояснили доньці-випускниці, що грошей на навчання, не мають. Але й тоді дівчина навіть не уявляла, що займатиметься землеробством і тваринництвом. Закінчивши технікум, працювала бухгалтером КСП «Жовтневе». У 1999 році після смерті батька очолила господарство. Не маючи агрономічної освіти, консультувалася зі своїм чоловіком Сергієм Миколайовичем, агрономом, теж фермером, читала спеціальну літературу, спілкувалася з керівниками інших господарств. Вчилася у місцевих фахівців зі стажем, котрі десятиліття пропрацювали у колись успішному радгоспі ім. Чкалова: у 3. Н. Грошевої, ученого-зоотехніка з вищою освітою; у К. Р. Костюченко, яка навчила її штучному заплідненню великої рогатої худоби, та в інших досвідчених ковильненців, щедрих на поради.

Лариса Дмитрівна каже, що Грошеві — її незамінні помічники. Вони практично керують справами, коли жінка у відрядженні чи десь в особистих справах. Іван Леонтійович, як треба, чергує біля «Фрегатів», охороняє комбайни, поїть худобу; Зінаїда Никифорівна дає лад на фермі...

Наразі «Колос» обробляє 896 гектарів землі, з яких орендує 846 га. У 2009 році отримали більше 4000 літрів молока надою з корови (молочне стадо — близько 100 корів): молоко реалізують на «Новотроїцький МСЗ». На сьогодні господарство має необхідну сільськогосподарську техніку (три зернозбиральні комбайни, два — ДОН-1500, два МТЗ -82, по одному трактору МТЗ-80, ДТ-75, Т-150 і ЮМЗ, прес-збирач для заготівлі сіна), зерносховища, тваринницькі приміщення. Лариса Дмитрівна облашту- вала офіс, де після крадіжки з ангару встановила систему відеоспостереження. Всю техніку купувала, «влазячи» в кредити. Власне і зараз постійно бере позички. А куди без них?

Цьогорічний урожай Л. Д. Матрос вважає добрим: зібрали по ЗО центнерів з гектара пшениці та по 33 — ячменю, із орендодавцями розрахувалася вчасно і щедро — з розрахунку 3% від оціночної вартості землі, навіть з тими, з ким договір був укладений на 2%. Платила й «живими» грошима, й сільгосппродукцією. Але такі вдалі сезони не завжди випадають. Приміром, торік 60 відсотків урожаю через негоду на землі лишилося...

Мріє жінка про якісний тваринницький комплекс, такий, як у «Світанку». Та розуміє, що коштів на це зараз не вистачить. Втім, рук не опускає й надії не втрачає.

Працюють у «Колосі» 10 ковильненців: доярки, трактористи, водій, бухгалтер. Це означає, що 10 сімей мають постійні роботу й дохід, не ламають голови, чим годувати дітей. Та не тільки роботою забезпечила людей фермер Матрос. Наприклад, своїй молодій доярці Валентині Халдай, матері двох дітей, купила будинок у селі. А що може бути для сім'ї важливіше даху над головою? Тож Валентина сумлінністю віддячує роботодавцю за щедрість.

До речі, відколи перспектива газу на території Чкалівської сільради набула реальних обрисів, будинки в Ковильному значно подорожчали, коштують від 5 до 10 тисяч фивень. Раніше ж їх можна було придбати за 500-1000 грн., а якщо терміново продавали — то й за 300, в основному, під розбір.

Як би сутужно не велося деяким ковильненцям, в одному вони впевнені: орендну плату за паї завжди отримають вчасно, матимуть зерно на борошно і для підсобного господарства. Лариса Матрос, своя, місцева, живе проблемами села, тож тут вона — найперший благодійник. Її добрі справи можна довго перераховувати. Люди інколи лагідно називають Ковильне «Матросівкою», бо давно переконалися, що віддали свою землю в надійні руки жінки, яка ніколи не покине їх у біді.