Протягом 2019 року в Молдові відбулися парламентські вибори та дві політичні кризи, які призвели до масштабного перезавантаження влади в країні. Правління Демократичної партії Молдови (ДПМ), або ж, згідно з визначенням молдавських політиків та мас-медіа, «режим Плахотнюка» (за ім'ям лідера Демпартії олігарха Влада Плахотнюка), пройшовши транзитивний період «дивної коаліції» проросійської Партії соціалістів Республіки Молдови (ПСРМ) та проєвропейського блоку ACUM, змінилося на правління міноритарного Уряду, який по суті своїй підконтрольний Президенту Молдови Ігорю Додону.

Перша криза: від парламентських виборів до «дивної коаліції

За результатами проведених 24 лютого парламентських виборів, Партія соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), яка підтримує чинного президента Ігоря Додона і виступає за більш тісні відносини з Росією, отримала 35 мандатів, правляча Демократична партія Молдови — 30 мандатів, правий проєвропейський блок ACUM, що складається з двох партій «Дія і солідарність» (PAS) і «Платформа Гідність і правда» (Platforma DA) — 26 мандатів, партія «Шор» — сім. Крім того, до парламенту пройшли три незалежні кандидати. Блок ACUM ухвалив рішення розділитися на дві фракції: у фракцію PAS увійшли 14 депутатів, до фракції DA — 12. Слід зазначити, що вибори відбувалися за змішаною системою (50 депутатів обиралося за партійними списками, 51 — за одномандатними округами), яка була вигідна Демократичній партії.

В жодної з партій не вистачає голосів для самостійного формування Уряду. Блок ACUM категорично відмовився від створення коаліції з ДПМ, попри формальну схожість їхніх позицій щодо європейського вибору Молдови. Як можливі розглядалися коаліції ДПМ-ПСРМ та ПСРМ-ACUM, однак протягом трьох місяців сторони не могли дійти згоди. 7 червня безрезультатно завершилися перемовини між ПСРМ та ДПМ. В той же день підконтрольний демократам Конституційний Суд Молдови надав роз'яснення, що три місяці, відведені згідно з Конституцією на формування коаліції, треба відраховувати від дати визнання мандатів депутатів — 9 березня. По завершенні трьох місяців у президента з'являється право розпустити парламент.[1]

КС не визначив чітко дату і лише на наступний день, 8 червня, роз'яснив, що, згідно з Конституцією, останнім днем для формування нового уряду було 7 червня 2019 року. Однак саме 8 червня було оголошено про створення коаліції більшості у складі ПСРМ та блоку ACUM, яка на засіданні Парламенту Молдови обрала керівні органи законодавчого органу та сформувала Уряд. Спікером Парламенту було обрано представницю соціалістів Зінаїду Гречану, Прем’єр-міністром стала лідер партії «Дія і солідарність» Майя Санду, віцепрем'єр-міністром та міністром внутрішніх справ — лідер партії «Платформа Гідність і правда» Андрій Нестасе. Такий варіант не влаштовував ДПМ, що досі знаходилася при владі в Молдові, та її лідера Влада Плахотнюка. Конституційний Суд також визнав неконституційним обрання Зінаїди Гречаний головою парламенту. Тим же рішенням в суді визнали незаконними всі документи, які в майбутньому затвердить Парламент Молдови десятого скликання.

9 червня Конституційний суд тимчасово відсторонив Президента Молдови Ігоря Додона з посади. На сайті КС повідомили, що І. Додон порушив Конституцію, не розпустивши парламент. Повноваження Президента тимчасово було передано виконуючому обов'язки Прем'єр-міністра Павлу Філіпу (Демократична партія), який водночас став і тимчасово виконуючим обов'язки Президента. В якості тимчасово виконуючого обов'язки Президента Республіки Молдова Філіп, згідно з дозволом Конституційного Суду, розпустив парламент і назначив дострокові вибори на 6 вересня.

В результаті в країні створився режим двовладдя, коли паралельно існували два уряди та два президенти, низка урядових будівель була заблокована прихильниками ДПМ, а керівництво поліції відмовилось підкорятися новому Уряду. Проте Уряд Демпартії поступово втратив підтримку зовнішніх акторів — США, ЄС та Російської Федерації. Після візиту Посла США Дерека Хогана до офісу Демократичної партії, що відбувся 14 червня, представник ДПМ заявив, що Уряд на чолі з Павлом Філіпом йде у відставку. Після оголошення про намір Демократичної партії поступитися владою, стало відомо, що лідер ДПМ В. Плахотнюк тимчасово залишив Молдову. 24 червня він повідомив про намір залишити посаду лідера партії.

Причинами поразки Демократичної партії стала непопулярність цієї політичної сили та В. Плахотнюка зокрема. Основні з них:

П'ять місяців існування «дивної коаліції: прорахунки ACUM і здобутки І.Додона

Протягом перших місяців існування «дивної коаліції їй вдалося суттєво зачистити органи державної влади та правоохоронну систему від креатур Демократичної партії та В.Плахонюка. Основні посади в Уряді дісталися блокові ACUM, включно з посадою міністра внутрішніх справ (ним став Андрій Нестасе, лідер партії Platforma DA, який водночас посів посаду віцепрем'єра) та міністра закордонних справ (Ніку Попеску). За квотою соціалістів був призначений віцепрем'єр з питань реінтеграції Васілє Шова та міністр оборони Павел Войку. Коаліція також ухвалила законодавчі зміни, згідно з якими відновлено частковий контроль президента над Службою інформації й безпеки.

15 червня Конституційний суд Молдови скасував свої рішення від 7—9 червня, які заклали правову основу для двовладдя та кризи.[2] Таким чином була підтверджена легітимність обраного спікера Парламенту й сформованого уряду. Згодом всі судді Конституційного Суду подали у відставку. Для заміни державних секретарів у міністерствах, призначених за часів правління ДПМ, були ухвалені відповідні зміни до законодавства: замість призначення за конкурсом їх став призначати та знімати уряд за пропозицією міністрів. Водночас, попри задеклароване бажання уникнути суперечок між учасниками коаліції з приводу геополітичних та ідеологічних питань і об'єднати зусилля навколо питань «деолігархізації, між учасниками коаліції почали виникати суперечки як з кадрових, так і з ідеологічних питань.

Наприкінці липня на посаду директора Національного центру боротьби з корупцією було призначено Руслана Фолчу, генерального секретаря адміністрації Президента Молдови. Це призначення було критично сприйняте М.Санду. Так само негативно було сприйнято прем'єркою обрання головою Конституційного Суду депутата від Партії соціалістів Володимира Цуркана. З'ясувалося також, що обрання представника ПСРМ головою КС стало результатом певних політичних домовленостей.

Хоча формально зовнішня політика є прерогативою Міністерства закордонних справ та європейської інтеграції, яке контролювало ACUM, І.Додон як особисто, так і через міністра оборони П.Войку та віцепрем'єра з питань реінтеграції В.Шова мав можливість впливати на зовнішню політику, зокрема, на відносини з Росією та переговорний процес щодо придністровського врегулювання. Зокрема, 24 серпня 2019 року Додон в обхід Уряду запросив на святкування 75-ї річниці «звільнення Молдови від фашизму» міністра оборони Російської Федерації Сергія Шойгу. Саме собою святкування зазначеної ювілейної дати викликало критику з боку громадськості, оскільки для проєвропейськи налаштованих громадян Молдови прихід Радянської Армії як у 1940, так і в 1944 році асоціюється із репресіями. Попри те, що візит С.Шойгу мав «неофіційний» характер, російський міністр оборони не тільки відвідав невизнану Придністровську Молдавську Республіку, але й виступив із двома важливими ініціативами. Перша з них стосується утилізації озброєнь, розташованих у селі Колбасна, друга — підписання трирічного плану воєнного співробітництва Російської Федерації та Молдови. Крім того, попри задекларований курс на «деолігархізацію» Молдови, І. Додон призначив своїм радником Іона Кіку, котрий займав посаду Міністра фінансів в останньому Уряді Демократичної партії. Критику з боку Уряду спричинили й заяви Додона щодо врегулювання придністровського конфлікту, зокрема, його виступ на Генеральній Асамблеї ООН та висловлена в інтерв'ю журналу «Шпігель» ідея щодо надання Придністровському регіону «сильної автономії. [3]

Випробуванням для коаліції стали загальні місцеві вибори, які відбулися 20 жовтня та 3 листопада. У боротьбу за 898 мандатів примарів (мерів) міст та сіл взяли участь 3761 кандидат, а за 11 580 мандатів радників різних рівнів — 50 410 особи. Також 20 жовтня на місце депутатів, що вибули, відбулися довибори до Парламенту Молдови по чотирьох мажоритарних округах.

У першому турі виборів взяли участь 1 173 834 громадян (41,68% населення). Явка була нижчою, ніж на місцевих виборах 2015 року, у яких взяли участь 1 386 180 осіб (48,95% населення).

У 518 населених пунктах Республіки Молдова мерів обрали в першому турі. В інших 380 відбувся другий тур. За результатами двох турів найбільше мерів міст ті сіл обрали від Демократичної партії (ДПМ) — 262 (29% від загальної кількості), з 3 районними центрами включно. Друге місце посіла Партія соціалістів — 207 (23%), з 7 районними центрами включно. Блоку ACUM дісталися 173 місця в меріях населених пунктів. Від Ліберально-демократичної партії (ЛДПМ) обрали 48 мерів. Партія «Шор» (лідер бізнесмен Ілан Шор) отримала 43 мандати мера, «Наша партія» (лідер Ренато Усатий) — 24 мандати (включно з 6 райцентрами та муніципією Белць). Інші партії та незалежні кандидати перемогли в 64 населених пунктах.

Показовим є також голосування до районних рад. У 15 районах перемогла Партія соціалістів, блок ACUM — у 11 районах, Демократична партія – у 6 районах. Партія соціалістів зуміла збільшити свій результат порівняно з 2015 роком, тоді вона зуміла здобути більшість лише у 4 районах. Це відбулося переважно за рахунок виборців Партії комуністів та Демократичної партії, що особливо помітно за абсолютними даними (кількості людей, що проголосували). Так, в північних районах кількість виборців, що віддали свої голоси за ПСРМ зросла у порівнянні з 2015 роком у 1,5-2 рази.

У муніципії Белць переміг Ренато Усатий та його «Наша партія», а Оргіївський район залишився за партією «Шор». У деяких районах ці партії зайняли 3-4 місця за кількістю отриманих голосів, але в цілому поступилися трійці лідерів: ПСРМ, ACUM та ДПМ. За підсумками довиборів до парламенту блок ACUM отримав 2 мандати, по одному мандату отримали ПСРМ та ДПМ.

Найгостріша боротьба розгорнулася в Кишиневі між основними претендентами на посаду Генерального примара Андрієм Нестасе та представником ПСРМ Іоном Чебаном, віцеголовою парламенту Молдови. Всього у передвиборчій кампанії взяли участь 19 кандидатів. За результатами першого туру Чебан набрав 40,19% голосів, Нестасе — 31,08 %. Водночас за двох кандидатів від уніоністських партій (уніонізм — політична течія, що виступає за об'єднання Молдови з Румунією) Дорін Кіртоаке та Октавіан Цику отримали відповідно 10,15 % та 4,76 %. Простий автоматичний підрахунок давав надію на перемогу Нестасе як представника проєвропейських сил. Сам політик та представники блоку ACUM, попри негласний «пакт про ненапад» з соціалістами й намагання уникнути «геополітичної тематики, все ж таки спробували розіграти тематику європейського вибору. За це соціалісти й Президент І.Додон особисто жорстоко їх розкритикували.

Слід зазначити, що з 1989 року традиційно в Кишиневі перемагали представники правих сил. Причиною цьому, серед іншого, є і той факт, що в муніципії Кишинів як адміністративно-територіальній одиниці голосують не тільки мешканці самого міста, але й приміських сіл. І саме вони найчастіше забезпечували перевагу проєвропейським кандидатам.

У травні-червні 2018 року на дострокових виборах Генерального примара Кишинева А.Нестасе переміг І.Чебана. Перемога була значною мірою зумовлена тим, що Нестасе уособлював опозицію правлячому режимові Демократичної партії та її лідера олігарха Влада Плахотнюка, а соціалісти розглядалися як партнери ДПМ. Проте тоді результати виборів були скасовані рішенням суду. А. Нестасе був поновлений на посаді лише напередодні нещодавніх виборів.

Восени 2019 року А. Нестасе виступав як представник правлячої коаліції та знаходився у гіршій ситуації, з огляду на критику очолюваного ним Міністерства внутрішніх справ. Крім того, І.Чебан виглядав більш переконливо та професійно. Також вплинула на результат виборів і вікова градація основної частини виборців. Найактивнішими в Кишиневі були виборці віком 56-70 років (34,3%), найменш активними — молоді люди віком 18-25років (5,4%). За результатами другого туру І. Чебан отримав 52,4%, А. Нестасе — 47,6%. [4]

Друга політична криза: розвал «дивної коаліції та формування міноритарного Уряду

Попри різні бачення зовнішньої політики країни та розбіжності у підході до ключових питань (виведення російських військ з Придністров'я, статус Придністровського регіону у реінтегрованій Молдові, відносини з Євразійським економічним союзом) підставою для розколу коаліції стало питання щодо призначення Генерального прокурора Молдови.

Згідно з коаліційною угодою, підписаною в вересні, сторони зобов'язалися сприяти обранню «незалежного» Генерального прокурора, зокрема, внести зміни до процедури призначення. Якщо раніше Генпрокурора обирала строком на сім років Вища рада прокуратури (ВРП), то за ідеєю реформи попередній розгляд кандидатур мала б робити спеціальна комісія при Міністерстві юстиції. І вже лише після того, як комісія складе короткий список кандидатів, ВРП мала обрати з них Генерального прокурора.

Дані зміни внесли до законодавства, комісію сформували, і для участі у конкурсі було представлено 16 кандидатів. За результатами відбору, до короткого списку потрапили чотири кандидатури, серед яких троє колишніх прокурорів та один громадський активіст. М.Санду виступила за перегляд короткого списку, пояснюючи це тим, що в ньому є людина, яку підозрюють у корумпованості. 6 листопада Міністр юстиції Олеся Стамате оголосила, що скасовує результати конкурсу, оскільки один із членів комісії дав непропорційну оцінку кандидатам, і що можлива «фальсифікація та неправильна оцінка інших кандидатів». Під «одним з членів комісії мався на увазі представник ПСРМ. В той же день Уряд узяв на себе відповідальність за внесення поправок до закону, які стосуються процедури призначення Генерального прокурора. Згідно з ними, кандидатів на цю посаду обирає прем'єр-міністр, а потім подає їхній список Вищій раді прокурорів. Це означало, що якщо у триденний термін парламент не ініціює винесення вотуму недовіри Уряду, то поправки автоматично набирають чинності. Рішення уряду Санду пояснила тим, що молдовська юстиція потребує радикальних змін. Подібна ініціатива викликала негативну реакцію соціалістів, які висунули вимоги щодо відкликання поправок до закону та відставки міністра юстиції.

У зв'язку з відмовою, 8 листопада Партія соціалістів зареєструвала ініціативу про оголошення вотуму недовіри Уряду. Прем'єр-міністр запропонувала компромісне рішення, згідно з яким ухвалені поправки до закону «Про прокуратуру» мають бути відправлені до Венеціанської комісії, однак ця пропозиція була відхилена соціалістами на тій підставі, що Венеціанська комісія розглядає законопроєкти, а не ухвалені закони. [5]

Конфліктантів до пошуку компромісу закликали й керівники дипломатичних представництв США, ЄС, Румунії. Втім 12 листопада Уряд М.Санду був відправлений у відставку 63 голосами зі 101. За вотум недовіри, крім соціалістів, проголосували депутати від Демократичної партії. Фракція партії «Шор» утрималася, заявивши, що вважають найкращим виходом із ситуації дострокові вибори. Розгляд питання супроводжувався нечисленним мітингом під стінами парламенту. Після відставки І. Додон виступив за створення нової коаліції з ACUM, поставивши вимогу, щоб М.Санду не очолювала Уряд. Представники ACUM, у свою чергу, виступили за відновлення Уряду у попередньому складі та відставку Президента. У результаті Додон запропонував створити «технократичний» уряд меншості (міноритарний) і запропонував на посаду прем'єр-міністра свого радника І. Кіку.

14 листопада 62 депутати проголосували за затвердження Уряду. «За» проголосували соціалісти та демократи, проти — блок ACUM, фракція «Шор» утрималася. [6]

Висновки

Водночас, як показали результати чергового раунду засідання «Постійної наради з політичних питань в рамках переговорного процесу з придністровського врегулювання у форматі «5 + 2» (8-10 жовтня 2019 р., Братислава), а також подальші зустрічі на рівні політичних представників у переговорному процесі – навряд чи варто очікувати серйозного прориву у врегулюванні конфлікту. Не останню роль тут відіграє позиція керівництва придністровського регіону, яке, декларуючи проросійський курс, виступає водночас проти обговорення питання щодо політичного статусу Придністров'я (хоча російська сторона заявляє про необхідність надання регіону широкої автономії у складі Молдови).

Артем Филипенко

завідувач відділу досліджень Південного регіону в місті Одесі НІСД

1. КС ответил президенту: когда будет распущен парламент Молдовы [Електронний ресурс] Режим доступу: https://ru.sputnik.md/politics/20190607/26291560/KS-otvetil-prezidentu-…-

2. КС Молдовы отменил все свои решения, которые привели к непризнанию нового правительства [Електронний ресурс] Режим доступу: https://day.kyiv.ua/ru/news/150619-ks-moldovy-otmenil-vse-svoi-resheniy…

3. Додон: Приднестровье может быть в составе Молдовы в виде сильной автономии [Електронний ресурс] Режим доступу: https://point.md/ru/novosti/politika/dodon-pridnestrove-mozhet-byt-v-so…

4. Кандидат от Партии социалистов Ион Чебан победил на выборах примара Кишинева — Центризбирком [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.infotag.md/politics-m9/280333/

5.Санду сделала предложение, чтобы избежать вотума недоверия [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/rus/news/2019/11/11/7102886/

6. Парламент Молдови затвердив уряд Кіку [Електронний ресурс] Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/news/2019/11/14/7103041/

Джерело