Як допомогти владі очищати країну від підприємств, що не можуть розпрощатися з РФ

Нещодавно в соцмережах почали з’являтися повідомлення про дії ініціативної групи українців, яка розклеює в супермаркетах стікери на продукцію західних фірм, що не хочуть йти з російського ринку. Оскільки «ДС» вже неодноразово підіймала цю тему, так само як і питання досить неспішних дій офіційного Києва щодо стимулювання деяких «партнерів» до визначення на чиєму вони боці, подібна акція не могла пройти повз нашу увагу. Тим більше, що увагу активістів привернула і продукція литовського бренду морепродуктів VIСI, який, як ми також повідомляли, заявив-таки про намір розпрощатися з російським ринком. І зокрема, припинити виробництво продукції компанії Vičiūnai Group в Совєтську (Калінінградська область) після того, як її заводом, згадки про який також є на стікерах українських активістів, буде перероблена сировина, закуплена «ще до початку війни в Україні.

Тому виникло резонне запитання: чому на стікерах українських активістів литовська компанія досі називається «Спонсором геноциду»? Й при цьому її продовжують вважати такою не тільки українці, а й литовські журналісти та активісти, попереджуючи своїх бізнесменів та політиків: «якщо ви не хочете вести економічну війну з сатаною, вам доведеться вести справжню війну». Адже твердження про намір зробити вихід з російського ринку якомога менш болісним для компанії мало б виглядати цілком виправданим.

Деякі відповіді на це питання може дати і сама заява Vičiūnai Group, оприлюднена наприкінці квітня – через два місяці після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. В ній, наприклад, одразу після вищенаведеної тези про завезену в Совєтськ сировину сказано: «Припинення бізнесу в Росії, переговори про угоди з діловими партнерами із західних країн та повернення інвестицій у Литву можуть бути завершені протягом 3-4 місяців». Тобто виходить, що компанія на початку року «затарила» свій завод в російському регіоні сировиною на півроку при тому, що оптимальним з точки зору економічної доцільності завжди виглядав запас на 90 днів. І якщо навіть це твердження виявиться правдивим, то виникнуть нові запитання. Наприклад, чи не було це «затарення» сировиною наслідком того, що керівництво компанії передбачало та очікувало на російську агресію і, відповідно, на ускладнення зв’язків європейських компаній з Росією? В цьому контексті дещо по-новому звучать звинувачення журналістів у тому, що засновник та реальний керівник і власник Vičiūnai Group, мер Каунаса Вісвалдас Матійошайтіс начебто мав і має тісні зв’язки з радянськими та російськими спецслужбами, але до цієї теми ми ще повернемося.

Ще одна причина невдоволення українських активістів – вже цілковита невідповідність дійсності іншої тези із заяви Vičiūnai про вихід з російського ринку: «Наразі зупинено всі інвестиції у виробництво, логістику та торгівлю, спонсорські та маркетингові кампанії. Але як свідчать численні оголошення на сайтах російських супермаркетів, принаймні останні – а саме маркетингові кампанії (тобто різноманітні акції та знижки) – йдуть повним ходом і мають продовжуватись чи не цілий травень. Між тим, акції штибу «два за ціною одного», як твердять професійні маркетологи, є надто «глибокими» (тобто дорогими), щоб проводитися не з ініціативи (чи як мінімум – з відома) виробника.

Отже, принаймні в одному пункті своєї заяви Vičiūnai Group, імовірно, сказала неправду. То чи можна їм вірити і щодо інших пунктів? В тому числі і щодо головного – про намір остаточно порвати з країною-агресором.

Підривають віру в щирість намірів Vičiūnai щодо відмови від фінансування своїми податками армії, яка вбиває українців, й повідомлення, які просочуються з-за «поребрика». І вже не від бізнес-структур, а від представників влади. Зокрема, місцевої влади Калінінградської області, яка спростовує «вкиди» ніби завод у Совєтську зупиняє свою роботу, а також стверджує, що «підприємство працює у штатному режимі. Навіть більше: згідно з твердженням керівника прес-служби калінінградського уряду Дмитра Лискова влада регіону «досі не отримувала жодного офіційного повідомлення про плани із закриття заводу», а працівників підприємства «Вічунай» також «не повідомляли про зупинку виробництва». Не залишилися осторонь і представники «четвертої влади», чи того, що від неї залишилося. Ютуб-канал «Редакция» зняв сюжет про завод Vičiūnai у Совєтську (приблизно з 33.00 у випуску), в якому інформацію про очікуване призупинення роботи підприємства називають «казками», а колишній уповноважений з захисту прав підприємців у Калінінградській області говорить про «схему» з фіктивного його продажу, після реалізації якої кінцеві бенефіціари не зміняться. Хоча й перестануть офіційно вважатися такими, щоб вийти з-під «гонінь у себе там в Литві.

Не особливо свідчить про бажання Vičiūnai виходити з російського ринку й те, наскільки комфортно вона там себе почуває, зокрема і в ролі лідера серед імпортерів морепродуктів та риби чи постачальника продуктів у «Кремлівський буфет», який годує не лише путінську адміністрацію, а й обслуговує харчами «неформальні частини» протокольних заходів у Кремлі. Ще до свого «бункерного» усамітнення та восьмиметрових столів Путін зі своєю особистою чашкою на закордонних фуршетах (коли його туди ще запрошували) продемонстрував, наскільки параноїдально ставиться до загрози отруєння. І сам раніше говорив, що всі його кухарі – це виключно співробітники Федеральної служби охорони, кандидати в яку через «близькість до тіла» перевіряються найретельніше. А така параноя дуже швидко поширюється на оточення, яке буде всіма силами намагатися «пєрєбдєть», але не допустити до кремлівської кухні постачальника, який би не викликав абсолютної довіри.

Про особливу довіру до Vičiūnai Group з боку Кремля говорить і мільярдний кредит, виділений їй близьким до російської влади (нині підсанкційним) ВТБ-банком у далекому 2011 р., так само як і дещо менший – 400-мільйонний, наданий двома роками раніше, коли ще дуже серйозно відчувались наслідки кризи 2008 року. А, як відомо, в кремлі та російських спецслужбах, так само, як і в мафії, «вхід – рубль, вихід – два». Тому за таку довіру, яка, зокрема, допомогла і вирішити питання судового позову у Татарстані (нещодавно – найбільш фрондуючий через посилення спроб повної русифікації місцевого населення російський регіон) литовській компанії, можливо, доведеться розплачуватись виконанням команд з дуже «скрєпної країни, які будуть надходити через головних контактерів хазяїна VIСI Вісвалдаса Матійошайтіса в ній (наприклад, досі продавати свою продукцію в окупованому Криму). А контактери, як, зокрема, вказує литовський журналіст, старший аналітик Вільнюського інституту політичного аналізу Марюс Лауринавічюс, м'яко кажучи, специфічні.

Серед них називають в першу чергу Рыбний союз, який раніше контролювався одним з олігархів із найближчого путінського оточення Геннадієм Тимченком, а зараз перебуває у віданні доволі скандального заступника голови комітету Держдуми із закордонних справ Олексія Чепи. Приписують меру Каунаса й вихід на Кремль через ректора Санкт-Петербурзького гірничого університету з 1994 р. Володимира Литвиненка, якого вважали найбагатшим керівником російського вишу та автором путінської кандидатської дисертації з економіки (її оцінили як серйозно сплагіачену у таких ненависних зараз Путіну американців, але то був ще далекий 1997 рік, коли нинішній «поборник Заходу» робив лише перші кроки по владній драбині у Москві, утікши з Пітера після програшу його патрона Анатолія Собчака на губернаторських виборах 1996 року).

Хоча, навряд чи хазяїн Vičiūnai потребує особливого контролю у плані слідування «лінії партії. ДС уже докладно описала його схожість з одним із найодіозніших українських політиків Віктором Медведчуком, якого «старік кабаєв» ще в 2004 році розглядав як кандидата в гауляйтери України, і, як пише в своїй книзі «Вся кремлевская рать» Михайло Зигарь, Путіна дуже довго і важко переконували в тому, що Медведчук абсолютно «нєізбіраєм». Колишній литовський (нібито простий, але в реальності «заточений» на протидію «Саюдісу» та іншим політичним противникам радянського режиму) міліціонер Матійошайтіс дещо іншими шляхами вийшов на роль одного із найбагатших підприємців своєї країни та кремлівського (за висловом колишньої міністра оборони Литви Раси Юкнявічене) кандидата на найвищу державну посаду в ній. Вихідцям з системи КДБ досі притаманна віра у всемогутність Кремля взагалі та у його перемогу над Україною на даному історичному етапі зокрема. Тому Vičiūnai, вочевидь затягує час із своїм виходом із російського ринку до того часу, коли ситуація «розсмокчиться» й можна буде далі провадити business as usual. І переконати його в протилежному, як і будь-якого «ватника», надзвичайно важко.

Проте можливо, якщо українська влада почне застосовувати до бізнесменів-«путінферштеєрів» хоча б частину з тих заходів, які ДС пропонувала запровадити ще півтора місяці назад. А серед них, поряд з підвищеним «військовим збором» чи відлученням від держзакупівель значилось і маркування продукції повідомленнями про співпрацю її виробника з країною-агресором.

Очевидно, що в наших державних та правоохоронних структур в умовах війни до всього руки «не доходять». Хай же, принаймні, роз’яснять торгівельним мережам про неприпустимість неадекватних дій охорони супермаркетів, яка раніше (ще з початку російської агресії проти України в 2014 р.) занадто різко реагувала на дії активістів проти засилля російської продукції на полицях наших магазинів. Щоб люди не страждали через висловлення своєї громадянської позиції та допомогу державі в очищенні від тих, хто хоче і заробляти на українцях, і фінансувати їх убивць.

Руслан Весел

Оригінал