«Степ дедалі гарнішав. Тоді весь південь, увесь той простір, що обіймає нинішню Україну, аж до Чорного моря був зеленою, незайманою пусткою. Ніколи плуг не торкався цих безмежних хвиль дикого різнотрав'я. Хіба що коні їх толочили, які ховалися тут, як у лісі. Нічого в природі не могло бути кращого. Вся поверхня землі здавалася зелено-золотим океаном, по якому розбризкали мільйони всіляких квіток. Крізь тонкі, високі стебла трави прозирали блакитні, сині й лілові волошки; жовтий дрок вихоплювався догори своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка рябіла на поверхні своїми шапочками, схожими на парасольки; завіяний бозна-звідки пшеничний колосок наливався в тій трав'яній гущині. При самісінькій землі шугали, витягнувши свої шиї, куріпки. Повітря тремтіло тисячами різних пташиних щебетів. У небі нерухомо зависали цілі хмари яструбів, які, розгорнувши крила, гострили свій зір на трави. Крик зграї диких гусей, що повагом пролітала стороною, відлунював у бозна-якому далекому озері. Із трав здіймалася рівними пружними помахами крил чайка і розкішно купалася в синіх хвилях повітря. Ген вона щезла у високості і тільки миготить чорною цяткою. Ген вона перевернулася крилами і зблиснула проти сонця. Який же ти гарний, степе, дідько б тебе вхопив!» Хто з нас не захоплювався описом українського степу, оспіваного Миколою Васильовичем Гоголем.

На жаль... Сьогодні доводиться задовольнятися яскравими картинами, створеними пером письменника або пензлем художника. Дуже мало залишилося в Україні незайманих плугом ділянок степу. З усіх кінців країни їдуть туристи у знаменитий заповідник «Асканія-Нова» для того, щоб побачити краси українського степу, диких тварин в їх природному місці існування.

За оцінками вчених, степи в первозданному вигляді збереглися сьогодні менш ніж на 1% площі відповідної географічної зони Європи.

І якщо про «Асканію-Нова» хоча б чув, напевно, кожен житель України, то навіть в Одеській області не надто відомим є той факт, що на її території знаходиться унікальна степова ділянка, що не тільки не поступається за своєю природною цінністю знаменитій «Асканії», а й, за оцінками фахівців, перевершує її за деякими параметрами. Мова про віддалений і не часто відвідуваний туристами куточок Тарутинського району — Тарутинський степ.

Саме він, вірніше, найбільш цінна в екологічному плані його частина, знаходиться у фокусі проекту «Сприяння сталому розвитку[1] сільських громад у віддалених районах шляхом раціонального використання природних ресурсів, історичної та культурної спадщини», який реалізується громадською організацією «Центр регіональних досліджень» за фінансової підтримки Литовської Республіки.

Уже в самій назві проекту — його основне завдання: дати імпульс розвитку місцевих громад за допомогою розумного використання наявного у них ресурсу — найціннішої природної території, яка при грамотному підході може і повинна стати туристичною «родзинкою» не тільки Тарутинського району, а й всієї Одеської області .

Ідея проекту є вкрай актуальною. В сучасних українських реаліях віддалені сільські райони зазвичай являють собою депресивні території. Віддаленість від великих міст, які традиційно є адміністративними, культурними, бізнесовими та фінансовими центрами, загострюють місцеві проблеми, в першу чергу ситуацію з зайнятістю місцевого населення і невисоким доходами на тлі зростаючої вартості життя. І Тарутинський район — серед тих районів Одеської області, де проблема безробіття відчувається особливо гостро. Сільське господарство — тут основне джерело доходів населення і основна сфера зайнятості. Однак, незважаючи на сприятливий клімат і родючі землі, периферійне положення району, яке до того ж посилюється слаборозвиненою транспортно-логістичною інфраструктурою і поганою якістю автодоріг, що з'єднують його з великими центрами області, досить серйозно обмежує можливість доступу до ринків збуту місцевої сільгосппродукції і не кращим чином позначається на рівні заробітків місцевих жителів.

Чи є вихід з цієї ситуації? Без сумніву. Якщо розумно підійти до мобілізації наявного потенціалу тієї чи іншої території і спробувати поглянути на старі проблеми під новим кутом. Сільський зелений туризм вже добре зарекомендував себе як інструмент розвитку сільських територій. І хоча в Одеській області він поки ще не став одним з «локомотивів» місцевого розвитку, в його перспективності сумніватися не доводиться. Поза всяким сумнівом, його роль буде зростати по ходу реалізації реформи — децентралізації системи управління в Україні.

Повернемося до Тарутинської степу. Ці землі протягом майже півстоліття використовувалися як артилерійський полігон. З його створенням за постановою Ради народних комісарів УРСР № 2002/063 від 18.12.1945 р пов'язана і трагічна сторінку історії цієї місцевості. У 1946 році протягом декількох діб жителі місцевих сіл були виселені зі своїх будинків і розкидані по просторах «неосяжної радянської батьківщини». Згадка про ту трагедію ще жива в пам'яті людей. Однак, незважаючи на драматичні події, які супроводжували створення артполігона, ця історія мала один безсумнівний плюс — унікальна степова ділянка була врятована від знищення і перетворення на орні сільгоспугіддя. І хоча тут рвалися снаряди і гуркотіли танки і БТРи, степ продовжував залишатися степом. Саме цей факт, а також глибокі наукові дослідження, лягли в обґрунтування рішення Одеської обласної ради 26 квітня 2012 року про створення на частині земель колишнього військового полігону ландшафтного заказника місцевого значення «Тарутинський степ».

Більша частина земель полігону після 2005 р. пішла в оранку під посіви зернових і виноградників. Відстояти вдалося тільки трохи більше 20%. Однак і з цієї площею заказник «Тарутинский степ» став другою найбільшою заповідною степовою територією в Україні, поступаючись тільки заповіднику «Асканія-Нова».

Команда проекту намітила амбітну мету — створення природно-етнографічного парку «Тарутинський степ» з комплексним переліком завдань, серед яких і природоохоронні, і соціально-економічні. Майбутній парк, за задумом команди проекту і керівництва Тарутинського району, повинен стати свого роду магнітом, який притягує гостей в цю поки не дуже туристичну частину Одещини, сприяти створенню нових робочих місць і нових джерел заробітку для жителів місцевих громад. Для просування цього та інших степових об'єктів на європейському та міжнародному рівнях йде робота по створенню загального бренду «Українські степи». Тут у всіх відносинах важливим є співробітництво з біосферним заповідником «Асканія-Нова», фахівці якого беруть безпосередню участь в реалізації цього проекту. І, звичайно ж, втілення в життя цієї ідеї просто неможливо без участі добре вже відомого не тільки в Одеській області Центру етнографічного, зеленого та сільського туризму «Фрумушика Нова».

Проект має не тільки науково-дослідний компонент, але пов'язаний з абсолютно реальними практичними кроками. Зокрема, розпочато роботу з відновлення популяції копитних, типових для степових екосистем півдня України. Наприкінці листопада 2016 року в Одеську область з Біосферного заповідника Асканія-Нова привезли шість сайгаків і двох куланів. Тварини будуть жити в спеціальному великому вольєрі на території природно-етнографічного парку «Тарутинський степ». Це — перша партія парнокопитних, типових для степових екосистем півдня України, якими планують заселити Тарутинський степ.

Ще одне важливе завдання проекту — апробація нової моделі державно-приватного партнерства управління цінними територіями, що збереглися в природному стані. Дана модель передбачає з'єднання ресурсів цих територій з їх економічно ефективним використанням. Важливо, що учасниками цього проекту, поряд з «Центром регіонального дослідження» і Біосферним заповідником «Асканія-Нова», є Тарутинська районна рада, Веселодолінска сільська рада і ТОВ «Виробничо-комерційна фірма«Бородіно-А». Процес децентралізації і курс на посилення самодостатності територіальних громад ставить на порядок денний питання про їхню здатність ефективно впроваджувати і використовувати різні моделі розвитку, оскільки делегування більших повноважень місцевим радам означає і вищий ступінь відповідальності за долі людей і перспективи розвитку місцевих громад.

Модель співпраці між органами влади та місцевого самоврядування, неурядових організацій, наукової спільноти та бізнесу, яка ефективно розвивається в рамках проекту «Сприяння сталому розвитку сільських громад у віддалених районах шляхом раціонального використання природних ресурсів, історичної та культурної спадщини», без сумніву, є яскравим прикладом формування в нашій країні європейських цінностей, в числі яких — рівноправне співробітництво органів влади та недержавного сектору в особі ділових кіл та інститутів громадянського суспільства, а також дбайливого ставлення до природи як частини нашого спільного надбання, середовища, в якому ми живемо, і яке, в тому числі, формує якість нашого життя. До того ж, такі природні об'єкти, як Тарутинский степ, є часткою культурної спадщини, зберігаючи історичні ландшафти Північного Причорномор'я і півдня України. А це означає, що їх збереження і вивчення має неоцінне значення для формування самосвідомості та ідентичності народу України.

Історична унікальність Тарутинського степу визначається тим, що степовий травостій тут більш століття не розорювався і взагалі антропогенний вплив обмежувався діяльністю військових. Екологічно територія унікальна збереженням зонального степового ландшафту. Основну цінність заказника складають екосистеми різнотравно-типчаково-ковилових і типчаково-ковилових цілинних і вторинних степів з переважанням ковили, типчака і тонконога. Серед відзначених тут тварин майже 40 видів занесені до Червоної книги України, в тому числі популяція степової мишовки, що мешкає в заказнику, є однією з останніх в країні. Миші не такі примітивні, як нам здається. Вони співають своїм обраницям і обранцям пісні, кожен раз нові і все більш складні. Спів – рідкісне вміння. Раніше воно було відомо тільки серед китів, кажанів і людей. Зараз вчені намагаються зрозуміти частки генетики і розумної поведінки в тому, що миші з віком ускладнюють свій спів.

Навіть крихітні мишенята виповзають з гнізда і виспівують пісні, щоб повернути маму-мишу назад в гніздо. Якщо гине їх мати, то мишенята неминуче помруть від голоду, як би відчайдушно вони ні звали її...

Незважаючи на статус заказника, місцеве населення щорічно викошує частину території, а ділянки поблизу населених пунктів використовує як громадські пасовища для випасу овець. Щорічно населенням проводяться весняні пали для уявного підвищення кормової цінності пасовищних і сінокісних угідь. Територія входить до складу мисливських угідь, що перебувають у користуванні ГО «Військово-мисливське товариство «Південь» і Тарутинського мисливського товариства.

Ці форми використання території є незаконними і, вочевидь, наносять якусь шкоду, проте не призводять до руйнування степових екосистем і не уявляють критичної небезпеки для існування заказника. Дійсно серйозна загроза позначилася нещодавно і пов'язана з тим, що права на землі колишнього полігону так і залишилися не врегульованими.

Оскільки передача прав на землю Міноборони не була оформлена і саме Південне оперативне командування не витребовувало (і не отримувало) ділянку в своє користування, Тарутинська РДА заявила себе належним розпорядником земель полігону, та у 2005 р. оголосила цю територію землями запасу в веденні Веселодолінского сільради. Частина земель була передана в оренду сільгосппідприємствам, частина пізніше увійшла до складу заказника «Тарутинський степ».

Міністерство оборони не погодилося з втратою прав на землі колишнього полігону. Військова прокуратура протягом всіх минулих років вимагає скасування цих рішень РДА та повернення ділянок у ведення Міноборони. Суди різних інстанцій кілька разів приймали рішення на підтримку цієї позиції, але Тарутинськії РДА довгий час вдавалося продовжувати судовий процес. Виконання перших судових рішень почалося тільки в 2015 р.

З того часу за рішеннями судів у ведення міністерства повернулося кілька тисяч гектарів з земель колишнього полігону. Однак рішення приймалися по кожні земельній ділянці окремо, загальна кількість ділянок велика, і справа йде не швидко.

До осені 2016 р. процес переділу земель не торкався території заказника безпосередньо, хоча ще в 2012 р. військова прокуратура вимагала визнати акт створення заказника незаконним. Територія «Тарутинського степу» поки залишається непереданою ніяким юридичним особам, про що свідчить Публічна кадастрова карта України. Але в разі повернення займаних земельних ділянок у ведення Міноборони, подальша доля степового масиву може виявитися трагічною.

Не меншу загрозу становлять спроби сільгоспвиробників перетворити споконвічний дикий степ на «родючу ниву». З гучними скандалами місцеві екологи захищають ці землі від спроб розорати та засіяти – ріпаком та соняшником, у гонитві за швидким прибутком. А саме ці культури за декілька років витягують усі сили з землі. З нашої з вами землі...

[1]Термін «сталий розвиток» є офіційним українським відповідником англійського терміну «англ. sustainabledevelopment», дослівний переклад якого з урахуванням контексту може бути «життєздатний розвиток» а за сенсом — «самопідтримуваний розвиток», інколи цей термін тлумачать як всебічно збалансований розвиток. За визначенням Комісії ООН зі сталого розвитку, його мета — задовольняти потреби сучасного суспільства, не ставлячи під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої потреби. Теорія сталого розвитку є альтернативою парадигмі економічного зростання, яка ігнорує екологічну небезпеку від розвитку за екстенсивною моделлю.

Автор: Лариса Копанєва