16 липня відбулася зустріч Сергій Рафаїловича Гриневецького зі старостами обʼєднаних територіальних громад Одещини. Враховуючи, що сьогодні в Україні відзначається День прийняття Декларації про державний суверенітет України, саме це і стало основною темою до обговорення.

Подаємо тези виступу Сергія Гриневецького

Декларація про суверенітет: фундамент чи компроміс. Роздуми у день свята. (До 30-річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України).

Тридцять років тому, 16 липня 1990 року, Верховна Рада Української РСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України, якою проголосила її суверенітет як «верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах».

На той час це був єдино можливий і перший в історії України державно-правовий документ, який проголосив суверенітет. До цього часу і суверенітет, і незалежність проголошували різні організації: Народний рух, Гельсінська спілка тощо. Але на державному рівні це відбулося вперше. І дійсно стало унікальним явищем.

Декларація урочисто закріплювала намір України «Стати в майбутньому постійно нейтральною державою, що не буде брати участь у військових блоках і зобов'язується виконувати три неядерні принципи: не застосовувати, не виробляти і не набувати ядерної зброї.

Посилання в Конституції України 1996 року на те, що Верховна Рада її прийняла, «керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (прийнятим в порядку здійснення Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, надає положенням Декларації вищу юридичну силу.

На жаль, на це не завжди зважає українська влада. Грубим, до того свідомим, порушенням Основного Закону, небезпечним для інтересів нашої країни, стало внесення у 2019 році Верховною Радою України в Конституцію положення про зміцнення курсу України на європейську і євроатлантичну інтеграцію, тобто на вступ до Європейського союзу і НАТО, яке явно не узгоджується з закріпленим у Декларації про державний суверенітет України курсом на набуття нею нейтрального, позаблокового, неядерного статусу.

Мова йде про одну з найважливіших, основних засад Конституції — зовнішньополітичному виборі держави. І місце цьому положенню в розділі I Основного Закону, що відповідно до статті 155 Конституції передбачає необхідність, після внесення Верховною Радою в Конституцію, затвердження його всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Буде справедливим зазначити, що всі негативні процеси, що призвели у підсумку до того, що Україна, яка входила за часи радянської влади до кола найбільш передових держав Європи, через майже третину століття виявилася найвідсталішою, злиденною, вимираючою країною континенту, фактично втратила свій суверенітет і частину території, до того ж сьомий рік переживає кривавий конфлікт на її сході.

Роками руйнувалася політична система, ламалися і нескінченно перебудовувалися органи влади й управління в центрі і на місцях, запекла боротьба нуворишів за владу стала перманентною. В країні — шостий президент, дев'яте скликання парламенту, майже тридцять разів змінювався склад уряду. Країну двічі вражали масові виступи проти влади, які були навіть названі революціями («помаранчевою»- 2003-2004 роки та «гідності- 2013-2014 роки). Хоча ніякими революціями, по суті, вони не були, до поліпшення становища в країні, а тим більше до зміни суспільного ладу не призвели.

Однією з найважливіших причин такого розвитку подій є те, що кадрова політика радянських часів, що була підпорядкована пошуку, вирощуванню, висуненню кваліфікованих працівників з високими діловими, політичними і моральними якостями, була замінена розстановкою на ключових постах «своїх» чи «національно свідомих» без урахування їх професійних якостей. Це призвело до фактичного знищення професіоналізму в усіх сферах державного і суспільного життя, до безпрецедентної корумпованості владних структур, торжества беззаконня і свавілля, масових порушень конституційних прав і свобод громадян.

Отже, якщо обернутися назад на 30 років по тому, доходимо наступного висновку:

1. Дійсно, важко переоцінити Декларацію про державний суверенітет та її значення для України.

2. Так, частина положень Декларації реалізовані. Нехай з величезними втратами – часу, та, що найбільш гірко, тисяч життів громадян України – але зроблено.

3. Проте, проголосити та декларувати – це одне, а виконувати, демонструвати здатність жити своїм життям, своїм розумом та своїми силами; щоденно наповнювати змістом — інше. Адже ті, хто декларували, що готові померти за Україну — живі, здорові та багаті. Помирають лише ті, хто їм повірив.

Орігінальний текст Декларації, ухвалений 16.07.90