Кількість книг, присвячених німецьким Абверу, СД або Гестапо обчислюються десятками. Але якщо поставити питання про те, які спецслужби існували в королівській Румунії в 20-40-ті роки, то більшість згадає тільки Сігуранцу. Дійсно назва «Сігуранца» була на слуху у радянських громадян. Володимир Маяковський навіть присвятив їй кілька рядків:

«Из сюрте женераль, интилледжент сервис

Бомбы кладет в ранцы»

У тому, що Сігуранца «бомби кладе в ранці» були щиро переконані не лише пересічні радянські громадяни, але і чекісти. Недарма в багатьох вироках на процесах 30-х років серед інших звинувачень були присутні і звинувачення в шпигунстві «на користь Сігуранци». Насправді, Сігуранца, або Головний відділ безпеки, була важливою, але лише однією із спецслужб Румунії у першій половині ХХ-го столітя.

Взагалі, історія румунських спецслужб починається із другої половини ХІХ століття. У 1859 році відбулося об'єднання князівств Молдавія та Валахія у єдину державу, яка згодом стане Румунським королівством.

Армія королівства створювалася за французькою моделлю. 19 квітня 1892 року у складі Другої секції Генерального штабу був створений Другий відділ — розвідувальний, з трьома підрозділами: контррозвідка, зовнішня розвідка та внутрішня розвідка. Також у 1892 р. у складі Міністерства внутрішніх справ було створено Головне бюро безпеки (Biroul Siguranței Generale). Проте, воно було не єдиним державним інститутом, що займався збором інформації. Подібною діяльністю займалися і Префектура столичної поліції та Генеральна інспекція жандармерії.

Сігуранца — на передньому краї боротьби із більшовизмом

Поштовхом до створення спеціального органу, який би опікувався політичними противниками чинної влади, революціонерами і взагалі підозрілими особами стало селянське повстання, яке руйнівною хвилею прокотилося по Румунії у 1907 році. Держава виявилася неготовою до суспільних пожеж такого рівня, яку довелося гасити дуже жорсткими засобами, за допомогою армії. Звичайна поліція з такими завданнями не впоралась. З благословення міністра внутрішніх справ Румунії Іона Братіану директор Головного управління поліції Янку Панаітеску організував в експериментальному порядку невеликий розвідувальний підрозділ у складі Управління адміністрації МВС, на базі яких згодом була створена розгалужена мережа по всій країні. [1, 204]

Відповідно до Закону від 17 березня 1908 року було ліквідоване Управління адміністрації, персоналу, загальної поліції та статистики і були створені дві окремих дирекції — одна суто адміністративного характеру під назвою Головне управління адміністрації, персоналу та юридичного відділу, інше — виключно загальної поліції та поліції державної безпеки (Direcţiunea Poliţieişi Siguranţei Generale). Новостворений підрозділ називався Головне управління поліції та безпеки. Його очолював генеральний директор і воно знаходилося у безпосередньому підпорядкуванні міністра внутрішніх справ. Були створені спеціальні служби державної безпеки, як центральні — у складі Головної дирекції поліції та безпеки, так і поза його межами. Так, були створені центральні бригади та зовнішні бригади поліції державної безпеки, які називалися Бригади безпеки та Спеціальні бригади безпеки, дія яких поширювалася на всі великі міста країни. місія нових органів полягала в тому, щоб стежити за підривними течіями та контролювати настрої населення. [1, 205]

У свою чергу у складі Головного управління поліції та безпеки було створено два відділи — Головний відділ безпеки та відділ поліції.

З початком Першої світової війни Румунія дотримувалась нейтралітету, аж допоки у серпні 1916 року в Бухаресті не вирішили, що терези удачі схиляються на бік Антанти і вступили у війну. Як відомо, це рішення мало катастрофічні наслідки. Румунська армія була розгромлена, а частина румунської території, включаючи столицю була окупована військами Центральних держав.

Втім, в цілому, результати війни виявилися сприятливими для країни — шляхом об'єднання Старого королівства та колишніх частин Австро-Угорської та Російської імперій (Трансильванія, Банат, Буковина та Бессарабія) із переважно румунським населенням, утворилася Romania Mare — Велика Румунія. Для Сігуранци ж цей процес супроводжувався розширенням кола завдань, одним з основних була протидія спробам більшовицької Росії розповсюдити полум'я світової революції на румунську територію. Найбільш вразливою в цьому плані була Бессарабія, в якій більшовики намагалися використати невдоволення національних меншин (росіян, українців, євреїв, болгар) для підривної діяльності.

Ані уряд Радянської Росії, ані маріонетковий уряд Радянської України не визнавали приєднання Бессарабії до Румунії і намагалися повернути контроль над цією територією, у тому числі за допомогою засобів, які сьогодні називаються «гібридними». Так, у травні 1919 року був створений Тимчасовий робітничо-селянський уряд Бессарабії та здійснена спроба організувати більшовицьке повстання в м.Бендери (Тігіна) на правому березі Дністра. А після остаточного встановлення влади «червоних» на Півдні України в лютому 1920 проти Бессарабії розпочинаються заходи «активної розвідки». Їх координацію здійснювало Закордонне бюро КП (б) У — Закордот, унікальний приклад «партійної розвідки, яка діяла спільно із Реєстраційним бюро РСЧА (майбутнє ГРУ). [2, 7-8] На територію Бессарабії виводились розвідувально-диверсійні групи, які здійснювали диверсії, терористичні акти по відношенню до чиновників та поліціантів, провокаційні обстріли румунської території.

Агентами Реєстраційного бюро РСЧА та Закордоту на території Бессарабії створювались таємні склади вибухівки та зброї на конспіративних квартирах, які згодом були виявлені агентами Сігуранци. Так, у листопаді 1920 р. була здійснена спроба вибуху у приміщенні Національного театру в Кишиневі. 4 жовтня 1921 року на залізничній ділянці Тігіна-Кеушень біла здійснена невдала спроба підірвати потяг. У грудні того ж року була виявлена терористична організація на чолі з інженером Олександром Томовим у Четатя-Албе (Білгород-Дністровський). Розслідування, яке було проведене органами поліції та безпеки, з'ясувало, що члени цієї організації причетні до нападу, яке було вчинене 14 листопада 1921 р., проти Бригади безпеки Четатя-Албе. Жертвами даного нападу стали двоє солдатів та два агенти безпеки. Під час затримання членів цієї організації були виявлені документи, які засвідчили наявність прямого зв’язку з організаціями з Одеси, звідки вони отримували вказівки та гроші на здійснення терористичних актів. Згодом агенти Сігуранци виявили інші вибухові пристрої в різних районах міста, а також невикористану вибухівку. Службою безпеки були виявлені склади зброї та вибухівки, що надійшла з-за Дністра у кількох населених пунктах на Півдні Бессарабії. [1, 208]

Про масштаби «активної розвідки» може свідчити невдалий рейд диверсійно-розвідувальної групи на територію Бессарабії у жовтні 1921 року. Група з 36 осіб при 5 кулеметах була перекинута в район села Паланка і мала завданням рухатися на південь для диверсій на залізниці. Місцеві жандарми були попереджені старостою села, в якому група зупинилася на відпочинок, після чого розпочалося її переслідування. Рятуючись від переслідувань більшовицький загін повернувся на радянську територію, втративши 11 осіб, включаючи командира. [2, 162]

Піком підривної діяльності більшовицьких спецслужб у Бессарабії можна вважати Татарбунарське повстання у вересні 1924 року.

Румунська військова розвідка також намагалися протидіяти підривній діяльності більшовиків в Бессарабії, допомагаючи українським повстанцям. Так, за сприяння Головного штабу армії Румунії та ініціативою отамана армії УНР Андрія Гулого-Гуленка в Кишиневі було створено інформаційне бюро, яке по суті було повстансько-партизанським штабом.

Управління поліції безпеки продовжує залишатися найважливішою службою Головного управління поліції, і після нової реорганізації Міністерства внутрішніх справ у 1929 р. Відповідно до реформи у його структура складалася з двох служб: Служби інформації (розвідки) та Служба контролю за іноземцями.

Служба розвідки мала в підпорядкуванні 4 управління: Управління суспільного захисту та розвідки; Управління Секретаріату та шифрування; Управління з питань досліджень, преси та Інформаційного бюлетеня» (в якому містилась інформація щодо найважливіших подій у сфері громадського порядку та державної безпеки); Бюро статистичних записів, архівів та реєстрів. Служба контролю за іноземцями мала два управління: контролю за іноземцями та з питань екстардицій та висилки. Також у складі Сігуранци діяла науково-технічна служба. [1, 211-212]

Згодом Сігуранца пережила ще кілька реорганізацій, залишаючись у складі Міністерства внутрішніх справ.Відповідно до потреб,в її складі формувались нові структури. Напередодні перевороту 23 серпня 1944 року, внаслідок якого був усунений від влади маршал Іон Антонеску, вона мала наступну структуру: Служба безпеки (колишня Служба розвідки), Служба радіозв'язку, Служба контролю за іноземцями, Управління досліджень, Управління преси та перекладачів, Регістратура та архів, Інспекція державної охорони та Корпус детективів.

В цілому характеризуючи діяльність Сігуранци, слід зазначити, що вона виконувала функції політичної поліції, головним завданням якої була боротьба з внутрішніми противниками правлячого режиму та підривними елементами всередині країни. [1, 212]

Михайло Мурузов, батько румунського шпигунства

Міф про усюдисущу Сигуранцу дозволив приховати діяльність головної румунської розвідувальної служби – SSIAR (Serviciul Secret de Informatii a Armatei Romane – Секретної інформаційної (розвідувальної) служби румунської армії), її засновника і беззмінного керівника протягом 16 років Михайла Морузова.Оскільки створення та існування цієї спецслужби безпосередньо пов'язане з конкретною особою, було б логічно приділити їй належну увагу.

Керівник румунської військової розвідки був людиною суто цивільною, хоча серед його предків було чимало воїнів.Майбутній батько румунської шпигунства народився в комуні Зебил повіту Тулча 8 листопада 1887 року. Майже всі джерела вказують серед предків Михайла Морузова запорізьких козаків, що оселилися в Задунав'ї кілька століть тому. Втім, слов'янське походження не заважало Морузову бути русофобом чи радше навіть слов'янофобом.

Найцікавіше в тому, що людина, якій належало очолити румунську розвідку, закінчив лише ліцей. Правда, деякі стверджували, що у нього був диплом бакалавра, але, як відзначав один з його співробітників, «для того, хто за характером діяльності очолюваної ним організації має технічні засоби за бажанням або необхідності мати будь-які види документів, диплом бакалавра, мабуть, справжнього, не становило проблеми».

Свою діяльність у розвідці Морузов почав у жовтні 1909 року в якості спеціального агента Головної дирекції поліції Міністерства внутрішніх справ, будучи впровадженим в соціалістичні кола, після чого він був прийнятий на службу в Сигуранцу в ранзі агента VIII-го класу. Він досить швидко пройшов усі щаблі службової ієрархії, посівши у підсумку пост інспектора поліції в Констанці. Протягом усього цього часу він особливу увагу приділяв питанням шпигунства і контррозвідки в периметрі Болгарія – Добруджа – Південь Росії. [1, 165]

Слід зазначити, що до Першої Світової війни розвідувальна та контррозвідувальна служба в румунській армії знаходилася на низькому рівні.Румунія вступила у війну у 1916 році на боці Антанти. Після розгрому був створений Румунський фронт, основу якого складали війська Російської імперії. В таких екстремальних умовах відбувалася і реорганізація румунської розвідки. У 1917 році за підтримки французької місії було реорганізовано 2-й відділ румунського Генерального штабу (сидячої частини). Була налагоджена взаємодія із російською розвідкою.

В таких обставинах і проявилися належним чином таланти Морузова. У березні 1917 році він створив і очолив Службу безпеки дельти Дунаю. [3, 41] До того моменту в Росії відбулася лютнева революція. Російська армія почала розкладатися під впливом революційної агітації, яка торкнулася і румунську армію. Посилилося дезертирство румунських солдатів російського походження. Свою підривну діяльність проти російських військ вели також німці й болгари. До того ж, певні проблеми румунській стороні створював і російський віце-консул в СулініПрезанов, який, за оцінками румунських істориків, вів себе так, немов Добруджа була російською територією. До того ж якість підлеглого персоналу залишала бажати кращого. На діяльність румунських спецслужб впливав і брак грошей на оплату інформаторів. Однак, досягнення Служба безпеки дельти виявилися значними. Так, був затриманий резидент німецької розвідки в Добруджі і прибережних районах Чорного моря полковник фон Майєр.

У 1919 р. Михайла Морузова звинуватили у розкраданні коштів організації, яку він очолював, але він уникнув судового розгляду за втручання прем'єр-міністра І.С.Братіану, який знав, яку корисну інформацію може дати Морузов для країни. [4]

Слід зазначити, що функції розвідки в армії формально відносилися до компетенції 2-го відділу Генерального штабу. Проте, в мирний час ця структура не проводила розвідувальної діяльності, її функції зводилися до навчання офіцерів, як проводити розвідувальну діяльність під час війни. Контррозвідувальні функції зводилися до стеження за настроями особового складу.

Потрібна була служба, яка б здійснювала розвідувальні та контррозвідувальні дії і в мирний час. Політична поліція, якою була Сігуранца, для цієї роботи була малопридатна, до того ж вона підпорядковувалася Міністерству внутрішніх справ, а отже, була далека від потреб армії. У 1924 році була створена SSIAR і Морузов очолив її. Номінально нова структура підпорядковувалася Генеральному штабу румунської армії, але насправді була цілком самостійною структурою.

Дана спецслужба активно співпрацювала з французької та англійської розвідками, у тому числі допомагаючи їм у боротьбі проти СРСР. Їй вдалося створити розгалужену мережу в Болгарії, Польщі, Чехословаччини і всередині країни.

У 1928 р. Морузов запропонував план реорганізації SSIAR, спрямований на вдосконалення спецслужби за зразком Великобританії і Франції.

Він був серйозно стурбований ситуацією в Бессарабії, вказуючи, що свавілля і корупція тамтешніх румунських властей створює умови для збільшення недовіри між Румунією і бессарабцями. Чиновники, послані туди, включаючи співробітників Сигуранци, були зацікавлені лише швидким збагаченням. У своїй доповідній записці він наводить слова радянського агента, затриманого румунськими прикордонниками, який зазначав, що інспекторат Сігуранци в Бессарабії фактично керується ГПУ Одеси», і що документи які розробляються цією службою виходять в трьох екземплярах: один відправляється до Бухаресту, другий до архіву, а третій читають в Одесі. [5, 439-440]

У 1934 році була проведена реорганізація SSIAR, внаслідок якої вона була виведена з підпорядкування Генштабу і підпорядкована Міністерству оборони. Відповідно до нового Регламенту,у складі служби формувались наступні підрозділи: Управління Службою; Генеральний секретаріат; Секція розвідки; Секція контррозвідки; Команда спостереження (філерська служба); Радіосекція; Територіальний апарат. (див.схему).

Секція розвідки була розділена на три «фронти». Південний фронт складався з чотирьох бюро (або відділ): бюро 1 –Болгарія; Бюро 2 – Югославія, Італія, Албанія; Бюро 3 – Туреччина, Греція, Іспанія і Африка; Бюро 4 – політико-економічний напрямок. Західний фронт також мав у своєму складі чотири бюро: Бюро 1 – Угорщина; 2 Бюро – Німеччина; Бюро 3 – Чехословаччина, Франція, Англія і Бельгія; Бюро 4 – політико-економічний. Східний фронт координував роботу ще чотирьох бюро: Бюро 1 – Радянський Союз; , Бюро 2 – Польща і Прибалтійські держави; Бюро 3 – Китай, Японія і Маньчжурія (варто нагадати, що в північній частині Китаю, захоплений японцями, було створено маріонеткову державу Маньчжоу-Го); 4-е бюро за традицією було політико-економічним. [1, 260]

Секція контррозвідки мала у своєму складі чотири групи: Перша група – контррозвідка; Друга група – промислове шпигунство; Третя група – громадські рухи; Четверта група – військова розвідка.

З структури видно, яким напрямами румунська сторона надавала особливого значення. У сфері особливої уваги перебували Болгарія і Угорщина (країни, які зазнали територіальні втрати на користь Румунії після Першої світової війни), Німеччина і Радянський Союз. Не варто забувати, що Румунія на той момент перебувала під впливом Франції, тому особливу увагу до Німеччини цілком зрозуміло.

Проти Радянського Союзу румунська розвідка також працювала дуже активно. Американський офіцер, який відвідав Румунію після перевороту 23 червня 1944 р., зауважив, що тут знаходиться найкраще досьє про «совєтів» у всій Європі, за винятком хіба що Німеччині.

На випадок війни Морузов активно готував агентуру, яка повинна була залишитися на територіях, які могли зайняти потенційні супротивники Румунії – Угорщина, Болгарія і СРСР.

Керівник румунської розвідки приділяв особливу увагу також технічному оснащенню своєї служби. Його особистий кабінет був буквально заповнений різними пристроями, що записували та підслуховували.

Але набагато більший вплив Михайло Морузов отримав у внутрішніх інтригах і тій боротьбі, яку вів за владу румунський король Кароль II. Він успішно працював над створенням мережі інформаторів. Один з лідерів «Залізної гвардії» (або легіону Михайла Архангела, партії, близької за своїм духом німецьким нацистам) Хориа Сіма, за спогадами Георге Кристеску, брата Еуджена Кристеску, наступного глави румунської розвідки, отримував в місяць 200 тисяч лей, суму величезну по тим часам. Серед його агентів була аристократка княгиня Катерина Караджа (працювала, втім, на різні розвідки) соратники політичних діячів Румунії, відомі журналісти і навіть видатний історик Ніколає Йорґа, який готував для служби історичні довідки.

Морузов мав у своєму розпорядженні значні суми на підкуп ключових фігур Міністерства оборони та Генерального штабу (зокрема, він допомагав їм орендувати житло за зниженими цінами).

Власне кажучи, саме політичне інтриганство і згубило батька румунської шпигунства.

У лютому 1938 р. король Кароль II встановив у Румунії особисту диктатуру. Вістря боротьби королівського режиму було спрямоване не стільки проти нечисленних румунських комуністів, більшість яких вже сиділа в тюрмі, скільки проти «правої небезпеки — проти «Залізної гвардії» (легіонерів), що набирала силу. Був страчений лідер легіонерів «капітан» Корнеліу Зеля Кодряну, багато легіонерів було вбито або заарештовано, декому вдалося втекти за кордон. На чолі легіонерів став агент МорузоваХориа Сіма.

Роль керівника румунської військової розвідки при новому режимі зросла. У зовнішній політиці Кароль II почав поворот від союзу з Францією до союзу з нацистською Німеччиною. Але це не врятувало Румунію від територіальних втрат. У червні радянські війська вступили у Бессарабію і Північну Буковину. За результатами Віденського арбітражу, що відбувся у серпні 1940 року за безпосередньої участі Німеччини, Румунія була змушена передати Угорщині Трансільванію, а Південна Добруджа відійшла до Болгарії. Велика Румунія перестала існувати.

На початку вересня 1940 р. Михайло Морузов відправився у Венецію на зустріч з шефом німецької військової розвідки Абвер Вільгельмом Канарісом і керівником італійської розвідки SIM Джакомо Каброні. У цей момент в Бухаресті розпочалися масові демонстрації проти Віденського диктату і королівського режиму. У паніці король Кароль II передав владу генералу Іона Антонеску, який сформував уряд з участю легіонерів. Кароль II втік з країни, а Румунія була оголошена національно-легіонерскою державою, формальним главою якої був молодий король Міхай.

По приїзді з Венеції Морузов був заарештований і поміщений до в'язниці Жилава, де вже знаходились й інші діячі королівського режиму. 26 листопада до в'язниці увірвалася каральна група залізногвардійців на чолі з лідером Легіонерського робочого корпусу ДумітруГрозя, яка розстріляла 14 ув'язнених, серед яких був і батько-засновник румунської розвідки. Можна припустити, що він стояв під першим номером у списку. Хоріа Сіма, отримавши посаду віце-прем'єра в уряді Антонеску, явно хотів, щоб ніхто не дізнався про те, що полум'яний борець за румунські ідеали був високооплачуваним інформатором спецслужби, що захищала королівський режим, той самий режим, який розстрілював і вбивав його соратників.

Сучасні румунські історики по-різному оцінюють роль і значення Морузова. Одні відкрито захоплюються ним, називаючи «асом румунської шпигунства». Інші підходять до цієї особистості більш критично, вказуючи на те, що перебуваючи на чолі такої могутньої спецслужби, Морузов не зміг передбачити, ні тим більше запобігти територіальні втрати Румунії.

Структура Секретної Інформаційної служби румунської армії (SSIAR) після реорганізації 1934 року

Артем Филипенко, завідувач сектору досліджень Південного регіону в м.Одесі НІСД

1. Moraru P. Serviciile secrete si Basarabia (1918-1991). Dicţionar. — Bucuresti.: Ed. Militară, 2008 — 319 p.

2. “Закордот” в системі спецслужб радянської України: Збірник документів. — К.: Вид-во НА СБУ, 2000. -213 с.

3. Troncotă, Cristian: Mihail Moruzov și frontul secret. — BucureștiEd. Elion, 2004. — 310 p.

4. Mihail Moruzov, spionul cu trei clase şiomul lui Carolal II-lea, care a înfiinţat primul Serviciu Secret din România URL: https://adevarul.ro/locale/tulcea/mihail-moruzov-spionul-trei-clase-omul-carol-ii-lea-infiintat-serviciu-secret-romania-1_54f0b1ce448e03c0fd0ca74b/index.html

5. Moraru P. — La hotarul romanesc al Europei. Din istoria Siguranţei Generalein Basarabia (1918-1940). — Bucuresti.: Institutul National pentru Studiul Totalitarismuluial Academiei Romane, 2008 — 526 p.

Фото: impactpress.ro

Джерело