В останні тижні чи навіть місяці, коли можливість нападу РФ на Україну стала актуальною темою для всього світу, низка західних ЗМІ опублікували карти, на яких стрілочками зображені основні напрямки російського вторгнення в Україну.
І одна з таких стрілочок зазвичай веде або з Молдови в бік Одеси, або навпаки, вказуючи на Придністровський регіон, де нині справді розташовані російські війська.
За версією самої Росії – це «миротворці, які оберігають мир на території замороженого конфлікту. За міжнародним правом (що підтверджено рішеннями ЄСПЛ), Придністров’я – це територія під контролем РФ, політичним та військовим.
Військовий контингент, що присутній там з боку держави-окупанта, має офіційну назву Оперативна група російських військ (ОГРВ). ОГРВ створена із залишків колишньої 14-ї російської армії, що була розміщена тут на початку 1990-х та брала активну участь у Придністровському конфлікті. Ба більше, саме її присутність стала ключовою причиною того, що Молдова досі лишається розділеною.
Через це з ОГРВ часто пов’язують жорсткі чи навіть апокаліптичні сценарії для Півдня України і, зокрема, Одеської області.
Але наскільки реальною є загроза? Яких саме небезпек і якого рівня варто очікувати з Придністров’я? Ми пояснили це у короткому наочному відео.
А тих, хто віддає перевагу текстовій версії, запрошуємо до читання.
Для оцінки будь-якого військового формування найважливішими є кілька параметрів, у тому числі їхня чисельність, озброєння, рівень підготовки, наявність бойового досвіду, мобілізаційний резерв.
Почнемо з чисельності. Сама по собі ОГРВ є досить нечисельною: два мотострілецьких батальйони плюс підрозділ управління.
Загалом це – від 1500 до 1700 військовослужбовців РФ.
Та ще важливіше – хто саме там служить.
Назвати усіх солдатів оперативної групи «російськими військовими» можна лише формально. Більшість із них є росіянами за паспортом – але не більше.
Переважна більшість складу ОГРВ комплектується з місцевих жителів, які мають російське громадянство. А специфіка Придністров’я така, що тут більша частина молоді має російський паспорт, тож буквально кожен може претендувати на цю службу. Зважаючи на брак робочих місць у «республіці, це для багатьох – просто робота, із прийнятною зарплатнею і доволі безпечна.
Річ у тім, що на відміну від усіх інших військових РФ, військовослужбовці ОГРВ мають мінімум шансів поїхати служити кудись в іншу гарячу точку, де Росія веде військову діяльність. Зрештою, вони не мають навіть військової підготовки! І це – не привілей, а реальність, з якою РФ не може нічого зробити. Проілюструвати її найпростіше на наступному прикладі.
На відміну від солдатів, командний склад ОГРВ приїжджає з Росії.
До початку російсько-української війни «постачання» російського контингенту на цю територію здійснювалося через територію України (причому це відбувалося за згодою Кишинева, але це окреме питання). Утім, від 2014-15 років цей канал закрився, в 2015-му Верховна рада денонсувала двосторонню угоду з Москвою.
І постало питання: як здійснювати ротацію?
Придністров’я не має кордону з РФ. Аеропорту, здатного приймати літаки, в Придністров’ї також немає, та навіть якби був – Україна чи Румунія відмовили би військовим літакам у наданні повітряного коридору.
Тому зараз військові РФ приїжджають через Кишинівський аеропорт, і за чинної влади Молдови, як правило, змушені робити це нелегально, маскуючись під «туристів». Декого з них молдовські прикордонники виявляють і відправляють додому.
Очевидно, що за таких умов про масову ротацію не може йтися.
Зі складу ОГРВ формуються і підрозділи «миротворців», які несуть службу в зоні безпеки разом із молдовським та придністровським контингентами.
Значно чисельнішими за російський контингент є незаконні військові формування так званої «Придністровської Молдавської республіки».
Зрозуміло, що за фактом ці збройні формування – це проксі-війська Росії, військове управління ними здійснюється російськими офіцерами. Наприклад, навесні 2020 року в Тирасполі з’явився генерал-майор Віталій Разгонов, який до цього обіймав посаду начальника Новосибірського вищого військового командного училища, а у Придністров’ї став радником «президента» та увійшов до складу «ради безпеки».
Чисельність незаконних військових формувань Придністров’я оцінюється у 7-8 тисяч осіб. Їхня основа – чотири мотострілецькі бригади. Дві на півдні (у Тирасполі та Бендерах), одна у центрі, в Дубоссарах, одна на півночі, у Рибниці. Проте ці бригади – неповного складу. В деяких із них чисельність не перевищує 500 осіб. Для розгортання у повноцінні бойові одиниці вони потребуватимуть докомплектування.
Враховуючи увагу, яку приділяє Придністров’ю Україна, приховати мобілізаційні заходи буде складно.
З мотивацією та бойовою підготовкою їхніх бійців все так само складно, як і у ОГРВ, а може, й гірше. По суті, «ротація» військових відбувається між офіційними військами РФ у Придністров'ї та їхніми проксі з так званої «придністровської армії. Ані ті, ані ті у своїй масі не мають воєнного досвіду.
Окрім мотострілецьких бригад, є також артилерійський та зенітно-артилерійський полки, батальйони спецназу, розвідувальний, танковий, інженерно-саперний, зв’язку та ремонтний. Також до «військових» можна додати частини «Міністерства держбезпеки» та «Міністерства внутрішніх справ», але проблеми від цього не зникають.
На озброєнні російської армії та їхніх проксі в окупованій частині Молдови є легка бронетехніка, переважно БТР та БРДМ-2, протитанкові гармати та міномети.
Є і наступальне озброєння – танки Т-64 (офіційно 18 машин, але свідки кажуть, що менше) та РСЗВ типу «Град».
Але чи вміють військові ними користуватися?
З 2014 року кількість навчань та тренувань як ОГРВ, так і НЗФ Придністров’я суттєво зросла, причому їхній характер свідчить швидше про те, що відбивати вони збираються саме атаки з боку України (наприклад, відпрацьовуються відбиття авіаційних атак чи танків, в той час як у Молдови немає ні одного, ні іншого), у тому числі диверсії.
Більшість навчань відпрацьовують оборону, хоча є і наступальні, наприклад танковий батальйон тренується постійно.
Проте стрільби з «Градів» не проводилися.
Про бойовий досвід що ОГРВ, що придністровських НЗФ вже йшлося – він відсутній.
Тож російський контингент, включаючи проксі-війська, розташовані у Придністровському регіоні Молдові, явно поступається частинам Збройних сил України, розташованим в Одеській області, за всіма показниками – і за потенціалом, і за рівнем підготовки, і за мотивацією, і за чисельністю.
Зважаючи на це, чи варто звертати увагу на російські війська у Придністров’ї? Відкриття «молдовського фронту» наступу на Україну з боку Придністров’я навряд чи є можливим.
Однак гібридні дії з боку Росії, диверсії, розвідувальна діяльність тощо на території Одеської області не виключені. Не дарма найбільш підготовленими формуваннями Придністров’я є підрозділи спецпризначення.
Тема окремої розмови – величезні склади озброєння та боєприпасів (переважно дуже старих, але все ж небезпечних) у селищі Колбасна, поруч з українським кордоном. Без сумніву, в разі, якби гібридна активність росіян у 2014-2015 році завершилася успіхом, саме Придністров’я з його запасами озброєнь становило б базу для різноманітних проксі-формувань якої-небудь «Одеської народної республіки».
Але зараз ця небезпека не настільки актуальна.
Тож військову загрозу з боку Придністров’я не варто перебільшувати і точно не варто прирівнювати до тих, що виходять з інших напрямків під контролем РФ. Вони просто неспівставні.
І насамкінець відповімо на питання, чи варто Україні вдаватися до якихось асиметричних військових дій стосовно Придністров’я.
Почнемо з того, що не потрібно вимірювати молдовську ситуацію українськими мірками. Так, в Кишиневі пам’ятають, що Придністров’я – це частина Молдови, наполягають на виведенні російського військового контингенту тощо, але там навіть найгарячіші голови не обговорюють військовий варіант повернення Придністров’я. Щодо цього у Молдові є консенсус.
Щодо цього у Молдові є консенсус.
Національну армію Молдови за рівнем боєздатності та оснащення можна вважати рівною, або за деякими параметрами – гіршою за незаконні збройні формування «ПМР».
Перемовини на дипломатичному рівні тривають вже 30 років і без особливого результату. Як би прикро це не лунало, в Кишиневі вже звикли жити без Придністров’я, а декому з представників політичної та бізнес-еліти Молдови ще й зручно з ним, оскільки невизнаний статус регіону – можливість здійснювати різноманітні оборудки.
Україна не може бути більшим прихильником реінтеграції Молдови, аніж сама Молдова. Але є спільні точки, де можливе поєднання зусиль, такі як досягнення Молдовою енергетичної незалежності, виведення російських військ тощо. І головне – не малювати апокаліптичні сценарії, вірити в ЗСУ та нашу спроможність чинити спротив.
Утім, це не означає, що Україна не може допомогти реінтеграції сусідньої держави. Може, має і часом навіть допомагає. Але це – тема окремого дослідження і не однієї статті.
Автор: Артем Филипенко, експерт Національного інституту стратегічних досліджень
За редакцією Сергія Сидоренка, Європейська правда»
© 2005—2024 Інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я»
Свідоцтво Держкомітету інформаційної політики, телебачення та радіомовлення України №119 від 7.12.2004 р.
© 2005—2024 S&A design team / 0.031Використання будь-яких матеріалів сайту можливе лише з посиланням на інформаційне агентство «Контекст-Причорномор'я» |