Напередодні Всеукраїнського дня бібліотек у нас з’явилася чудова нагода поспілкуватися із Миколою Івановичем Сенченком, директором Державної наукової установи «Книжкова палата України імені Івана Федорова», доктором технічних наук, професором, академіком Міжнародної академії інформатизації при ООН, заслуженим діячем науки і техніки України, головним редактором наукового журналу «Вісник Книжкової палати», членом НСПУ та НСЖУ.

Микола Сенченко – цікавий співрозмовник, компетентний й досвідчений фахівець, талановитий вчений, мудрий керівник, відома і авторитетна людина у науковому, інтелектуальному і політичному просторі.

Він багато років поєднує керівництво науковою установою з результативною творчою працею. У його творчому доробку чимало книг і досліджень з питань світової політики, національної безпеки, інформаційно-видавничої, книжкової та бібліотечної справи.

У своєму інтерв’ю М.І. Сенченко говорить про роль бібліотек, книги, читання у сучасному житті, розповідає про досвід інших країн у промоції книги й читання, ділиться корисними практичними порадами з молодими фахівцями.

- Миколо Івановичу, на Вашу думку, які завдання стоять перед бібліотеками у сучасному науковому-інформаційному просторі? Які нові культурно-освітні форми роботи Ви порадите використовувати?

Переконаний, що роль бібліотек нині не змінилася. Вони, як і раніше, мають нести освіту, бути духовними закладами, створювати можливості для якнайширшого інформування людей, популяризації книжок, які сприяють вихованню патріотизму, любові до нашої рідної України, вихованню гуманного і толерантного ставлення до представників інших національностей, до інших країн і тому подібне.

Надзвичайно важливо привчати дітей до читання. Наприклад, організувати при бібліотеках центри читання. Як от у Бібліотеці Конгресу США (Вашингтон), де ще у 70-х роках ХХ ст. створено Центр читання книги. До цього Центру запрошують дітей, починаючи з перших класів і закінчуючи п’ятим-шостим класом, коли вони вже розуміють, що без книги не бачать свого подальшого життя. Таке бережливе відношення до дітей, до книги і до читання дає юним можливість розвиватися в певному напрямку, досягати успіху.

Ще приведу один приклад. У 1988 році, вперше в історії України, у Візантійському музеї в Афінах експонувалися грецькі рукописи XIV-XVI ст. з фондів Центральної наукової бібліотеки Академії наук УРСР (нині – Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського).

Протягом двох місяців усі школярі Афін могли побачити їх і почути розповідь про них. Після такої виставки директор Візантійського музею пані Потом’яну написала мені, що вона отримала не тільки задоволення від того, що діти тепер краще знають історію своєї країни, а й фінансову підтримку установи. «Я два роки можу не працювати», – жартуючи сказала вона, тому що отримала достатньо коштів від шкіл, які привели дітей до музею і показали їм історію Греції через рукописи.

Це наочний приклад того, що я вважаю завданням бібліотек – розкривати фонди, розказувати про них, показувати книги, рукописи, адже це – документальна пам’ять кожної країни.

- Читання це не тільки прекрасний спосіб проведення дозвілля. Як ви оцінюєте значення читання у житті і розвитку людини?

Читання книги суттєво впливає на людську компетентність, освіченість, розширює знання, підвищує гнучкість мислення. Сьогодні вже немає потреби доводити важливість книги в житті кожного з нас та суспільства в цілому. Бо свідоме життя починається зі знайомства із першою книгою.

Багато дослідників, і я сам особисто, вважають, що читання розвиває мозок людини, панорамне мислення, що спонукає до творчості. Дуже важливо мати не тільки енциклопедичні знання, а й панорамне мислення, як дієвий інструмент у формуванні новітніх соціокультурних концептів. Читання має величезне значення у вихованні творчої особистості, людини здатної до творчості, креативності.

Я поясню. Розвиток мозку пов’язаний з фізіологічними особливостями кожної людини. Ліва півкуля кори головного мозку відповідає за насиченість інформацією, її обробку, аналітичне мислення, а права – за обробку невербальної інформації, що виражається у символах і образах, а також за творчі навички і панорамне мислення. Важливо, щоб мозок розвивався гармонійно і збалансовано. Щоб людина могла застосувати здобуті знання на практиці і творчо мислити, вона повинна читати книжки.

До речі, у деяких західних школах дітям до певного віку забороняють працювати з комп’ютером, вони тільки читають книжки. Тому що книжка розвиває творче мислення, чого не досягають, працюючи з електронною книгою чи в мережі Інтернет.

Тому бібліотеки повинні використовувати комп’ютеризацію як допоміжну ланку в роботі. Надавати доступ до великого масиву інформації, даних, знань і, водночас, прищеплювати любов до читання, до історії своєї країни, свого міста і краю.

- Як виховати культуру читання? Як залучити дітей до читання?

Я вважаю, що велику роль має колектив, в якому перебуває дитина. Добре, коли до бібліотеки приходять колективно, весь клас або курс, і в бібліотеці розповідають про якусь цікаву книжку. Це дуже заохочує, зацікавлює. Це зовсім інше сприйняття. «Мій сусід читає книжку, а чому я не можу», – такі думки виникають.

Для такої роботи бібліотекарю треба підібрати книжку, показати її, зацікавити змістом. Розказати, як книжка народжується, що це поступовий і цікавий процес, в якому беруть участь і письменник, і видавець. Тобто показати шлях цієї книжки – від задуму до реалізації. Можна розказати навіщо вона потрібна і що вона дає, яку історію відображує. У Книжковій палаті, наприклад, ми зараз відкриваємо фонди забороненої за тоталітарного режиму літератури. Майже 18 тисяч книжок. Через ці фонди ми відкриваємо нові обличчя, нових письменників, вчених, які працювали і якимось чином «завинили» перед тодішньою владою. Розказуючи про книжку, чому вона попала в спецфонд, ми розказуємо і про долю її автора. Такі історії зацікавлюють і дітей, і дорослих. Взагалі, методик дуже багато. Але головне, щоб це була планомірна робота, разом з вчителями і педагогами. Іншого шляху не бачу. Але це сьогодні надзвичайно важливе завдання для бібліотек і бібліотекарів – прищепити молодому поколінню любов до книжки.

Крім того, має бути і домашня культура читання, родинне читання.

- На Вашу думку, чи сприяє клубна робота бібліотек популяризації книги і читання?

Безумовно. Книжкові клуби сприяють вихованню і підтримці культури читання. І це завдання не тільки для шкільних чи дитячих бібліотек, а й для публічних і наукових також. Уявіть собі, Центр читання і книги в Бібліотеці Конгресу США, у бібліотеці, яка створена обслуговувати Конгрес, створено такий Центр, де привчають дітей до читання. Необов’язково їх називати Центрами читання. Головне, щоб це був спеціальний відділ у бібліотеці, який найперше володів би методикою читання. Наприклад, сьогодні є методики, які дозволяють читати дуже швидко, по діагоналі. Є спеціальні методики, які розвивають технологію читання. Цією методикою можна користуватись, коли потрібно отримати нові знання, факти тощо. А є книжки, які читаються для задоволення, які захоплюють і сприяють доброму настрою. Ці книжки треба читати на свіжому повітрі, сидячи в кріслі. І читати, читати, читати…

- Які PR-кампанії, PR-технології Ви вважаєте найбільш ефективними для формування позитивного іміджу бібліотек і реклами читання?

Наведу приклад з досвіду інших держав. Що мене вразило в міській бібліотеці Торонто? Одна з кімнат бібліотеки була повністю присвячена творчості Конан Дойля. У кімнаті серед книжок сидить Шерлок Холмс і доктор Ватсон, вони ведуть розмови між собою та спілкуються з читачами. Чудовий дизайн, антураж, обстановка. Це вражає! Так заохочують читачів у міській бібліотеці Торонто.

Міська бібліотека Едмонтона (столиця провінції Альберта, Канада) розташована у триповерховому приміщенні. На першому поверсі знаходиться дитяча книга, на другому – юнацька, на третьому – книги для дорослих. Так, на першому поверсі приваблює величезний зал, де є дитяча кімната, в якій оселилися різні тварини: гуси, кури, півні, чого там тільки немає. Ви приходите до бібліотеки, залишаєте дитину на першому поверсі, платите певні кошти за це, і можете йти у своїх справах. Або можете взяти книжки і читати разом з дитиною. Це така популяризація родинного читання.

- У Ваших статтях та розвідках Ви використовуєте термін «м’яка сила книги». Що він означає?

Справа в тому, що книга має дві лінії, дві сторони. Якщо читати книгу, то можна звернути увагу на те, що в ній є дві сюжетні лінії. Одна розповідає про те, що автор хоче сказати читачу, показати чи якусь пригоду, чи історію. А інша паралельна лінія книги, яка зветься «м’якою силою», дає можливість візуалізувати довкілля, побачити місце розгортання історії з різних боків: приміром, яка країна красива, які там виховані люди, які там гарні міста, музеї тощо.

Я завжди наводжу як приклад «м’якої сили» популярну книжку, детектив Дена Брауна «Код да Вінчі». У книзі йдеться про те, як головні герої (Роберт Ленгдон і Софі Неве) намагаються розкрити злочин, як їм вдається розгадати ряд закодованих таємниць, захованих у творах Леонардо да Вінчі тощо. Це головна сюжетна лінія. Але поряд з цим, розповідається як гарно у Франції, яка прекрасна Ейфелева вежа, які там чудові музеї. Коли читаєш цей містичний детектив, хочеться побувати в Парижі. Оце і є «м’яка сила» книги. Ми можемо спостерігати цю силу також в кіно. Коли ми бачимо, у фільмі поряд з головною сюжетною лінію (комедія чи драма) показано впорядковані будинки, газони, шикарний побут, машини, нам завжди хочеться теж долучитися до цього світу, культури і комфорту.

Щодо бібліотек, то треба просто розкривати свої фонди і показувати книги, які працюють як «м’яка сила» на користь своєї країни.

- На сайті Книжкової палати України є перелік із 100 видань, що фахівці рекомендують до прочитання. Розкажіть, будь ласка, за яким критерієм вони відбиралися, чому саме ці книжки потрапили до 100 кращих?

Ідея з’явилася, коли я побачив Британську енциклопедію або Британіку, де було подано 100 найкращих книжок, які має прочитати кожен британець. І я замислився, а які ж книжки повинен прочитати кожен українець.

Ми з командою Книжкової палати відібрали близько 500 книжок. Потім розпочали громадське обговорення, і це дозволило удосконалити цей перелік та зробити його більш якісним. Так з’явились 100 кращих книг, які повинен прочитати кожен українець.

Книжки представлені у трьох категоріях, а саме «для дбайливих батьків та розумних дітей»; книги українських авторів; добірка зарубіжної літератури.

Цей перелік був створений, щоб допомогти нашим громадянам, особливо молоді, яка зростає, або вже виховує своїх діточок, зорієнтуватися в океані літератури. Я вважаю, що саме ці книжки повинні друкуватися за програмою «Українська книга» і бути у кожній публічній бібліотеці, і щоб люди могли прочитати їх.

Сто книжок, що ми відбирали, мають ту позитивну «м’яку силу», про яку ми говорили вище і позитивно впливають на імідж нашої країни. Вони пропагують людяність, ввічливість, доброту і, на нашу спільну думку, якнайкраще сприяють формуванню та розвитку особистості, впливають на зміцнення тих високих моральних якостей, що притаманні українському народові.

*****

Дозволю собі сказати, що спілкуючись з Миколою Івановичем, читаючи його книги, перед нами постає людина широкого світогляду й зацікавлень, людина творча, толерантна і надзвичайно працелюбна. Професіонал, який робить все, щоб книжкова справа в Україні успішно розвивалась.

Зичимо Вам, шановний Миколо Івановичу, міцного здоров’я, невичерпної творчої енергії, віри, оптимізму й наснаги для реалізації найсміливіших планів і задумів.

Бесіду вела Світлана Герасимова, провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю і реклами бібліотеки.