Роль українського козацтва у вітчизняній історії важко переоцінити. Тема козацтва справедливо посідає одне з перших місць за популярністю серед істориків та широкого загалу української громади.

«Про козаків і козацтво написано багато праць – художніх і наукових, великого і малого формату, про них згадували середньовічні хроніки і літописи, вони оспівані у народних піснях і думах. Згадки про героїчну козацьку добу зберегли для нащадків численні пам’ятки своєрідного національного суспільно-культурного феномена – козацького бароко. Однак підбання цього явища є невичерпним, як невичерпною є наша історія – складна і неоднозначна…» – зауважує Валерій Смолій, професор, д.і.н.. академік НАН України,

Видаються документальні збірки, піднімаються нові дослідницькі проблеми, організовуються наукові конференції з питань козакознавства, створюються спеціалізовані структури, основним завданням яких є дослідження історії козацтва тощо.

До Дня українського козацтва та дня захисника України, що відзначається 14 жовтня, Одеська національна наукова бібліотека пропонує книжкову виставку, на якій представлені сучасні дослідження різних аспектів українського козацтва, а також книги, що висвітлюють традиції та звичаї козацтва у сучасному українському війську.

Зупинимось на деяких історичних працях. Насамперед, це фундаментальна «Історія запорізьких козаків» (Київ, 2015) видатного українського історика Дмитра Яворницького. Книги вперше побачили світ у трьох томах (у 1892, 1895 та 1896 рр.) і стали підсумком багаторічної дослідницької роботи вченого, розпочатої ще у студентські роки. Археолог і фольклорист, краєзнавець і археограф, етнограф і музеєзнавець, лектор і письменник, — Дмитро Іванович був феноменальним вченим-енциклопедистом, котрий крізь усі життєві випробування й незгоди проніс свою закоханість у запорізьке козацтво, залучивши до своїх досліджень неперевершений за обсягом, характером і видами масив документів. Велику групу джерел, які використав автор, становили матеріальні пам’ятки музейних і приватних колекцій, архівні документи, наративні джерела, значний археологічний матеріал, здобутий під час численних експедицій. Десятки разів він пішки обійшов всі землі Запорізьких вольностей, дослідив усі Січі, ледь не загинув під час розкопок кургану – і все задля того, щоб відчути й збагнути героїчний дух історії, донести її до читача.

Ця книга справила величезний вплив не лише на формування української історичної науки, а й процеси пробудження і консолідації української нації наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Запропоноване видання й через майже століття не втратило своєї актуальності і є найбільш повним історичним дослідження, що охоплює період 1471-1734 рр. На багатому документальному матеріалі в популярній формі висвітлюється життя запорізького козацтва.

Ґрунтовне видання «Історія українського козацтва» (Київ, 2011) — це великий академічний проект Національної академії наук України, Інституту історії України та Науково-дослідного інституту козацтва.

Виважено і неупереджено, з позиції сучасного розвитку української історичної науки розглядається весь комплекс питань історії українського козацтва. На сторінках видання історія українського козацтва розгортається у всій її багатоаспектності (політичні, соціальній, економічній, духовній) та часовій протяжності (від самих початків козаччини до її місця в процесах сьогодення).

До першого тому увійшли десять тематичних блоків, що охоплюють ряд проблем соціальної, військової, ментальної та політичної сфер історії козацтва, починаючи від найдавніших часів до кінця XVІІІ ст. У другому томі читач ознайомиться з тими трансформаційними змінами, яких зазнало українське козацтво в суспільно-політичних та економічних реаліях ХІХ-ХХ століть, особливостями його господарської та культурно-духовної діяльності, а також тим спадком, який воно залишило по собі в художній та історичній пам’яті українців.

Монументальне науково-популярне видання українського вченого Валерія Шевчука «Козацька держава як ідея в системі суспільно-політичного мислення ХVІ-XVIII століть» у двох книгах (Київ, 2019) репрезентує цілу епоху нашої державності, а саме віхи становлення та руйнації Козацької держави, механізм її творення та складнощі цього процесу. Автор будує свою систему розмислів на аналізі державно-правових актів, договорів гетьманів з державами-сусідами України, а також на літературних джерелах цієї доби — вишуканих взірцях поетичного мистецтва. Згадуються й аналізуються мільйонні жертви, принесені на вівтар боротьби за свободу і незалежність — від повстання Северина Наливайка наприкінці ХVІ століття й до Коліївщини (1768 рік). В.Шевчук акцентує увагу на спробах врятувати українську державність, зокрема на орієнтацій них ідеях Богдана Хмельницького, боротьбі Пилипа Орлика, Івана Скоропадського та Павла Полуботка за збереження Козацької держави, яка, попри всі зусилля , були приречена на загибель. Окрема особлива увага приділена міжконфесійному становленню та діяльності гетьманів-державників, найперше Петра Сагайдачного, Богдана Хмельницького та Івана Мазепи.

Автор широко використав «літературний» матеріал, який раніше не розглядався у подібних дослідженнях.

«…Я помітив цікаву рису: давня українська поезія, яку раніше цілком безпідставно вважали схоластичною, має дивовижну, майже ніким не простежену вписаність у живе тодішнє життя, зокрема, в державотворчі процеси свого народу, тобто відзначається великою актуальністю і часто стає не просто зразком (більше чи менше талановитим) словесного мистецтва, а й документом своєї доби... До речі, ще С. Величко у своєму літописі широко користувався віршами як історичними документами, але після нього ця традиція занепала».

Значним внеском в українську історіографію є доробок одеських науковців. У монографії Олени Бачинської «Козацтво в «післякозацьку добу» української історії (кінець XVІІІ – ХІХ ст.)» (Київ, 2011) на основі документальних джерел розповідається про історію, долю та збереження традицій українського козацтва після ліквідації автономії Гетьманщини (1764 р.) та зруйнування Запорозької Січі (1777 р.) наприкінці ХVІІІ-ХІХ ст.

До речі, рукопис зазначеної книги переміг в конкурсі «Українська книга — 2010», і був надрукований у видавництві «Вища школа».

Тарас Гончарук та Сергій Гуцалюк у науково-популярному нарисі «Українське козацтво і Хаджибей (Одеса) середина ХVІ ст. – 1794 рік» (Одеса, 1998) розповідають про перебування козаків у Південному краї і доводять, що українське козацтво було одним з найважливіших чинників історичного розвитку Хаджибея. Протягом майже 300 років козаки дошкуляли своїми нападами туркам, готуючи ґрунт для подальшого визволення міста та краю. Автори доходять висновку, що запорізькі та чорноморські козаки відіграли одну з вирішальних ролей у російсько-турецьких війнах кінця ХVІІІ ст. які поклали край османському пануванню в Хаджибеї. А після війни саме українські козаки-чорноморці почали відродження життя у визволеному ними місті.

Протягом двадцяти років Одеським відділенням Науково-дослідного інституту козацтва при Інституті історії України НАН України була підготовлена низка ґрунтовних і фундаментальних праць з історії козацтва в Україні й інших країнах світу. Зокрема, монографія Ігоря та Галини Сапожникових «Запорожские и черноморские казаки в Хаджибее и Одессе (1770 – 1820 рр.)» (Одеса, 1998), збірник «Історія Хаджибея (Одеси) 1415 – 1795 рр. в документах» (Одеса, 2000), колективна праця «Одеса козацька» (2000, 2008), збірник документів та матеріалів «Козацтво на Півдні України: Кінець ХVIII – ХIХ ст.» (2000) тощо.

Запрошуємо до Одеської національної наукової бібліотеки ознайомитися з виданнями та поглибити знання своєї історії.

Світлана Герасимова, провідний бібліограф відділу зв’язків з громадськістю і реклами Одеської національної наукової бібліотеки.