Мені завжди хотілось писати так, ніби, коли вийде книга, мене не буде

Анні Ерно

6 жовтня 2022 року в Стокгольмі було оголошено прізвище лауреата Нобелівської премії з літератури. Її отримала 82-річна французька письменниця Анні Ерно за «хоробрість і клінічну точність, з якою вона розкриває витоки відчуженості та колективні обмеження особистої пам'яті». Також було зазначено, що її роботи безкомпромісні, написані простою мовою, а сама Ерно вірить у визвольну силу літератури. Премію вручать у мерії Стокгольма у річницю смерті Альфреда Нобеля – 10 грудня.

Нагадуємо: Нобелівська премія – одна із найпрестижніших міжнародних премій, яку щороку присуджують за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок у культуру та розвиток суспільства. Вона вручається з 1901 року. За заповітом Альфреда Нобеля винагороду з літератури має отримувати людина, що створила «найвидатніші роботи в напрямку ідеалізму».

Для українців постать Анні Ерно виявилася маловідомою, хоча українські переклади її творів виходили ще на початку 2000-х, тож давайте знайомитись із письменницею та її творчістю ближче.

Анні Ерно народилася та провела юність у нормандському містечку Івето. Навчалася в університетах у Руані та Бордо. Написала понад 20 книжок. Перший роман – «Les Armoires vides» був опублікований у 1974 році. Анні Ерно – професорка літератури, лауреатка низки літературних премій: премії Ренодо (1984), премії Маргеріт Дюрас (2008), премії Франсуа Моріака (2008), премії французької мови (2008). З 2014 року вона є почесним доктором Університету Сержі-Понтуаз.

У своїх творах письменниця осмислює події та ситуації сучасності через автографічні історії, тобто працює у жанрі «автофікш». Її твори – глибоко особистісні мононологічні романи-відвертості, де послідовно та з різних точок зору розглянуто життя, позначене значними відмінностями щодо статі, мови та класу. Романи Анні Ерно, в яких особисті спогади накладаються на колективну пам’ять покоління, називають справжнім свідченням епохи. Вона описує соціальний прогрес у житті її батьків («La place, La honte»), власний підлітковий вік («Ce qu’ils disent ou rien»), шлюб («La femme gelée»), пристрасний роман із чоловіком зі Східної Європи («Passion simple»), аборт («L’événement»), хворобу Альцгеймера («Je ne suis pas sortie de ma nuit») та смерть матері («Une femme»), рак грудей («L’usage de la photo»).

На офіційному сайті Ерно зазначено: «Її головні теми, які пронизують роботу авторки протягом чотирьох десятиліть: тіло та сексуальність; інтимні стосунки; соціальна нерівність і досвід зміни класу через освіту; час і пам'ять; і всеосяжне питання про те, як описати цей життєвий досвід». Сама Анні Ерно називає це «чимось між літературою, соціологією та історією», а своє письмо – «автосоціобіографічним».

Обидві книги Анні Ерно, що вийшли українською, є у фонді ОННБ. Вони невеличкі за обсягом та легко читаються. Але, поряд з тим, вони глибокі та особисті, в них читач легко може впізнати себе. Це книги із розряду «якісної перекладної літератури»:

Ерно А. «Пристрасть» (Київ, 2002).

У збірник увійшли два романи – «Пристрасть» та «Застигла жінка». Їм притаманні стиглість форми, філософічність, почуття гумору, знання жіночої психології.

У романі «Пристрасть» зображено нібито жахливу залежність жінки від чоловіка, але насправді це пристрасть вільної жінки, яка є господинею свого тіла і своїх почуттів.

У романі «Застигла жінка» лірична героїня надзвичайно відверто, без комплексів розповідає про своє дитинство та юність. Вона мріє зустріти коханого, який був би їй побратимом, і врешті-решт зустрічає його. До одруження вони рівні у своїх інтелектуальних досягненнях, але згодом жінка змушена повністю відмовитися від будь-яких амбіцій і залишитися тільки матір’ю і дружиною.

Ерно А. «Майдан. Жінка» (Харків, 2006)

Відвертість, з якою написані «Майдан» (премія Ренодо в 1984 році) і «Жінка» вражає. В них письменниця намагається відновити найважливіші миттєвості життя. Вона згадує батьків, шукає загублений у дитинстві рай, нарешті усвідомлюючи, що батьки часом не в змозі дати те, чого ми потребуємо, зате вони віддають нам усе, що мають.

У романах Ерно зображує життя таким, яким воно є, без прикрас, нічого не вигадуючи. Епіграфом до роману «Майдан» письменниця вибрала слова Жана Жене: «Я дозволю собі коментар: писати – це остання надія, коли тебе зрадили».

Книги доступні для замовлення за персональним абонементом, який діє при читальному залі ОННБ (вул. Акад. Філатова, 1).

Провідний бібліограф

Стягайло Вероніка