Мабуть, навряд чи знайдеться людина, яка б не пам’ятала свою першу школу, свого першого вчителя. Адже саме тоді, у далекому дитинстві, були закладені основи нашого сприйняття навколишнього світу і нашого майбутнього. Але і сам вчитель, якщо виховання дітей стало його справжнім покликанням, на все життя залишається відданим своїм учням, куди б їх не закинула доля і яких би висот вони не досягли.

Такі думки виникли після зустрічі із Сергієм Олексійовичем Чабаном та його вірною супутницею Вірою Валентинівною. Обоє вони свого часу закінчили Новопавлівську школу, обоє здобули вищу педагогічну освіту і обоє повернулися до батьківського гнізда, до рідної школи. Повернулися продовжувати, як і їхні наставники, справу свого життя – сіяти вічне, добре.

Непомітно, як один день, пролетіли тридцять років з того часу, коли вони стали біля класної дошки і почали свій перший урок. І вже не один десяток років Сергій Олексійович служить, саме служить, директором Новопавлівського навчально-виховного комплексу, а Віра Валентинівна – його заступником. За цей час вони дали путівку у життя сотням юнаків і дівчат – випускникам цієї невеликої, але по-домашньому затишної сільської школи.

Кажу, «по-домашньому затишної» тому, що школа стала справді другою домівкою як для директора та його заступника, так і для всього невеликого, але дружного педагогічного колективу. Ні для кого ж не секрет, що у наших школах, особливо сільських, якщо не все, то багато чого робиться руками самих вчителів. Багато з них приросли до неї, як кажуть, не тільки душею, але й тілом. Переважно це місцеві жителі, більшість з них – колишні учні Новопавлівської школи, які одержали середню спеціальну або вищу освіту. Серед них і молодий учитель, студентка заочного відділення Південноукраїнського педагогічного університету ім. К.Д. Ушинського Світлана Мемей.

– Я не уявляю собі, як я житиму без цієї школи, – говорить Віра Валентинівна. – Тут уже і стіни нам стали рідними, тому що стільки сюди вкладено і наших почуттів, і нашої праці.

– На мій погляд, для наших учнів і вихованців ми створили непогані умови, – говорить далі Сергій Олексійович. – Обладнали для малят спальню, щоправда, для більшої місткості довелося установити двоярусні ліжечка, є побутова кімната з усім необхідним для дотримання гігієни.

Треба сказати, що раніше школу опалювала стара котельня, яка споживала понад сто тонн вугілля на рік, що дуже дорого. Крім того, через часті неполадки опалювальної системи у класах було прохолодно. Тому з ініціативи директора школи та за підтримки відділу освіти Фрунзівської райдержадміністрації тут були встановлені три міні-котли. Завдяки цьому вугілля витрачається набагато менше, а в класах та інших приміщеннях стало значно тепліше.

Не стоїть без діла і приміщення колишньої котельні. З ініціативи директора у ньому обладнали спортивну залу. Нехай і невелику за розмірами, але школярі, особливо в холодну пору року, із задоволенням у ній займаються фізкультурою. І взагалі Новопавлівський НВК розташований в унікальних, можна сказати, раритетних приміщеннях. Все тут, справді, невеликих, я б навіть сказав, мініатюрних розмірів. А кабінет директора не більший кухні у знаменитих «хрущівках». Учительська – трішечки просторіша. Але все це, як мені здалося, не заважає навчальному процесові. Опановуванню нових методик викладання і комп’ютерної техніки.

Тому і школярам, і молодшій групі дітей тут також по-домашньому затишно. На сьогоднішній день у школі навчаються 80 школярів, 34 – у молодших і 46 – у старших класах. А у дитячому садку виховуються вісімнадцять дошкільників. Цікаво, що у Новопавлівському НВК навчаються навіть кілька дітей з не такого вже і близького райцентру. Потрапляють вони сюди з різних причин, але не почуваються зайвими. Їм приділяється стільки ж уваги, як і решті.

– Ми не поділяємо учнів на своїх і чужих, – констатує директор. – Кожна дитина повинна ходити до школи. І я постійно кажу дітям: навчайтеся! Буде у вас освіта, будуть і робота, і заробіток.

На моє запитання, чи не потрібна селу нова сучасна школа, Сергій Олексійович відповів так:

– Про це я і не мрію, нам прибудувати хоча б ще одне приміщення, і цього буде досить...

Така відповідь – свідчення не тільки скромності директора сільської школи. А швидше, погляд реаліста на все, що відбувається навколо, і зокрема у Новопавлівці.

– Як подивишся, що твориться з нашими селами, тривога охоплює душу за їхнє майбутнє, – говорить Сергій Олексійович. – У нас, у Новопавлівці, ще так собі… А в інших… Та й наша школа – чи не єдине місце, де молодь з освітою може працевлаштуватися. Але я оптиміст і вірю у кращі часи.