Відомо, що наша область – одна з найменш забезпечених в Україні водними ресурсами, придатними для питного водопостачання. Це постачання здійснюється як з поверхневих, так і за рахунок підземних джерел. Всього ж господарсько-питні потреби в області складають близько 760 тисяч кубічних метрів на добу, з яких приблизно 560 тисяч забирається з поверхневих джерел і ще 200 тисяч – з підземних.

На жаль, за об’єктивними та суб’єктивними причинами поверхневі води у нашій області за гідрохімічними та еколого-гігієнічними показниками належать головним чином до II-III класу якості, а частина водойм взагалі належить до IV класу, і тому їх використання у питному водопостачанні є, м’яко кажучи, проблемним. Через технологічні особливості цього у питну воду надходить значна кількість неорганічних і органічних забруднень, що викликає реальну загрозу здоров'ю людини. Їх виявлення у питній воді не входить до стандартних методик оцінки якості, які використовують санітарно-епідеміологічні служби. Крім того, питна вода, що взята з поверхневих водойм, потенційно небезпечна щодо вірусів, оскільки наявні технології її очищення зовсім не гарантують їх знищення.

Таким чином, на централізованих водопровідних станціях принципово неможливо одержати високоякісну питну воду при використанні нинішніх технологій водопідготовки та з урахуванням сьогоднішнього високого антропогенного забруднення усіх природних поверхневих вод.

Але це ще не все. У розподільчих водопровідних мережах, загальна протяжність яких в області становить 9,08 тисячі кілометрів, з яких третина відсотків потребує ремонту або заміни. Відбувається інтенсивне вторинне забруднення питної води за ненормованої досить високої концентрації активного хлору. Все це призводить до того, що водопровідна вода не відповідає навіть нормам досі чинного ДСТУ 2874-82 «Вода питна».

Наслідком цього є зростання онкологічних, ретровірусних та інших захворювань. Наша область займає одне з останніх місць в Україні за станом здоров’я дітей.

Більш захищеніші від забруднення підземні джерела водопостачання, на які припадає приблизно 30% видобутку води. Однак по території області вони розташовані вкрай нерівномірно. У північних регіонах розвідані запаси питних підземних вод становлять від 70 до 320 відсотків від необхідних потреб водопостачання населених пунктів. Вода у більшості артезіанських свердловин тут відповідає нормативним вимогам. У той же час південні райони у межиріччі Дністра та Дунаю найменш забезпечені підземними водами питної якості. Майже на всій цій території, крім міст Ізмаїла та Рені, підземні води не відповідають державному стандарту на питну воду, передусім, через високий вміст розчинених солей та різних домішок.

Центральна частина області, включаючи міста Одеса, Іллічівськ, Теплодар, Южне одержує воду з Одеського водопроводу, джерелом якого є нижня течія річки Дністер. Підземні родовища питної води цього краю малопродуктивні і не спроможні цілком забезпечити потребу у господарсько-питному водопостачанні.

Неприпустимо використовувати прісні підземні води для побутових та промислових потреб у південних та центральних районах Одещини. Це повинно стати аксіомою у діяльності рад усіх рівнів, які узгоджують дозволи на спеціальне водокористування.

На водопровідних станціях України в середньому виробляється на 300 – 350 л води на добу на одного мешканця, а для питних потреб людині потрібно лише 3-4 л. Таким чином, водопровідна вода використовується в основному для санітарно-гігієнічних та технічних потреб людей. Тому, з економічної точки зору, просто недоцільно вкладати великі кошти в удосконалення технології одержання високоякісної питної води в обсязі, який не потрібен для задоволення питних потреб людини.

Виходячи з цього, водопровідну воду пропонується доводити до кондиції поліпшеної якості на місці її споживання. При цьому забезпечення міського населення якісною питною водою доцільно здійснювати шляхом експлуатації квартальних установок бюветного типу колективного користування на місці її виготовлення. Водопровідну мережу треба залишити для попередньої підготовки води та для технічних і санітарно-гігієнічних потреб.

Що стосується сіл, то централізованим водопостачанням забезпечена лише дуже незначна частина їх населення. Решта споживає воду з колодязів та індивідуальних свердловин, які у переважній більшості перебувають в незадовільному технічному стані. Ця вода, як правило, не відповідає чинним стандартам на питну воду. Крім того, значна частина сільського населення південних районів області користується привізною водою.

Використання установок бюветного типу, згідно з концепцією, дозволить розв'язати проблему забезпечення сільського населення високоякісною питною водою і знизити рівень захворюваності людей.

Для реалізації концепції забезпечення населення України високоякісною питною водою Національна академія наук України запропонує автономні комплекси водопідготовки колективного та індивідуального використання типу «Вега» з аналітичним контролем.

Першим кроком до реалізації цієї концепції пропонується здійснити за короткий час повне забезпечення якісною питною водою дітей. Для цього треба обладнати дитячі заклади локальними установками одержання питної води поліпшеної якості. Потужність установок – 10-100 дм3/годину, зокрема в дошкільних дитячих закладах – 10-30 дм3/годину, у школах – 10-100 дм3/годину. Послідовне, протягом 2-3 років, виділення коштів з обласного та місцевих бюджетів на виготовлення, монтаж та налаштування установок дозволить повністю розв'язати проблему забезпечення дітей Одещини питною водою поліпшеної якості.