ВЕЗУТЬ ЧАСНИК ІЗ ТРЬОХ КРАЇН СВІТУ

За даними Головного управління статистики в Одеській області, у січні поточного року, у порівнянні із аналогічним періодом 2009 року, загальні обсяги реалізації продукції сільськогосподарських підприємств скоротилися на 27,2 відсотка, зокрема продукції рослинництва – на 43,7 відсотка. І у наступному місяці було помітно, що навіть на знаменитому «Привозі» торгівля йде не так жваво, як колись. Звичайно ж, це не означає, що усі ми вирішили схуднути та вдалися до лікувального голодування. Але у чому причина такого стану справ? Про це наш кореспондент розмовляє із академіком Павлом ЛІПНЯГОВИМ, фахівцем з переробки та зберігання продуктів харчування.

– Справді, у зв'язку із кризою обіги торгівлі значно знизилися, – говорить Павло Ліпнягов. – Але тут свою роль зіграли і дефіцит багатьох продуктів харчування, зокрема, овочів, і зростання цін на них як мінімум на 20 – 30 відсотків. Скажімо, традиційний український борщ сьогодні обходиться набагато дорожче, ніж учора. У той же час, більшість фруктів, насамперед, вітчизняного виробництва, навпаки, стали дешевшими.

– У чому, на Ваш погляд, причина такого становища?

– Ваша газета у розпал минулорічного сезону збирання овочів висвітлювала цю проблему. Якщо не помиляюся, ви писали про одного з фермерів Біляївського району, який змушений був здавати переробникам томати по 70 копійок за кілограм. А сьогодні у супермаркетах восьмисотграмова банка консервованих помідорів коштує вже близько 20 гривень. Інакше кажучи, низька закупівельна ціна на овочі, що тримається вже кілька років, та висока вартість їх виробництва змушує багатьох фермерів відмовлятися від їх вирощування. Тому сьогодні ми і маємо на вітчизняному ринку дефіцит цієї вітамінної продукції.

– Напевно, не варто усе звалювати на переробників. У сьогоднішнього дефіциту овочів є, мабуть, і інші корені?

– Звичайно, це сума багатьох складових. Одна з них – велика кількість дрібних сільських господарств, які, збираючи непогані врожаї, на жаль, не можуть закладати овочі на тривале зберігання. А отже, у нас на ринку відчувається нестача значних продавців, спроможних налагодити поставки високоякісної продукції протягом усього року. Притому за довгостроковими контрактами, чого вимагає сьогодні торгівля. Тому закономірно, що нішу, яка утворилася, зайняли закордонні виробники овочів та фруктів. У чому можна переконатися у будь-якому супермаркеті або на сільськогосподарському роздрібному ринку.

– Тобто, Ви обстоюєте створення великотоварного сільгоспвиробництва?

– Про це у нас говорять давно. І, на щастя, вже є відчутні зрушення у цьому напрямі. Нещодавно заснована асоціація «Овочі України». До її складу увійшло понад тридцять великих сільськогосподарських підприємств Автономної Республіки Крим, Херсонської, Миколаївської, Одеської, Дніпропетровської, Донецької та Закарпатської областей. В обробітку в асоціації нараховується понад 12 тисяч гектарів землі. Господарства, які входять до неї, використовують інтенсивні сучасні технології, зокрема й краплинне зрошення. Близько тридцяти тисяч фахівців вирощують за рік до 960 тисяч тонн високоякісних, екологічно чистих овочів. А рентабельність перевищує 80 відсотків.

– Дивно, але українці вже кілька років поспіль стикаються не лише з дефіцитом помідорів, капусти, часнику тощо, але й з нестачею звичайної картоплі, яка завжди вважалася у нас другим хлібом.

– Не бачу у цьому нічого дивного. Як ви знаєте, у країні тривалий час не провадилися структурні перетворення в аграрному секторі. Сподівалися, що картоплею нас забезпечать власники присадибних господарств або дрібних фермерів. Але це, як ви розумієте, вчорашній день. Тому виробники картоплі також почали шукати шляхи виходу із цієї ситуації. Наскільки я знаю, вже створене неформальне об'єднання «Український картопляний клуб». Аграрні компанії, які спеціалізуються на вирощуванні картоплі, сподіваються, що протягом 4-5 років вони зможуть задовольнити попит на цю продукцію. Але це, на мій погляд, лише початок. Овочівництвом та садівництвом треба займатися серйозно, з далекою перспективою на рівноправну конкуренцію із закордонними постачальниками. І справа тут не лише у національній гордості, але і в прибутку, який втрачають наші виробники.

– До речі, Ви не можете назвати, країни, які імпортують до нас овочі?

– Поіменно не можу. Але, за даними експертів аграрного ринку, наприклад, картоплю і томати до нас завозять із восьми країн, цибулю – з п'яти, моркву, огірки та капусту – із чотирьох, часник – із трьох країн світу.

– Чи не виглядає це дивним для такої аграрної країни як Україна?

– Як я вже говорив, на українському овочевому ринку репрезентовані, переважно, дрібні виробники. Великі ж агроформування займаються традиційно зерновими, олійними культурами, які можна вигідно реалізувати за кордоном. До чого призводить таке захоплення геть чисто усіх монокультурами, кожний з нас відчув на собі. Перефразовуючи відоме прислів'я, скажу, хто не хоче годувати своїх городників, буде годувати чужих. Однак у галузі намітилися обнадійливі тенденції. Крім того, вони помітні і на ринку. Так, альтернативою свіжій зелені стали заморожені овочеві суміші, притому ледве чи не половина з них українські. Але, щоб скласти серйозну конкуренцію імпортерам, доведеться ще чимало зробити. Насамперед, повсюдно впровадити нові технології вирощування овочів, побудувати підприємства щодо тривалого зберігання та заморожування цієї сільгосппродукції, звичайно ж, заявити про себе на внутрішньому та зовнішньому ринках як про надійних постачальників. Розумію, для цього потрібен час і немалі кошти. Але іншого виходу в нас немає. Сподіваюся, що новий склад Кабміну буде приділяти пильнішу увагу цим питанням. А вони, без перебільшення, стратегічні і пов'язані із продовольчою безпекою держави.