Позавчорашній день у житті нашої держави можна назвати, без перебільшення, доленосним. Україна одним махом одержала і парламентську коаліцію з 235 депутатів, якої бракувало, і Прем'єр-міністра з досить сильною командою професіоналів.

КОМЕНТАР ЕКСПЕРТА

Валерій Бебик, перший проректор університету «Україна», завідувач кафедри глобалістики, політології та міжнародних комунікацій:

– Сьогодні ми живемо, з юридичної точки зору, в умовах парламентсько-президентської республіки. Багато чого залежатиме від подальшого розвитку політичного процесу: чи вдасться Вікторові Януковичу тримати цю коаліцію під своїм керівним контролем, чи вдасться йому серйозно впливати на дії уряду? Адже в Україні виробилися певні «правила гри», певна «корпоративна культура», що склалася у Кабінеті Міністрів, в уряді та в Адміністрації Президента. Вони дещо відрізняються, тому що у цих органах служать різні люди, а у самих структур неоднакові повноваження...

Можливо, це і на краще, що тепер в Україні будуть різні центри, які генерують різні ідеї. Скажімо, в уряді буде одна концепція, – а в Адміністрації Президента визріватиме інша; тут все залежатиме від Віктора Федоровича, від того, як він «розставлятиме крапки над «і». Йому приноситимуть різні варіанти, і Президент вирішуватиме, який з них брати як основний, а над яким слід попрацювати у плані вдосконалення.

– Зараз, коли відомий склад нового уряду Миколи Азарова, чи можете Ви спрогнозувати його перші дії?

– Першочерговими завданнями, як уже означив Микола Янович, є підготовка Державного бюджету на поточний рік і поліпшення керованості процесами. Внаслідок конфліктів через повноваження між Кабінетом Міністрів і Президентом, які тривали 5 років, керованість державою, державними інституціями, регіонами, окремими галузями народного господарства якоюсь мірою втрачено. Зараз уряду необхідно вибудувати її відповідно до нових «правил гри».

Малознайомих персоналій у складі уряду, по суті, немає. М. Азарова ми знаємо – і як віце-прем'єра, і як керівника Податкової адміністрації.

А. Клюєв теж відомий як член уряду і як народний депутат.

Віце-прем'єр з гуманітарних питань В. Семиноженко – теж відома людина, він фактично повернувся на свою колишню посаду.

Знакова постать у цій «команді», – С. Тігіпко. Зрозуміло, що у Сергія Леонідовича не вистачило політичних і економічних ресурсів, щоб стати на чолі уряду. У нього немає своєї фракції у парламенті, він фактично безробітний, тому що звільнився з посади керівника банку. Щоб дочекатися дати проведення регіональних виборів і спробувати сформувати свою партію, Тігіпку потрібні дуже великі гроші і час. Тому Тігіпко вирішив «обміняти» свій політичний імідж на портфель віце-прем'єра.

Не менш знаковою мені здається і постать Б. Колесникова, який займатиметься питаннями підготовки країни до Європершості з футболу 2012 року; враховуючи його давній конфлікт з Г. Суркісом щодо принципових питань розвитку українського футболу, не виключаю якоїсь «футбольно-політичної інтриги».

«Новинка сезону» – посада віце-прем'єр-міністра з проблем силових міністерств, яку віддали професійному контррозвідникові В. Сивковичу. Тут буде своя «гра», враховуючи, що, наприклад, на посаду керівника МВС призначено А. Могильова, який у політикумі, м'яко кажучи, не дуже відомий.

Віце-прем'єр з регіональної політики В. Тихонов, навпаки, відомий політик, має величезний досвід керівної роботи у Луганській області.

Ю. Бойко, керівник Мінпаливенерго, займався цією проблематикою і у попередньому уряді Віктора Януковича.

О. Лавринович, донедавна перший віце-спікер парламенту, теж повернувся на свою колишню посаду міністра юстиції. Олександр Володимирович, нагадаю, крім диплома інженера-фізика, у 1998 році одержав вищу юридичну освіту у Національній юракадемії ім. Ярослава Мудрого у Харкові.

А. Толстоухов, якщо не помиляюся, теж призначається на посаду міністра Кабінету Міністрів втретє.

В. Яцуба, керівник Міністерства регіонального розвитку, керував ним до позачергових парламентських виборів 2007 року.

К. Грищенко, керівник Міністерства закордонних справ, має багатий досвід дипломатичної служби і у США, і в Росії, і на посаді заступника глави МЗС. Не думаю, що у його колег це призначення викликало якісь заперечення щодо недостатності професіоналізму.

М. Єжель займався розбудовою Військово-морського флоту України ще за часів Леоніда Кучми, він теж професійний військовик і сприймається у Міноборони цілком нормально.

Єдина проблема, на мій погляд, – гендерна: в уряді немає жодної жінки! Памятаючи про відому американську максиму – «Президента США обирають жінки» – припущу: наші виборці-жінки можуть сприйняти такий «знак» не кращим чином...

Завершу свій короткий коментар ще одним припущенням: якщо в уряді Юлії Тимошенко працювала тільки ВОНА, – тепер в уряді Миколи Азарова працюватимуть тільки ВОНИ.