РОЗМОВА НА П'ЯТЬ ХВИЛИН

Цими днями на колегії при голові Ренійської райдержадміністрації було підбито підсумки соціально-економічного розвитку району за 2009 рік. Прямо скажемо, підсумки обтяжуючі. Особливо в галузі сільського господарства. Однак заступник голови РДА Іван Георгійович Ковальжи, який курирує питання сільського господарства, сказав, що йому для доповіді цілком достатньо... п'яти хвилин.

ІВАН КОВАЛЬЖИ НАЗВАВ ВИННИХ У СВОЇЙ ГАНЬБІ

І.Г. Ковальжи (на знімку) констатував, що минулого року зернові дали у середньому по 15,6 центнера з гектара. Район виробив лише 35 тисяч тонн зерна, що на 25 тис. тонн менше, ніж у 2008 році. Як наслідок – негативний фінансовий результат. Якщо у 2008 році сільгосппідприємства Ренійського району одержали у цілому 3 млн грн прибутку, то у 2009 році – 5 млн грн збитків. Із 14-ти великих сільгосппідприємств лише 5 зуміли закінчити рік із прибутком.

Ситуацію, що склалася, «головний аграрій району» пояснив трьома причинами. По-перше, було мало опадів, по-друге, значно скоротилася державна підтримка сільгоспвиробника, по-третє, у 2009 році банки не давали кредитів. Словом, за версією І. Ковальжи, винних у ганьбі АПК Ренійського району троє: природа, держава та банкіри.

На мій погляд, вислухавши доповідь Івана Георгійовича, сльозу міг пустити лише той, хто не знає стану справ в інших районах. І не бачив, як у тих же умовах, у тій же зоні ризикованого землеробства деякі підприємства знаходять можливість розвивати виробництво, рік за роком домагатися позитивних фінансових результатів.

ПОСІВНА ПІД ЗАГРОЗОЮ

Ренійський район напередодні посівної кампанії 2010 року опинився у вкрай складному становищі. Як доповів на колегії І. Ковальжи, на проведення усього комплексу весняних польових робіт району необхідно близько 5 млн грн, однак на рахунках сільгосппідприємств у цілому набирається лише 1,5 млн грн. Де взяти 3,5 мільйона, яких бракує, щоб закупити необхідну кількість добрив, засобів захисту рослин, ПММ?

Численні спроби взяти кредити у банках не увінчалися успіхом. За словами І. Ковальжи, лише один із банків погодився розглянути питання щодо видачі кредитів. Але із трьома дуже жорсткими умовами. По-перше, гроші одержать лише підприємства із позитивною кредитною історією, по-друге, під 30%, по-третє, за умови застави. Причому, не майбутнього врожаю, як практикувалося раніше, а нової техніки. Скільки комбайнів і тракторів вдалося придбати ренійським сільгосппідприємствам за останні роки? Не густо. Тобто, сподіватися на кредит можуть найміцніші господарства, але що чекає на «лежачих»?

Цього року природа як ніколи виявилася щедрою до хліборобів — у метровому шарі ґрунту 200 мм вологи. Але ейфорії з цього приводу не спостерігається: через крайній дефіцит коштів під загрозою закупівля необхідної кількості добрив та засобів захисту рослин. Без цього, навіть за достатньої кількості вологи, не одержати високого врожаю. Як же вирватися із боргів?

ПРОСТО ЗДАЛИСЯ У «РАПСТВО»

Аграрії Ренійського району знайшли вихід зі складної економічної ситуації – у 2,1 раза збільшили площі під озимий ріпак. Якщо у 2009 році ця технічна культура в районі займала близько 2,5 тис. га, то зараз росте понад 4,5 тис. га ріпаку (для порівняння: озимої пшениці посіяно 7 тис. га).

Усе пояснюється просто: ріпак – більш вигідна культура. Минулого року за тонну ріпаку виробникам давали у середньому 2200 грн, тоді як за пшеницю – 700 грн. Саме завдяки виторгу від ріпаку, що збирається першим і швидко продається, аграрії одержують можливість профінансувати усю збиральну кампанію.

Будемо об'єктивними: Ренійський район – не виняток з пагубної тенденції. Якщо у 2004 році в Україні ріпак займав у цілому 110 тис. га, то у 2009 році – 1,5 млн га. На майбутнє експерти пророкують, що площі під цією культурою в Україні досягнуть 2,5 млн га.

90 % українського ріпаку йде на експорт. Серед найбільших споживачів – Євросоюз, Пакистан, Туреччина, Об'єднані арабські емірати. Українські чорноземи приносяться у жертву виробництву біопалива, що розвивається у світі. Але невже для наших підприємств ріпак – єдина можливість вижити?

НЕ НОСІТЬ УСІ ЯЙЦЯ В ОДНОМУ КОЗУБІ!

Завершивши свій звіт, І. Ковальжи зазначив, що в ситуації, що склалася, одна надія – на інвесторів:

– У нас є земля та робоча сила. Якщо знайдуться інвестори, які розташовують коштами, то можна підняти виробництво.

Шкода, що головний аграрій району закликає своїх колег по суті розписатися у власній неспроможності і піти шляхом найменшого опору. Я б на місці Івана Георгійовича організувала кілька поїздок по досвід до сусідніх районів. Насамперед, до села Приморського Кілійського району, де жителі Рені звикли відпочивати. А дарма. Тут, трохи відійшовши від Чорноморського узбережжя, можна повчитися працювати, побувавши у СВК «Росія», яким керує Устина Пилипівна Чеботарьова.

Вона очолила СВК «Росія» вісім років тому, коли кооператив перебував на межі банкрутства, і вивела підприємство у передові. «Одеські вісті» неодноразово розповідали про досвід роботи цієї жінки. СВК «Росія» має усього лише 1600 га землі, але є багатопрофільним підприємством. У Приморському вирощують у повному асортименті овочі (город займає 40 га). Років три тому кооператив почав займатися вирощуванням ранньої полуниці у теплицях. Це підприємство утримує свиноферму. Що стосується рослинництва, то тут ставку зроблено на насіннники та пшеницю твердих сортів, ціни на яку значно вищі, ніж на фуражне зерно. Цілеспрямовано розвиваючи багатопрофільне господарство (так, клопітно!), підтримуючи у робочому стані систему зрошення, У.П. Чеботарьова страхує підприємство від можливих ризиків, постійно повторюючи народну мудрість: не можна носити усі яйця в одному козубі. Якщо одна-дві культури «згорять», то кооператив «витягують» на позитивний фінансовий результат інші напрями.

ГУСАКИ РЯТУЮТЬ СЕЛО

Минулого року у Рені на інкубаторно-птахівницьку станцію (ІПС) було завезено 20 тис. яєць гуски білої італійської породи. Ця величезна партія надійшла із села Мирного Кілійського району, де під керівництвом Володимира Прокоповича Тихонова працює СВК «Дружба». Цьому кооперативу Ренійський інкубатор у свою чергу поставив: 10 тисяч гусенят, 10 тисяч курчат та 2 тисячі каченят. І ця співпраця, за словами директора ІПС А. Байрактара, триває вже кілька років.

Цей факт мав змусити керівників ренійських сільгосппідприємств замислитися: чому сусіди із такою завзятістю займаються птицею? Можливо, вигідно?

Але ж на території Кілійського району СВК «Дружба» – не єдине підприємство, яке має гусеферму. Чудова племінна ферма є в селі Василівці, де розводять гусей сірої сріблистої породи. Кілька років тому, закупивши тут породисте поголів'я, почав розвивати ферму і СВК «Родина» у селі Приозерному того ж Кілійського району.

І про «Дружбу», і про «Родину» «Одеські вісті» теж розповідали. Але, схоже, і цей цінний досвід не зацікавив аграріїв Ренійського району, 40% якого займають прісноводні водойми – ось де рай для водоплавних! Надлишок робочої сили та наявність кормової бази цілком дозволяють розвивати цей прибутковий напрям тваринництва. Але у Ренійському районі жодне сільгосппідприємство не займається птицею, за винятком хіба що одного фермерського господарства, яке утримує 350 голів.

І. Ковальжи, підбиваючи підсумки роботи підприємств, лише констатував (вкотре), що сільгосппідприємства скоротили продаж м'яса та молока на 25%. «Аргумент» той же – не вигідно. Звичайно, не вигідно, якщо від корови одержувати 1673 літри молока за рік! Ось якби доїли по 4500 кілограмів, як у селі Оксамитному Болградського району... Де молочнотоварна ферма навіть за існуючих закупівельних цін приносить прибуток.

«Хто хоче працювати – шукає кошти, хто не хоче – шукає виправдання», – говорив відомий авіаконструктор Сергій Корольов.

Але шукати кошти – важко. А ось виправдати ситуацію можна за п'ять хвилин.