11 березня виповнилося вісімдесят років Герою України, Почесному громадянинові міста Одеси та Почесному громадянинові Одеської області Борису Давидовичу Литваку.

На мій погляд, життєвий шлях цієї людини унікальний і неповторний. Тому що не кожному дано, переживши тяжку втрату доньки, не озлобитися, не відгородитися від світу, а піти йому назустріч туди, де багато болю і людських страждань, звалити на свої плечі тягар створення реабілітаційного центру для дітей, хворих на ДЦП.

Крок за кроком Борис Давидович створював цей центр. Щоправда, на центральних телеканалах про наш Будинок з янголом чути доводилося не часто: занадто вже щоденна боротьба за оздоровлення хворих дітлахів контрастує з численними ярмарками марнославства, на яких нувориші демонструють колекції коштовностей, автомобілів, сумок, розмальованих за примхами господарів собачок. І слава Богу, що є такі аристократи духу, як Борис Литвак, здатні ставити в основу справжні, а не мнимі людські цінності.

Ось що говорять про ювіляра люди, які знають його дуже давно.

Роман Бродавко, начальник управління культури Одеської міської ради, заслужений працівник культури України:

– Борис Давидович – це реальний гуманіст. Я б поставив його в один ряд з матір'ю Терезою. І вірю, що його справа триватиме завжди.

У нас чимало благодійників, які, зробивши щось на п'ять копійок, обов'язково ставлять свій автограф і вкладають свою візитну картку, щоб усі знали, які вони добрі. Спорудити будинок можна, маючи гроші. Є люди, які мають унікальні здібності з вибивання спонсорських коштів.

Литвак же найменше піклується про піар. Його ім'я вже увічнене тими добрими справами, які стали сенсом його життя.

У Будинку з янголом Литвак створив Будинок добра. І добро у цьому будинку відбувається не тільки від того, що допомога дітям, які страждають на серйозні вроджені недуги, надається безкоштовно. Там панують чудові відносини між працівниками. Вони настільки перейнялися і переймаються своєю місією, що всі матеріальні форми подяки для них уже не мають значення. Литвак зумів оточити себе людьми, які думають так само, як він. Це – велике досягнення.

Я знаю одну людину, – вона у солідному віці, старша за мене. Вона сказала, що прийшовши до цього будинку і побачивши все, що відбувається, багато що переглянула у своєму житті.

Ще один дуже важливий момент пов'язаний з тим, кого треба лікувати у першу чергу – дітей чи батьків? Адже діти ще не усвідомлюють трагедії, з якою вони стикнулися, прийшовши у цей світ з уродженою недугою. Батьки ж все чудово розуміють. Для деяких з них поява такого маляти – це кінець всього життя, жодних перспектив і майбутнього, тільки страх: чи зможу я прогодувати, утримувати і виховати цю дитину.

Литвак лікує таких батьків, повертає їх до життя.

Так, можна нескінченно повторювати: безкоштовний пансіонат, безкоштовне харчування, безкоштовне лікування. Але серед жінок-матерів дітей з церебральним паралічем більшість перебуває у розлученні. Батьки, довідавшись про народження дитини з серйозною недугою, часто ідуть з сім’ї, знімають із себе відповідальність за її подальшу долю. Хтось, можливо, матеріально допомагає. Але фізично, матеріально, морально весь тягар виховання дитини лягає на плечі матері. Литвак робить все, щоб психологічно реабілітувати таких мам.

Коли ми говоримо, що аналогів Будинку з янголом немає, то це не перебільшення. Я принаймні таких не знаю ні в Україні, ні у світі.

Я знайомий з людьми, які пройшли школу Литвака-тренера, директора спортивної школи Олімпійського резерву. Хтось став чемпіоном, хтось пішов зі спорту й займається іншими справами.

Одна жінка, що тренувалася у нього, нещодавно сказала мені: «Не важливо, що Литвак навчив нас грати у волейбол. Важливо, що він нам прищепив такі моральні якості, завдяки яким ми змогли гідно пройти по життю».

Ці слова говорять про те, що Литвак – справжній Учитель.

Крім того, він – смілива людина, здатна завжди обстоювати свої переконання, говорити правду в обличчя. Адже слово Литвака завжди гостре. Він не публічна людина у тому плані, що мало виступає по телебаченню. Але сказати справедливі речі він уміє, не боїться звернутися до людей найвищого рангу.

Литвак має надзвичайний магнетизм особистості. Юрій Рост, Алла Босарт, Богдан Ступка, Резо Габріадзе запросто приїздять до Литвака, тому що вважають його унікальною особистістю.

Досвід мого спілкування з Борисом Давидовичем більше пов'язаний із заняттям арт-терапією, яка стала одним з основних методів у комплексному лікуванні дітей з ДЦП у його центрі. І він не зупиняється на місці. Створено театр. У коридорі стоїть унікальний акваріум. Нещодавно Литвак телефонує і говорить: «Хочу більчатник». Він увесь час думає, що ще зробити, щоб дітям було добре.

Коли маленький пацієнт приходить до цього лікувального закладу, з ним грається клоун, малюк спостерігає за рибками. Все це розслаблює скуті недугою м'язи і допомагає лікарям творити справжні дива.

Михайло Рева, член виконкому Одеської міської ради, заслужений художник України:

– Борис Давидович – це мій другий тато, без перебільшення. У нас і дні народження через день. Ми з ним справді споріднені душі. Доки був живий мій рідний тато, вони разом мене виховували.

Я вважаю зустріч з такою людиною і великим подарунком долі. Разом з ним у моє життя прийшли і всі його чудові друзі. Це людина, у якої я всьому навчаюся, насамперед людяності.

На самому початку нашої співпраці я задумався про те, що дитячий реабілітаційний центр повинен стати символом доброти не тільки всередині, але і зовні. Так і народилася ідея янгола, ідея еркера, який створює ефект польоту янгола. Борис Давидович повірив у мене, підтримав цю ідею. І скільки разів не проїжджаю там, бачу, що все вийшло, – янгол одразу приковує увагу і змушує задуматися, що ж це за будинок такий незвичайний у центрі міста? Згодом з'явилася капличка, серце миру. Я дуже хочу зробити красиві вхідні двері до цієї каплички. Тож, робота триває.

Дуже важливо, що у Бориса Давидовича є моральні принципи. Він живе у злагоді з ними, у гармонії зі своєю душею. І тому час навколо змінюється, а Борис Давидович залишається вірний собі і тій справі, якій служить.

До нього всі тягнуться, тому що це справжнє джерело людської совісті, чистоти, щирості, доброти.

Для Бориса Давидовича є сонячні пацани і брудні тварини. Із сонячних пацанів потрапити в брудні тварини – п'ять секунд. А от назад повернутися практично нереально. Людина не може бути дволикою. Не можна бути сьогодні одним, а завтра – другим. У якомусь випадку людина бреше.

Мене захоплює, що за всі роки обману, зради, невіри він не втратив оптимізму, любові та віри у порядних людей. Він пережив епохи, страшні особисті випробування. Але Борис Давидович ще раз довів: за всіх обставин ми повинні залишатися людьми. Він – совість і честь цього міста. І не випадково на його ювілей до Одеси прилетіли дружина Зіновія Гердта, донька Іллі Ільфа, Резо Габріадзе, багато інших чудових людей. Ми рідко зустрічаємося. Але зустрівшись, підживлюємо один одного силами, необхідними для того, щоб жити, творити і дивувати оточуючих. Планка, піднята Литваком, – дуже висока. Занижувати її не можна, тому що це вже не буде планка Литвака, а, отже, і наша.