Про дороги, які рідними просторами «розповзлися, мов раки», писав ще Гоголь. Невже вони так з того часу і залишилися непроїзними? Навіть – непрохідними, як слідує із невеличкої замітки в газеті «Єдність» Великомихайлівського району!

Авторка М. Гаверська назвала свою репліку, дану від імені жителів села, «Крик душі». Там йдеться про ділянку дороги у селі Полезному довжиною приблизно 150 метрів, що відходить праворуч від центральної заасфальтованої міжрайонної траси і піднімається до місцевого цвинтаря.

«Після зимових снігопадів дороги у нашому селі перетворилися на суцільне багно. А та, що веде до цвинтаря, – абсолютно непрохідна. З величезними зусиллями пробиралася по ній похоронна процесія», – пише авторка.

Далі – більше, біля воріт цвинтаря вхід заблокувала здоровенна глибока калюжа – «калабаня», через яку неможливо перейти навіть у високих чоботах. І лише з поваги до праху покійного люди перейшли її вбрід.

Справді, пройти цією дорогою мені було важко. Сонце розтопило сніг, земля розкисла. Машини, що проїжджають по ній до дальньої частини села, залишили на ґрунтівці дві глибокі колії. Там, де не вдавалося наступити на грудку, ноги в’язли майже по кісточки. Біля воріт стояла калюжа. І перейти її можна було лише з ризиком залишитися без взуття. Те ж саме відбувається, коли ллють дощі. Труну несуть на руках, оскільки катафалк може просто загрузнути і буксувати. Усе це суперечить траурному ритуалу, народним звичаям проводів в останню путь. І людей це засмучує.

Та ж картина – у сусідньому селі Гиржевому. Лише там до цвинтаря потрібно йти понад кілометр.

Обидві дороги періодично вирівнюють грейдером, засипають піском, трамбують жорствою. Але це рятує ситуацію, доки стоїть суха погода. Щоб подолати біду, потрібно укласти асфальт, у крайньому разі – тверде покриття, на зразок плит. Ця дорожня проблема успадкована від застійних радянських часів.

– Тоді грошей не могли знайти, і зараз не можуть, – хитають люди головами.

Деякі депутати самі вкладають свої гроші в ремонт цих нещасливих ділянок. Ідуть із шапкою по дворах, добирають відсутні кошти, наймають бульдозер. А ось бюджетних перерахувань, щоб привести дороги у нормальний експлуатаційний стан, немає вже багато років.

Тим часом, у Полезному буквально поруч із цією горе-дорогою від автотраси нагору піднімається інша, заасфальтована, ділянка. Щоправда, вона підходить до приватних будинків, минаючи місце громадського користування. Чому так?

– А там живе патріот села, – посміюються люди у відповідь.

В 90-ті роки він був першою особою району, яка репрезентувала президентську владу. У цього громадянина в руках були усі можливості, щоб прокласти асфальтову дорогу до цвинтаря. Але вийшло, що вона пролягла не до цвинтарних воріт, а до його ґанку. Тепер він заслужений пенсіонер і не при ділі. До управління районом прийшли нові керівники. Як вирішать це соціальне питання ті, хто зараз керує?