НАВІЩО ВИНАХОДИТИ ВЕЛОСИПЕД?

Татарбунарське міжгосподарське управління водного господарства (ТМУВГ) здійснює подачу води для поливу сільськогосподарських культур Татарбунарському, Арцизькому та Кілійському районам. Минулий поливний сезон управління почало 31 березня. Про те, наскільки він був успішним, а також про готовність до нинішнього поливного сезону наша розмова із начальником ТМУВГ Олександром Івановичем СУЛТАНОМ.

– Олександре Івановичу, минулого року ваше управління уклало 44 договори на полив. На який з районів, що обслуговується вами, їх припадає більше?

– Справа в тому, що укласти-то уклали, і ми були готові полити ці 7179 гектарів. Однак полили наполовину менше. Конкретніше – 43 відсотки від площі укладених договорів. Якщо по районах, то по Татарбунарському цей відсоток склав 38,7, а по Арцизькому усього 14,1.

– Чим це пояснити? Не розрахували свої сили водокористувачі чи занадто дорого обходиться вода взагалі?

– Ми із 2000-го по 2008 роки подавали воду її користувачам до точки водовиділення за рахунок держбюджету. А в точку водовиділення – вже за рахунок самих споживачів. З минулого ж року оплата за подачу води провадиться з головного водозабору із урахуванням перекачування і технологічних операцій на міжгосподарській мережі. Відзначу також, що економія коштів за рахунок роботи насосних станцій у час мінімальних навантажень, тобто у нічний час (за багатотарифним урахуванням електроенергії) склала по управлінню понад 647 тисяч гривень. Нагадаю: добрий господар на поливі не заощаджує.

– Точно знаю, що до таких має стосунок керівник фермерського господарства «Вікторія», що у Татарбунарському районі, Віктор Кожухаренко.

– Так, «Вікторія» поливу, зрошенню приділяє дуже пильну увагу. Для прикладу: з одного поливного гектара середня врожайність овочів тут склала 310 центнерів. І в КФГ «Агросинтез» трохи менше – 293 центнери. В управлінні вартість послуг з подачі води, зокрема, електроенергії на зрошення, склала 2,5 відсотка від отриманого врожаю сільськогосподарської продукції з одного политого гектара. За умови, звичайно, чіткого проведення комплексу агротехнічних заходів, що й роблять завжди згадані господарства.

– На зональній нараді щодо організації поливу у цьому сезоні Ви стверджували, що свої договірні зобов'язання управління виконало у повному обсязі.

– Я й зараз скажу: заборгованості перед водокористувачами в нас немає.

– Олександре Івановичу, а як же вийшло, що не усі вони скористалися чудовою можливістю здешевити вартість електроенергії на полив зрошуваних земель? Здавалося б, хапайся за неї обома руками! Адже кошти на компенсацію з Державного бюджету Кабінет Міністрів України ґарантував.

– Можу навіть уточнити. З Держбюджету на компенсацію по Татарбунарському району було виділено 392 тисячі гривень, по Арцизькому – трохи більше 200 тисяч гривень. Фактично ж було отримано відповідно – 97,5 тисячі гривень та 39,8 тисячі гривень. Чому не усі скористалися? Гадаю, через те, що не подали вчасно документи, і мають заборгованість перед місцевими бюджетами, з податків.

– Щороку порушується на різних рівнях питання щодо неефективного використання зрошуваних земель. Ось і на нараді, проведеній на базі вашого управління, про те ж знову йшлося...

– Не від гарного життя це відбувається. Непросте фінансово-економічне становище склалося у більшості господарств. Дається взнаки відсутність поливної техніки. А подивіться, у якому стані передані до комунальної власності сільським радам водогосподарські мережі?

– До слова, пам’ятаєте, з яким сумом говорив із цього приводу усе на тій же нараді Володимир Миколайович Дудар – начальник Татарбунарського районного управління агропромислового розвитку? Мовляв, мережі радам віддали, а їм хоча б із вивезенням сміття впоратися. І хіба не праві ті, хто наполягав: є цілком надійна організація, здатна утримувати водогосподарські мережі у повному порядку – Татарбунарське міжгосподарське управління водного господарства. Тобто, велосипед винаходити не треба. Потрібно просто фінансово підтримати управління. А для цього, як відзначив Іван Дмитрович Кичук, – заступник начальника Одеського облводгоспу, слід негайно звертатися до вищих інстанцій. У цьому питанні, – сказав він, – потрібна консолідація сільськогосподарських водокористувачів. Потрібні конкретні дії.

– Іван Дмитрович правий: без державної підтримки одряхлілі водогосподарські мережі капітально не відремонтувати.

– Як же управління у цих умовах упорується зі своїми завданнями?

– Стараємося. Готувати міжгосподарські мережі та насосні станції почали ще у жовтні минулого року. Планували підготувати до поливу 22 тисячі гектарів зрошуваних земель, відремонтувати 12 дощувальних машин. Це завдання близьке до завершення. Обсяг роботи проведений дуже солідний. Саме це дає мені підстави стверджувати: поливний сезон, як і обіцяли, почнемо вчасно. Хотілося б, щоб зрошувані землі використовували можливість поливу максимально. Доможемося цього – будемо одержувати у нашому регіоні ризикованого землеробства дрібні врожаї. А місцеві ради і держава у цілому – додаткові доходи.

Таїсія БАРАНОВА, власкор «Одеських вістей», Татарбунарський район

Фото авторки

ЗЕМЛЯ ЧЕКАТИ НЕ МОЖЕ

Сьогодні в нашій області нараховується понад 6,2 тисячі фермерських господарств. Вони досить різні за кількістю орендованої землі, за наявністю посівної, обробної та збиральної техніки, за галузевою орієнтацією. Серед фермерів можна зустріти і кандидата сільськогосподарських наук Георгія Стоянова із Кілійського району та дипломованого агронома Петра Далакова із Татарбунарського, досвідченого хлібороба Михайла Усетюка із Савранського та зовсім молодих аграріїв Дениса Ткаченка і Олександра Лободу – із Біляївського.

Але й об'єднавчих чинників теж чимало. Як і проблем, що особливо загострюються із початком весняних польових робіт.

Про це йшлося на конференції обласного об'єднання Асоціації фермерів та приватних землеробів України, у якій взяли участь керівники обласних підрозділів аграрного сектору економіки, вчені, представники багатьох постачальницьких фірм. Вів її голова обласного об'єднання Григорій Афанасьєв.

Учасники конференції, насамперед, висловили свою підтримку рішенням ХХ звітно-виборного з'їзду Асоціації і нагадали про проблеми фермерських господарств.

Фермерам, безумовно, потрібні кредити, потрібна фінансова підтримка. Але питання ставиться у ширшій площині. Звертаючись до керівників держави, хлібороби, насамперед, вимагають виконання законів «Про фермерське господарство» та «Про особисте сільське господарство», говорять про реальний захист конституційних прав фермерів та приватних землеробів.

А поки що правоохоронні та інші контролюючі органи організовують незліченні перевірки цих сільських колективів, накладають не завжди обґрунтовані штрафи.

Фермери наполягають на спрощенні податкової системи та впровадженні єдиного податку із розрахунку на 1 гектар землі. Нехай для початку таке нововведення буде впроваджене лише для тих дрібних господарств, які обробляють до 200 гектарів ріллі. І щоб податок цей оплачувати один раз на рік, після завершення сільгоспробіт...

Пролунала й пропозиція щодо створення Державного аграрного банку, який міг би видавати хліборобам довгострокові та короткострокові кредити під мінімальні 5 відсотків. Так це робиться у багатьох країнах. У нас же банкіри вимагають із селян за позичку до 28 відсотків. Це відверта здирщина, яку треба зупинити на державному рівні.

Звичайно, не обійшлося й без обговорення ситуації, що склалася напередодні посівної. Подорожчали, як за командою, ціни на добрива, гербіциди, інші засоби для боротьби із бур'янами, хворобами та шкідниками рослин. А коштів у селян, м'яко кажучи, на все не вистачає.

Фінансова допомога минулого року була мізерною. Нею могли скористатися буквально лічені господарства, усього лише 1,2 відсотка від загальної кількості. Серед причин такої слабкої підтримки зі Стабілізаційного фонду Держбюджету називають і той факт, що деякі фермери регіону, наприклад, у Татарбунарському районі, не повернули отриманих кредитів на суму 135 тис. гривень. Але провинився один район, а карають усіх.

Земля не може чекати, коли дозріють нові рішення щодо допомоги селу. Це добре розуміють і фермери, і ті селяни, які обробляють свої паї самостійно. І усі вони сьогодні в полі. Сіють ярі. За рахунок яких коштів – у кожного своя таємниця та свій біль. Але так більше тривати не може.

Олексій СТЕПАНОВ

ОБНОВИЛИ АССОРТИМЕНТ, ПОВЫСИЛИ КАЧЕСТВО

В Одессе прошла презентация-дегустация новинок от торговых марок «Золотая амфора», «Жан-Жак» и «Горилка Украинка», ставшая свидетельством того, что отечественные виноделы обновили ассортимент недорогой продукции высокого качества.

Презентация дала возможность ценителям винодельческого искусства в очередной раз убедиться в высоком качестве продукции торговых марок, познакомиться с традициями потребления, напрямую пообщаться со специалистами, получить ответы на наиболее интересующие вопросы. Гостей мероприятия порадовал праздничный концерт, конкурсы с розыгрышами призов, а также подарки от Торговых марок «Горилка Украинка», «Жан-Жак» и «Золотая амфора».

В Украине немного предприятий, работающих по принципу агрофирмы. Принципу, согласно которому над качеством вина начинают трудиться еще с виноградника. Такому предприятию присуще одно – стремление с достоинством пройти путь от посадки виноградной лозы, до рождения напитка.

За 80-е – 90-е годы прошлого столетия отечественному виноделию был нанесен серьезный ущерб, когда во время антиалкогольной кампании, а затем в постперестроечные годы уничтожалось и приходило в негодность огромное количество качественных виноградников. Восполнить эти потери полностью не удалось и по сей день. По официальным данным, переработкой винограда, выпуском вина, шампанских вин и коньяка сегодня занимаются около 200 предприятий. Среди них четко выделяются две большие группы: традиционные предприятия, имеющие собственные виноградники, и компании новой волны, занимающиеся исключительно розливом вин. Однако, несмотря на это, основные продажи приходятся на пять самых крупных производителей, которые занимают 43% рынка в денежном измерении.

Одним из крупнейших производителей вин в Украине является компания «Алеф-Виналь», которая производит продукцию ТМ «Золотая Амфора». Производственная деятельность этой компании базируется на основе винодельческих предприятий, расположенных в Крыму, где на территории порядка 3000 га выращивается виноград более чем 20 сортов. Предприятия компании укомплектованы высокотехнологическим болгарским и итальянским оборудованием, производственными лабораториями, винохранилищами на 2500 тыс. декалитров. А продукция, выпускаемая заводом, может похвастаться наградами, полученными на различных украинских и международных конкурсах – всего их 62!

ТМ «Золотая Амфора» не забывает и о своих покупателях. Компанией ежегодно организовываются форумы-встречи ценителей продукции, которые проводятся в 35 городах Украины.

В Украине есть большой потенциал для виноградарства и виноделия: подходящие равнинные почвы, возможности для хорошего орошения. Все это позволяет автоматизировать процесс выращивания винограда, повысить урожайность, увеличить производительность, выпускать продукцию достойного качества, быть лидером европейского виноделия!