МІСЦЕ ПІД СОНЦЕМ

Міського голову Вилкового у райцентрі допізна затримали справи, тому до Української Венеції ми під'їздили пізнього вечора. Віктор Олександрович запропонував звернути з траси і глянути на те місце, де був міський пляж.

Дві хвилини по ґрунтовій дорозі у сосновому лісі – і фари машини вирвали з темряви залізобетонну огорожу, заввишки метрів три. Для більшої неприступності місцями угорі кільцями звивалася «єгоза» – сучасний аналог колючого дроту із шипами, які при будь-якому дотику завдають різані рани.

– Тут відгороджено майже 16 гектарів землі, захоплено приблизно 14 гектарів водної гладі. Разом 32 гектари території – улюбленого місця відпочинку жителів нашого міста, – В.О. Поздняку важко було стримати обурення.

Заглянути за залізобетонний «тин» завдовжки близько 2 кілометрів (тільки вартість таких плит за нинішніми цінами дорівнює майже 600 тис. грн, додайте витрати на монтаж) я змогла пізніше за допомогою інтернету, який дозволяє побачити місцевість згори – з космосу.

Тут, на під'їзді до Вилкового, один з невеликих рукавів Дунаю впадає до Жебриянської бухти Чорного моря, утворюючи острівці і затони. Берег – піщаний, а вода, як видно, нешвидка. Вважайте, озеро. Колись посаджені у цій окрузі сосни перетворили заміську територію на чудовий ліс з лікувальним, просоченим фітонцидами повітрям. Місцеві жителі давним-давно облюбували це місце для пляжу. І ось – нате вам – глуха стіна.

ТЯЖІННЯ ЗЕМЛІ

Віктор Олександрович Поздняк на керівній посаді – не новачок. Лікар вищої категорії за двома «номінаціями» – організація охорони здоров'я і хірургія – свого часу він пропрацював головлікарем Вилківської лікарні 17 років. Коли заступав на посаду, у цьому закладі охорони здоров'я працювало всього 7 лікарів, а коли ішов – утричі більше. Він «пробивав» не тільки ставки лікарів різних спеціальностей, тим самим поліпшуючи якість обслуговування населення, але й оснащував лікарню новим обладнанням. Потім керівник пішов на підвищення – чотири роки очолював обласний Центр екстреної медичної допомоги і медицини катастроф. І тут багато зробив щодо оснащення служби.

Коли колеги-одесити довідалися, що Віктор Олександрович балотується у мери свого маленького містечка, намагалися відговорити: хто ж міняє Одесу на Вилкове? Та й потім, робота морочлива, невдячна. Але лікаря тягло на батьківщину. Тяжіння рідної землі...

ХТО ХОВАЄТЬСЯ

ЗА ВИСОКОЮ ОГОРОЖЕЮ?

Вилкове – містечко маленьке, однак перспективне. По-перше, близько острів Зміїний з його шельфом нафти і газу. По-друге, незаймані водно-болотні угіддя, куди навіть за радянських часів приїздили на риболовлю і полювання перші особи держави.

В.О. Поздняку, обраному мером у 2005 році, довелося тричі приймати у Вилковому Президента України. Міністрам же і нардепам, які тут побували за останні п'ять років, – немає числа. Усіх Віктор Олександрович приймав, за стіл садив, але пам'ятав про головне – повинна бути користь для міста.

– Деякі народні депутати справді допомагали розв’язувати проблеми, – говорить мер. – Наприклад, Олександр Дубовой посприяв у ремонті школи, Василь Хмельницький – у ремонті будинків. Велику допомогу надав нам голова Одеської обласної ради Микола Скорик, завдяки якому у Вилковому розпочалося спорудження нової дитячо-юнацької спортивної школи. Проте бачили ми і таких, які тільки приїздили і «піарилися» тут. А ще є «слуги народу», які мають власну мету. Огорожа, яку ви бачили, – яскравий приклад.

Зі слів В.Поздняка вдалося довідатися, що територію огородив якийсь громадянин Іванов, який нібито уклав договір оренди з лісництвом. Його місцеперебування, нібито, не відоме, компетентні органи шукають.

Гадаю, навіть якщо правоохоронні органи витягнуть за вушко та на сонечко громадянина з таким «рідкісним» прізвищем, навряд чи вийде з тіні головна дійова особа, ім'я якої добре відоме мешканцям Вилкового.

Оскільки «прихватизований» пляж не входить до межі міста, мерія не може виступити з офіційною ініціативою і дати справі хід. Втім, і межі Вилкового досі немає.

З перших днів роботи Віктор Олександрович займається розробкою плану міста, на його виготовлення вже пішло 600 тисяч гривень, але досі не пройдено всі узгодження. А доки чиновники різних служб і відомств «завзято» працюють над документацією, земелька у рекреаційній зоні розходиться по руках. Сильні світу цього будують тут свої «хатинки», а місцеві жителі не мають змоги узаконити право на свої городики.

ПАЛИЦІ В КОЛЕСА

В.О. Поздняк – один з найрезультативніших мерів на Одещині. Йому вдалося залучити до Вилкового, містечка всього-то з 9-тисячним населенням, з Державного і обласного бюджетів у цілому 26 млн грн.

Коли Віктор Олександрович заступав на посаду, справи були настільки запущені, що мерію вже виселяли з будинку, у якому вона перебувала, а Будинок культури у центрі міста продавався під... торговельний центр. Поздняку вдалося відстояти нерухомість.

У перші роки міській раді та її виконавчому комітету вдалося виконати дуже великий обсяг робіт щодо благоустрою міста. Було відремонтовано Будинок культури, викладено декоративною плиткою тротуари у центрі міста. Всі багатоповерхівки переведено на електроопалення. Поглиблено Білгородський канал – головну вулицю Української Венеції. Зроблено капітальний ремонт двох каналізаційних станцій, проточною водою вдалося забезпечити понад 90% будинків. Відремонтовано дороги, проведено освітлення на 12-ти основних вулицях міста. За перебування Поздняка прокладено 18 кілометрів нових кладок – дерев'яних тротуарів. Упорядкували ринок – замість лотків під відкритим небом споруджуються нові торговельні павільйони. А як змінилися будинки лікарні, шкіл, дитячих садків! Словом, Поздняку слід віддати належне: уміє він поставити роботу. Тому і рейтинг у мера високий. Але...

Але ось уже понад рік мерію лихоманить.

– Ми пережили 56 перевірок! – обурений керівник громади. – Ну добре, перевіряють. Але ті ж самі служби потім починають перевіряти ще раз. І це після того, як працювало КРУ, яке жодних порушень не виявило. Свавілля! Просто не дають працювати. Захотіли «з'їсти» – і їдять поїдом.

Хто ж дав службам і відомствам команду «фас»? Чи не той «сильний світу цього», хто ховає свою совість за високою огорожею?