30 березня 2010 року в сесійній залі ВР було розглянуто проект Закону про внесення змін до Закону України «Про безпеку та якість харчових продуктів» у частині інформування споживачів про наявність в них генетично модифікованих організмів.

Суть запропонованих змін полягала у наступному: відповідно до прийнятої Європейським парламентом норми, якщо в продукті міститься менше 0,9% ГМО, він вважається таким, що не містить генетично модифікованих організмів і може маркуватися написом «без ГМО». Інші продукти повинні містити інформацію про наявність тих чи інших ГМО.

Щоправда, парламентарії не врахували, що за кордоном діють закони про відповідальність товаровиробників і постачальників за якість і безпеку харчової продукції та закони про ринковий нагляд. Вони зобов'язують підприємства оформляти документи, що підтверджують відсутність або наявність ГМО у товарах, які випускаються ними, а органи, що перевіряють, строго контролюють виконання цих вимог. Тобто, маркування не перетворюється на фікцію, яка існує лише для того, щоб заспокоїти споживача.

У наших же умовах законодавці зосередили свою увагу винятково на маркуванні, залишивши за кадром найважливіше питання – на підставі чого (результатів ким виконаних і яких досліджень) фірма має право ставити маркування «без ГМО»? Адже тільки одне дослідження обходиться у п'ятсот – вісімсот гривень. І якби підприємства-виготовлювачі насправді перевіряли всю свою продукцію, їм довелося б чималі витрати, пов'язані з перевіркою, закласти у підсумкову ціну. Це одразу б відчули покупці, а трохи пізніше і самі виробники – в умовах падіння життєвого рівня людей обсяги продажів товарів, що подорожчали, неминуче б знизилися, і коло ілюзорного благополуччя замкнулося б.

Тому сьогодні підприємства-виготовлювачі незрозуміло на підставі чого маркують свою продукцію заспокійливим написом «без ГМО». Її можна побачити практично на всіх продуктах харчування. На деяких немає взагалі жодних згадувань про ГМО. А найбільша складність полягає в тому, щоб відшукати хоча б одне маркування «із ГМО». Мені, чесно кажучи, цього зробити не вдалося.

Судячи з побаченого, вітчизняний ринок виглядає напрочуд чистим і благополучним. Але чи так це насправді?

ЗАКОРДОН

НАМ ДОПОМОЖЕ?

УЖЕ «ДОПОМАГАЄ»

Наприкінці минулого року було скасовано обов'язкову сертифікацію сільськогосподарської сировини, що ввозиться до України. Це означає, що приходить вона у нашу країну з документами, оформленими в країнах-експортерах. Зрозуміло, що фірмам, які такі поставки здійснюють, вигідно оформляти ввезену сировину якомога більш якісною і безпечною. Тому й уникають вони, насамперед, згадування про наявність ГМО. Дешево здобувають сировину сумнівної якості, а видають її за відмінну.

Наприклад, тонна пшениці без використання ГМО коштує у шість-сім разів дорожче за свій ГМ-аналог. Модифікована соя може коштувати у два-п'ять разів дешевше за натуральну. За оцінками російських експертів, використання ГМ-сировини в ковбасній продукції знижує її собівартість на чверть. Так і формуються високі прибутки фірм-постачальників та їхніх помічників на вітчизняному ринку.

Основний потік генетично модифікованих культур становлять увезені з-за кордону соя, кукурудза, картопля, ріпак. Вони потрапляють до нас на стіл або у чистому вигляді, або як добавки у м'ясних, рибних, хлібобулочних і кондитерських виробах. Взагалі спектр застосування ГМО в продуктах харчування сьогодні величезний. Це не тільки м'ясні й кондитерські вироби, до складу яких входять соєвий текстурат і соєвий лецитин, плодоовочеві консерви, наприклад, консервована кукурудза, але й кава, чай.

Ще років десять тому почалася активна пропагандистська кампанія із приводу заміни в раціоні харчування тваринних білків на рослинні. Це справді правильно, але лише за умови, що рослинний білок, про який йдеться, не є генетично модифікованим. Тому що сьогодні, якщо до складу продукту входить рослинний білок, то це, швидше за все, соя, і існує велика ймовірність, що вона – генетично модифікована.

Аспартам (замінник цукру), що міститься в газованих напоях, жуйках, кетчупах, соусах, теж може бути зроблений за допомогою ГМ-бактерій і є генетично модифікованим.

На жаль, на смак і на запах присутність ГМ-інгредієнтів визначити неможливо – виявити ГМО в продуктах харчування дозволяють тільки сучасні (досить дорогі) методи лабораторної діагностики.

ПОПЕРЕДУ ПЛАНЕТИ УСІЄЇ

В Україні діє Закон «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні й використанні генетично модифікованих організмів». Тим самим визнана наявність цих компонентів на ринку, не заперечується і факт пошуку нових їх комбінацій, тобто, існування біотехнологій на основі ГМ-компонентів. Але запитання про те, наскільки широко вони застосовуються і яку небезпеку приховує це для людей, у законодавчій базі залишаються без відповіді.

За даними досліджень британських вчених в межах державного проекту «Оцінка риску від використання ГМО у продуктах харчування для людини», які були оприлюднені ще у 2002 році, трансгени мають властивість затримуватися в організмі людини і в результаті так званого «горизонтального переносу» вбудовуватися в генетичний апарат мікроорганізмів кишечника людини. Раніше подібна можливість заперечувалася.

У ЄС з грудня 2004 року заборонено продаж ГМО з використанням генів стійкості до антибіотиків. Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) рекомендує виробникам утриматися від використання цих генів, однак корпорації від них цілком не відмовилися.

На початку цього року працівники «Укрметртестстандарту» зробили контрольну закупівлю продуктів у супермаркетах Києва і дослідили їх на наявність генетично модифікованих організмів.

Результати аналізів шокували експертів, які багато чого бачили: із сорока двох досліджених зразків варених і копчених ковбас, сосисок, шинки, пельменів у вісімнадцяти продуктах вміст ГМО набагато перевищував максимально припустиму в Європі норму – 0,9%. Причому показники «зашкалювали» за 5%. Цілком імовірно, що вони могли б дійти і до 40-50%, але на такі цифри просто не були розраховані закуплені експрес-тести.

Зрозуміло, що жодного маркування про наявність у продуктах генетично модифікованих компонентів не було взагалі. Хоча маркувати продукти, що містять ГМО, зобов'язує, здавалося б, головний для виробників закон – «Закон України про захист прав споживачів», у якому норма про надання покупцеві достовірної інформації чітко прописана.

Українська аграрна конфедерація підрахувала, що для масової перевірки харчових продуктів на вміст ГМО необхідно провести близько двадцяти п'яти мільйонів досліджень. Обійдеться це більш ніж у два мільярди гривень. Цих грошей у бюджеті немає, як дотепер немає на державному рівні й чіткого розуміння загрози, що таїться в неконтрольованому приході на вітчизняний ринок продукції із ГМ-компонентами.