Залишилися лічені дні, коли ми будемо відзначати 65-річчя нашої Великої Перемоги. Хто переможці, а хто переможені у Великій Вітчизняній війні? На перший погляд, це парадоксальне запитання. Але насправді воно має підставу в нашому нелегкому житті. Всім відомо, як живуть переможені німці, і як живемо ми, переможці – ветерани війни.

Постановою Верховної Ради України від 22 жовтня 1993 року з 1 січня 1994 року введено Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту». Але дуже багато чого в цьому Законі не виконується. Гірко, але більшість «гарантій» виявилися мильними бульбашками. Права і пільги ігноруються – нерідко їх просто не беруть до уваги. Люди, яким Законом нібито гарантована гідна старість, помирають від недоїдання, від неможливості купити ліки. Заслужені люди виявилися ізгоями на рідній землі. Скривдженим і ображеним, їм жити несила.

Щороку напередодні свята Перемоги наші керівники у своїх виступах обіцяють проявляти увагу і турботу про ветеранів війни. Підкреслюють, що вони у великому боргу перед ними. Запитується, коли ж цей борг буде повернуто? Взяти хоча б «заморожені» внески. Добродії правителі позбавили особистих заощаджень літніх людей, які роками збирали свої копійки на чорний день.

У 2007 році Ю. Тимошенко пообіцяла нам, старим, повернути протягом 2-х років «заморожені» внески. І на підтвердження своїх слів розпорядилася одразу ж видати кожному вкладникові по 1000 грн, які можна одержати через три дні після реєстрації. Їй повірили й, зрозуміло, віддали свої голоси за такі добрі обіцянки. Наш народ звик вірити уряду. Але він помилився.

Я зареєструвався у своєму «Ощадбанку» 29 лютого 2008 року, талон одержав 3 березня. Приходжу у зазначений термін до «Ощадбанку». Грошей немає. Пройшло 10, 20, 30 днів, у касі порожньо. Немає їх і донині. Скільки ж минуло термінів по три дні, обіцяних Юлею? Вона виправдовувалася, що їй заважають виконувати обіцяне. Поганому танцюристові завжди щось заважає. І ветерани знову залишилися ні з чим. Ось так повертаються обіцяні борги, я вже не кажу про відсотки за минулі роки. Будемо сподіватися, що новий уряд проявить, нарешті, увагу до ветеранів війни, яким залишилося жити зовсім мало.

Або взяти санаторно-курортне лікування. Статусом передбачено інвалідам війни надавати щорічно путівки. Але це не виконується. А якщо ветеран не зумів одержати путівку протягом двох років, то йому передбачена грошова компенсація. Але яка? Якщо одна путівка коштує від 3-х до 5-ти тис. грн, то компенсацію видають за два роки 250 грн. Щорічно компенсацію не видають. Розділивши 250 грн на два, одержуємо 125 грн за річну путівку до санаторію. Чи це не знущання над ветеранами!? Хто створив такий Закон? Хотілося б, щоб він, цей чиновник, спробував оздоровитися за таку суму. Познущалися і з тих, хто багато років служив у Збройних силах, але став пенсіонером не Міністерства оборони. Їх позбавили права лікуватися у військових санаторіях з волі якогось відомчого чинуші, порушивши знов-таки закон! Де шукати правду?

На Міжнародній конференції «Проблеми ветеранського руху в країнах Центральної та Східної Європи», що відбулася в Києві (вересень 1998 р.), життя українських ветеранів війни визнано найгіршим у світі. І сьогодні ніякого поліпшення ветерани не відчувають, крім, як один раз на рік, до Дня Перемоги, виділяють одноразову допомогу як подачку.

День Перемоги в Україні увічнений як державне свято. Вся країна вшановує і славетну дату – 9 Травня, і дні визволення міст та сіл України. Але людину у таких нестерпних соціальних, моральних і матеріальних умовах і це свято не завжди тішить. От і сидять постарілі ветерани, війною понівечені, працею змучені, сумні, справляючи в душі панахиду по бойових друзях, які загинули у кривавих битвах за Батьківщину, по заможній золотій Україні, перетвореній на країну жебраків.

Подвиг за значенням буде святим і великим у віках, наші ветерани внесли вирішальний внесок у порятунок світової цивілізації від нацистської чуми.

Нас, ветеранів Великої Вітчизняної війни, з кожним днем усе менше і менше. Наші лави стрімко рідіють. Встигнути віддати данину найглибшої поваги тим, хто зі зброєю в руках відстояв зганьблену землю від фашистських нелюдів – прямий обов’язок нашого уряду.