Можливості інвесторів стримуються всесвітньою кризою, а бажання вкладати гроші – ненадійним становищем України на світовому ринку. А от у місті Южному співпраця з інвесторами провадиться не лише активно, але й плідно.

Передумовами до цього є наявність тут потужного порту, який приймає до 800 торговельних суден на рік. Найзначнішими його віхами стали пуск в експлуатацію комплексу з перевалювання генеральних вантажів відкритого зберігання на причалі № 9 та початок спорудження чергового вантажного комплексу на причалі № 10 вже у 2010 році. Сумарна вартість цих двох проектів склала майже 750 млн гривень. На берегах Аджалицького лиману розташований комплекс ТОВ «Дельта Вілмар СНД» з переробки пальмової олії. До 45 мільйонів інвестиційних доларів, вкладених у першу чергу цього проекту, нещодавно додалися 9,2 млн доларів, які репрезентують прямі капіталовкладення із Сингапура. В акваторії розташовані також споруди з перевалювання зерна компанії «Бориваж» із пропускною спроможністю до 2 млн тонн.

Проте, у Южному є й кілька згорнутих об'єктів будівництва, чиї менеджери, мабуть, не змогли врахувати усіх політичних та економічних метаморфоз, які їх підстерігали. За обсягом капіталовкладень вони не порівнювані з вищезгаданими підприємствами. Але, на думку мерії Южного, сьогодні будь-яка інвестиційна копійка варта цілої гривні.

– І все ж таки, яка користь місту від діяльності тут іноземних компаній?

– Якщо підприємець вирішив відкрити тут виробництво, отже, наше місто має перспективи промислового розвитку, зростає його рейтинг у системі зовнішньоекономічного партнерства, – говорить перший заступник міського голови Южного Андрій ОНОСОВ. – Адже закордонні, та й українські бізнес-прагматики, усі вигоди та ризики ретельно прораховують на калькуляторі.

– А який матеріальний «доважок» до позитивної ділової репутації?

– Як відомо, поява кожного нового підприємства сприяє вирішенню питань працевлаштування. Наприклад, штатна чисельність працівників «Дельта Вілмар» фактично становить 409 чоловік. Усі вони забезпечені роботою та зарплатою. Прибутковий податок з неї надходить до місцевого бюджету. Наприклад, у 2009 році одержали як платіж 76 млн гривень. Також до міської скарбниці надходить 75% від орендної плати за землю, надану в користування інвесторові.

– Чи є інші джерела наповнення місцевого бюджету?

– Це основний. Податки на прибуток і на додану вартість надходять до бюджету держави. Але однаково в місті залишається набагато більше грошей, ніж дотаційна допомога від держави, на яку можна було б розраховувати. У цілому утворюються відчутні донорські вливання в кров національної економіки.

– Появі інвесторів в Україні заважає інертність дозвільної системи. На штурм міністерств та відомств, без чиїх узгоджень інвестпроект не одержить дозволу, традиційно витрачається по 2-3 роки. Загальна сума платежів як офіційних, так і неофіційних часом не поступається витратній вартості самого об'єкта. Не хочеться говорити, що потім ці втрати будуть перенесені на вартість продукції, що випускається.

Крім того, у нашій країні дуже важко одержати кредит у банку. Інвестор не застрахований від тарифних примх таких приватних монополістів, як газопостачальна компанія або постачальник електроенергії. Чим місто в цих умовах може сприяти залученню інвесторів?

– Звичайно, створення привабливих умов є прерогативою центральних органів влади. У місцевих рад мало своїх важелів, щоб допомогти інвесторові «обкопатися». Але вони є. Так, у можливостях місцевої влади регулювати технічні умови та встановлювати ставки на землю, здавану в оренду, за нижньою межею. Може дозволити відстрочку платежів, це особливо цінно для вкладника, коли він тільки взяв землю в користування. Платити за неї потрібно одразу, хоча підприємство, яке дає прибуток, ще не споруджено. Ради можуть і запротестувати. Так, сесія міськради вирішила відмовити у спорудженні в порту Южному цементного терміналу, заводу з переробки та вичинки шкур.

– Ну, а якщо власник підприємства втратить інтерес до подальшої роботи?

– Він передасть господарські повноваження іншому підприємцеві. Адже побудоване підприємство тут і залишиться, виробництво не припиниться. Також при зміні власників залишиться незмінним і принцип відрахування податків на користь держави. Добре, якби для інвестора, котрий наймає українських працівників, були знижені податки. Щоправда, вищі податки виглядають ефективнішими, але, з другого боку, зупиняють прихід інвестора. Тут скрізь потрібно шукати золоту середину…