Учасники 14-ї української антарктичної експедиції, які повернулися на Батьківщину, дали прес-конференцію. Серед них – двоє одеситів: керівник трьох українських полярних експедицій, начальник Гідрометцентру Чорного і Азовського морів Віктор Ситов та його заступник Ігор Неверовський, який також тричі відвідав цей суворий континент.

Як відомо, у вітчизняних вчених стосунки з Антарктидою склалися непрості. За радянських часів вони брали активну участь в освоєнні Шостого континенту, але після розпаду СРСР наша країна багато втратила, зокрема можливість працювати за південним полярним колом. Однак на допомогу прийшли англійці – передали Україні в лютому 1996 року свою антарктичну станцію «Фарадей». Її назвали «Академік Вернадський» на честь нашого видатного вченого.

– Основна наша робота на станції – спостереження, – розповів Віктор Ситов. – Наприклад, метеорологічні, які провадяться тут безперервно ще з 1947 року.

Але за останні роки українці значно розширили спектр наукових досліджень. Тепер, крім метеорологічних і геологічних, на континенті провадяться біологічні та сейсмологічні дослідження. Учені вивчають і вміст радону в скельному ґрунті. Важливо зазначити, що саме на цій станції було відкрито озонову діру над Антарктидою.

За словами одеських полярників, дослідженням континенту постійно займаються вчені 18 країн світу. І найголовнішим завданням для них є проведення моніторингу в усіх напрямах роботи, у результаті чого люди науки можуть висувати гіпотези і робити нові відкриття.

– Кожна антарктична експедиція, – додав В. Ситов, – обходиться державі у 2-2,5 мільйона доларів США. У середньому ж український полярник заробляє всього близько 1000 доларів на місяць, крім того, за ним зберігається зарплата на основному місці роботи. Щоправда, з добових вираховуються гроші на харчування, причому, беручи до уваги вартість доставляння товарів, набігають значні суми. Однак останнім часом ці витрати трохи знизилися, тому що продукти стали закуповувати в Аргентині. Але всі ці витрати мерхнуть у порівнянні з тим, що держава може одержати в результаті промислового освоєння континенту. Тому що існує велика ймовірність, що після 2042 року, коли закінчиться дія Антарктичного протоколу, Україні – активному учасникові дослідження Антарктиди – дозволять видобуток його корисних копалин: золота, срібла, діамантів, нафти і газу. Уже зараз наша країна користується квотами щодо лову риби і крилю біля антарктичних берегів.

Полярники – такі ж люди, як і ми. Тому в перервах між дослідженнями вони із задоволенням ходять у сауну, купаються в ополонці, ставлять вистави, пишуть листи додому.

– Коли випадала можливість, ми зустрічалися з туристами. Запасалися на круїзних суднах свіжою картоплею, овочами, фруктами і пивом. Їх на континенті не купити ні за які гроші! Та й розраховуватися за проведені екскурсії грошима в Антарктиді не прийнято, – розповів ще один учасник експедиції, метеоролог Олександр Зулас.

Крім туристів, раз на місяць приїжджали погостювати американські колеги із сусідньої полярної станції. І це був чудовий привід для обміну думками на наукові та інші теми.

На жаль, одеситів у полярних експедиціях стає усе менше. Якщо, наприклад, у 13-й їх було п'ятеро, то у 15-й, що вирушила до Антарктиди наприкінці березня, лише один. Хоча Одеський екологічний університет свого часу був «основною кузнею фахівців такого профілю в Україні». Але головне – зберегти пріоритети країни в цьому далекому куточку планети.