Є в Одесі «Книжкова крамниця». Тут реалізують книжки винятково українських видавництв. Засновник та господиня цієї своєрідної бази національної культури – голова Благодійного фонду імені Івана та Юрія Лип Галина Дольник.

– Відділ української книжки було відкрито ще у 2000 році, – розповідає пані Галина. – Але всілякі фінансові неприємності змусили нас призупинити реалізацію цього проекту. Відновили ж його лише у 2007 році, тут, у підвалі на Троїцькій. І сьогодні наша крамниця може запропонувати читачеві понад п'ять тисяч книжок різної спрямованості, зокрема художню літературу.

Примітним, на мій погляд, є те, що в крамниці репрезентована поліграфічна продукція понад двохсот видавництв практично з усіх регіонів України. Тобто, не лише з таких традиційно потужних культосвітніх центрів як Київ, Харків, Львів, але й із Сімферополя, Івано-Франківська, Чернівців, Луцька.

– Звичайно, у так званих центрах краща та сучасніша поліграфічна база, – далі розповідає пані Галина. – Тому вони видають друковану продукцію високої якості, зокрема, книжки з образотворчого мистецтва, енциклопедичні видання з історії України. Наприклад, видавництво «Кріон» запустило у виробництво цілу серію книжок «Україна. Історія розвитку». Це дуже коштовне, розкішне, подарункове видання, у якому простежується розвиток нашої державності, починаючи з її джерел. Тематика ж периферійних видавництв замикається, переважно, на краєзнавчій літературі. Хоча є й приємні винятки. Наприклад, Івано-Франківськ нас тішить добротною художньою літературою. У цьому місті працює ціла група цікавих авторів, зокрема, Тарас Прохаско, Юрій Андрухович, Юрій Іздрик. Сімферополь випускає чудову літературу про прикладне мистецтво, Харків – дитячу. Кожне видавництво, як мені здається, по – своєму цікаве.

З нових надходжень, на думку пані Галини, досить цікавими для читача будуть повість Василя Шкляра «Чорний ворон», черговий значний за обсягом історичний роман Оксани Забужко «Музей покинутих секретів», проза Марії Матіос, Галини Пагуняк, Михайла Андрусяка, з поезії – нова книжка лауреата Державної премії в галузі літератури та мистецтва імені Тараса Шевченка, нашого земляка Тараса Федюка «Горище». Широко репрезентована тут і класика української літератури, зокрема, поезія Василя Симоненка, Ліни Костенко, Миколи Вінграновського.

– Нещодавно в нас у гостях був прозаїк, поет та сценарист Олесь Ільченко, – говорить пані Галина. – Разом з ним ми провели багато зустрічей в одеських школах, де репрезентували серію його книжок природознавчого характеру. У цих виданнях можна знайти назви представників фауни та флори мовами українською, російською та латиною. Цікаво, що кожний том цього видання постачений яскравими ілюстраціями відомих художників. Крім того, у них репрезентовано багато легенд, а також сонети Максима Рильського про природу. Олесь Ільченко видав також цілу серію барвистих книжок для маленьких читачів, у яких багато малюнків та мало тексту.

На стелажах, якими впритул заставлений книжковий підвальчик, можна зустріти й одеських авторів, які пишуть українською мовою. Але до них у пані Галини особливе ставлення:

– Я не підходжу упереджено або зневажливо до одеських літераторів. Але мені дуже образливо, що вони без належної уваги ставляться до української книгарні. Насамперед, я маю на увазі Одеську організацію Національної спілки письменників. Наша книгарня розташована у підвалі, і мені самотужки довелося й обстоювати ідею її відкриття, і ремонтувати приміщення. Але члени спілки приносять свої книжки до нас на реалізацію і я нікому не відмовляю. Однак хотілося б, щоб вони уважніше ставилися до наших проблем. Адже книжці без книгарні важко прокласти дорогу до читача, хай то буде Київ, Одеса або будь-яке інше місто.

Крім того, у Галини Дольник є до одеських літераторів велике прохання. І стосується воно створення антології прозаїків та поетів рідного краю. Тому що у шкільних програмах є такі розділи як «Краєзнавство», «Література рідного краю», а що читати на цю тему, ні вчителі, ні учні не знають. Особливо нестача таких видань відчувається у районах області. Тому, вважає вона, антологія вкрай необхідна. Та й, за великим рахунком, вона потрібна самим одеським літераторам, щоб не загубитися у безліч інших авторів.

Треба сказати, що діяльність пані Галини не обмежується лише книгарнею. Як уже говорилося, вона організовує зустрічі українських письменників з учнями, систематично влаштовує виставки книжкових новинок у Іллічівську та Южному. Улітку нинішнього року вона планує зробити своєрідний тур по області. Але не туристичний, а з виїзною торгівлею нової української літератури в районних центрах та селах. Насамперед це будуть поїздки по Бессарабії, де люблять українську книжку, але не можуть придбати. Непогано було б, вважає пані Галина, якби до цього починання долучилися й одеські літератори.