Відділ тваринництва Головного управління агропромислового розвитку облдержадміністрації організував виїзний семінар для фахівців зоотехнічної служби Одещини. Місцем для його проведення було обрано унікальний вівчарський комплекс з розведення каракульських овець «Фрумушика-Нова».

НЕЗВИЧАЙНА ЕКСКУРСІЯ

З раннього ранку на трьох фірмових мікроавтобусах, прикрашених зображенням овечок та різною корисною інформацією про центр сільського і зеленого туризму «Фрумушика-Нова», фахівці-зоотехніки області вирушили з Одеси до Тарутинського району. Шлях на них не чекав близький, але це нікого не бентежило: зоотехніки – люди, навчені теоретичним і практичним досвідом, які багато чого в житті побачили, поставилися до майбутнього виїзного семінару, як до запланованого відпочинку із обов'язковою екскурсійною програмою, яку (між нами кажучи) сподівалися провести «нашвидку». Та це й зрозуміло: ніхто з них не сподівався побачити на фермі щось незвичайне. Проте, «екскурсія» затяглася на цілий день, а підбиваючи її підсумки, бувалі фахівці в один голос говорили: «ми побували у космосі», «усе це – справжня фантастика»…

Фантастикою був цех автоматичного доїння (найбільший у світі, розрахований на сто двадцять вівцематок), цех штучної годівлі, штучного запліднення, система бонітування, що провадиться за декількома ознаками. Фантастикою було й те, що засновник цього потужного, європейського рівня підприємства (ТОВ “ПКФ “Бородіно-А”) – Олександр Паларієв особисто зустрів гостей і провів з ними увесь час, до самого їхнього від'їзду, докладно розповідаючи про роботу своєї унікальної вівчарської ферми.

ПОКЛИК ПРЕДКІВ

Колись на цьому місці було село. Воно називалося «Фрумушика-Нова», що у перекладі з молдавської означає «красуня». Тут жили працьовиті люди, які заробляли на життя виноградарством та вівчарством – сувора природа Бессарабського краю не залишала їм великого вибору. Але це була їхня рідна земля. Це був їхній дім. Тому ніхто не нарікав на долю. Але якось – це трапилося шістдесят років тому – у високих кабінетах чиновники вирішили віддати ці землі під військовий полігон, і єдиним розчерком пера перекроїли долю жителів Фрумушики-Нової і ще чотирьох сусідніх сіл. Людей – як сірники, витрушені з коробки, – підняли з обжитих місць і розкидали по усій області.

Цю історію від батька Олександр Андрійович чув ще в дитинстві. Але до якогось часу вона лежала на дні його пам'яті, не бентежачи душу.

Що сталося, чому вона стала нав'язливою? Можливо, це і є те, що люди називають покликом предків...

Звільнившись із армії (він прослужив 13 років фінансистом у штабах Південної групи військ і Одеського військового округу), Олександр Андрійович зайнявся бізнесом і щороку із двома синами-підлітками, рідним братом та його доньками повертався на місце колишньої Фрумушики-Нова, де народився їхній батько та дід.

Одного разу він зустрів там знайомого:

– Сашку, чому б тобі не зайнятися вівчарством, не відродити справу, якою займалися наші предки? – запропонував той.

Людмила Золотар, начальник відділу тваринництва управління агропромислового розвитку облдержадміністрації, згадує:

– Коли Олександр Андрійович прийшов до нашого відділу і сказав, що бажає зайнятися вівчарством, я подумала: «У найкращому разі, людина вкладе гроші, найме керуючого, буде вирощувати овець, продавати бринзу та м'ясо». Як добре, що я помилилася!

ДЕРЖАВНА СПРАВА

Сьогодні комплекс «Фрумушика-Нова» – це найбільше за поголів'ям худоби каракулівницьке господарство не лише в Україні, але й у Європі. Олександр Паларієв жартує:

– Гадаю, що ми треті у світі, але, відвідавши Австралію, Нову Зеландію, Мексику, Китай, Південну Африку, Намібію, Іспанію, перших двох ще не зустрів.

– Підприємства «Бородіно-А», яке належить мені, «Бородіно-В» і «Бородіно-М» – підприємства моїх синів нараховують близько десяти тисяч голів овець. Плани синів – довести цю цифру до п'ятдесяти тисяч голів, – пояснює Олександр Андрійович.

Але «Фрумушика-Нова» славиться не лише своїм поголів'ям. Тут провадиться грунтовна поглиблена селекційно-племінна робота.

– Вівчарство в Україні перебуває на дуже низькому рівні, а про каракулівництво взагалі говорити не випадає. Тому такий центр, як «Фрумушика-Нова», який має значне поголів'я худоби, є першим прикладом і піонером у розвитку вівчарства, – вважає Алла Китаєва, професор Одеського аграрного університету. – Завдяки всеосяжній активності Олександра Андрійовича тут нарівні із сучасними технологіями на високому рівні провадиться наукова робота. Такий симбіоз дуже важливий для розвитку вівчарської галузі.

– «Фрумушика-Нова» стала брендом. Незважаючи на те, що це – приватний бізнес, тут займаються державною справою, – висловлює свою думку Іван Кюссе, начальник управління агропромислового розвитку Тарутинської райдержадміністрації. – Своїм прикладом Олександр дав поштовх розвитку вівчарства в області, продемонстрував, що його можна розбудовувати і у тих умовах, які існують.

ФРУМУШИЦЬКІЙ ПОРОДІ БУТИ!

Про науково-селекційну роботу, проведену на вівцекомплексі «Фрумушика-Нова», розповідає Микола Зелінський, вчений, ім'я якого чудово знають у наукових колах СНД і Європи:

– Я працюю над створенням заводських стад овець чорного, сірого та суворого фарбувань. Нами поставлено завдання вивести порідний тип суворого фарбування, два заводські типи – чорного та сірого фарбувань, а також заводський тип – муаровий, якого досягли німецькі колоністи у Намібії та Південній Африці. Цією роботою зацікавилися фахівці Інституту вівчарства Національної академії наук України. Василь Михайлович Туринський, голова ради вівчарів, директор Інституту вівчарства, доручив мені скласти проект селекційного господарства. Якщо цей проект буде затверджено на рівні Міністерства, ми одержимо державне фінансування, зможемо залучити фахівців і ґрунтовно зайнятися селекційною роботою.

Але крім завдань, перерахованих вченим, перед ним стоїть ще одне – створити молочну породу, не втрачаючи якості каракулю.

– Вівця каракульської породи дає 500 – 700 грамів молока за добу (хоча, у нас є екземпляри, які дають півтора літра), – міркує Олександр Андрійович. – Ми привезли двох баранів ізраїльської породи Авасі, молочність якої чотири-шість літрів. Микола Андрійович говорить: «Дай Боже, щоб від вівці ми одержали два літри», а я прагну два з половиною – три! Це буде нова порода – фрумушицький каракуль із підвищеною молочністю.

– Олександр Андрійович прагне, щоб усі ці завдання були виконані за шість років. А я в нього прошу хоча б п'ятнадцять, – зітхає вчений.

НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

Але досягати бажаного у нереально стислий термін – це, схоже, формула життя Олександра Паларієва. Коли будували цех автоматичного доїння, європейські фахівці, які репрезентують фірму-виробника, стверджували: «На будівництво піде двадцять чотири місяці, не менше». У результаті об'єкт здали через чотири місяці.

Облік доїння комп'ютеризований. Коли вівцематки заходять на автоматичне доїння, інформація з електронного чипу, введеного кожній з них у шлунок, миттю зчитується головним комп'ютером, його номер висвічується на табло і одразу фіксується, скільки молока дала конкретна вівця.

Фахівці-зоотехніки Одеської області дивувалися на кожному кроці, причому не лише новим технологіям, але й налагодженій системі контролю та обліку, необхідної у селекційній роботі.

– Нам важливо знати, від якого барана народилося ягня. Тому ми домовилися позначати цю інформацію спеціальними бирками певного кольору. Бонітування провадиться за декількома показниками. Враховується, зокрема, і якість смушка – довжина, ширина завитка, щільність та чіткість малюнку. Кругленькими бирками позначається ягня, яке йде на смушок… Тут дуже цікаво працювати. Іншої такої наукової бази в Україні немає, – говорить Оксана Марчук, аспірант Одеського аграрного університету.

Селекціонер Микола Зелінський вважає, що на базі господарства «Фрумушика-Нова» можна провадити обласні та галузеві семінари щодо запліднення, бонітування, стрижки овець, з організації селекційно-племінних робіт та нових технологій. Він із гордістю говорить про те, що в середині травня на базі господарства європейський інститут каракулівників проведе міжнародний симпозіум.

ДВА СИНИ І БІЗНЕС

Минулого року у господарстві «Фрумушика-Нова» близько тисячі голів ягнят виростили за допомогою спеціальної машини, так званої штучної мами.

– Це дуже вигідна технологія, – розкриває секрети Олександр Андрійович. – Але результати були далеко не такими, на які ми сподівалися. Причина у персоналі та в кормах. Але, що робити, це новий для нас досвід, будемо його шліфувати. Мені гріє душу те, що своїх синів я навчаю дуже важкому бізнесу.

Ділові відносини із синами Олександр Андрійович будує дуже чітко. Ні одного, ні другого до бізнесу не тяг. Першим викликався за прикладом батька зайнятися вівчарством молодший син – Михайло.

Батько виділив для старту початковий капітал, при цьому чітко визначив графік повернення безвідсоткової позички. Через рік «підтягнувся» і старший. Сини на комерційній основі взяли в батька у суборенду ферми, доплачують головним фахівцям «Бородіно-А».

– Із самого початку вони знали, що ділити господарство між ними не буду. Комплекс дістанеться тому, хто виявиться успішнішим. І це правильно! – вважає Олександр Паларієв.

Він свідомо не втручається у справи синів. З боку спостерігає за будівництвом ферми, розпочатим молодшим сином.

– Якщо зазнає невдачі – це буде для нього доброю наукою. Погодьтеся, краще одержати її 23-річним, ніж 50-річним, – говорить він.

Свідомо влаштувавши між спадкоємцями конкуренцію, Олександр Андрійович не приховує, що й сам готовий взяти участь у цих перегонах:

– Якщо молодший син (він, до речі, після закінчення університету ім. І.І. Мечникова вступив до аграрного університету) вирішить захищати кандидатську, я відставати не буду, доведу, що ще є порох у порохівницях…

ВІД «А» ДО «Я»

Група підприємств «Бородіно» – це вертикально інтегрована компанія.

– Ми одержуємо ягнят із чудовими якісними показниками. Сімдесят-вісімдесят відсотків від поголів'я виділяємо на каракуль, – розповідає Олександр Паларієв. – Каракуль підготовлюємо, потім фахівці німецької компанії його вичинюють із видачею європейського сертифікату. Цей каракуль відправляється до Італії (дозволом на його вивезення займався молодший син; на це в нього пішло 278 днів!), де з нього відшиваються хутряні вироби за лекалами, придбаними у провідних модельєрів світу. У середині серпня перші моделі із фрумушицького каракулю вже надійдуть у продаж.

Але це одна лінія вертикально інтегрованої компанії. Друга – виробництво бринзи власної марки «Дарунки бессарабському степу». Одеський, а можливо, і український споживач скоро познайомиться і з м'ясними консервами цієї торговельної марки. Фахівці харчової промисловості вже працюють над їхньою рецептурою та сертифікацією. А ось мед із пасіки вівчарського комплексу «Фрумушика – Нова» (усього на фермі сімдесят вуликів) вже можна зустріти у продажу.

ФОРМУЛА УСПІХУ

Дивуюся Олександру Андрійовичу, адже до сільського господарстві він прийшов усього чотири роки тому, не дуже не розуміючись на тонкощах цієї галузі. За такий короткий термін він став її незаперечним лідером.

– Якщо я вирішу піти на металургійний завод, я й там доможуся високих результатів, – впевнений він. – Справді, досить вміти користуватися декількома універсальними інструментами: працездатністю, порядністю, спеціальними знаннями. Я можу піти на управлінські посади державних служб, на птахофабрику, на завод гумових виробів – скрізь діють ті самі принципи. Що стосується професійних тонкощів, для цього потрібно створити команду висококласних фахівців.

– Чи існує Ваша особиста формула успіху?

– Будь таким, яким вимагає ситуація. Коли це необхідно, будь твердим і вимогливим, демонструй підлеглим силу досвіду, знань та духу. Коли треба працювати – працюй. Коли треба любити – люби. Тобто, завжди надівай одяг за сезоном і поводься так, як вимагають обставини. І ще: я заборонив на фірмі слово «проблема». Такого слова взагалі не існує. Є слово – «завдання»…

2+2=5

У менеджменті існує поняття «синергізм» – це коли два плюс два дорівняює не чотирьом, а п'яти. Додаткова одиниця виходить за рахунок взаємодій складових. Цим принципом майстерно користується Олександр Андрійович. Його вівчарський комплекс привабливий не лише для фахівців тваринницької галузі. Заняття до душі тут знайдуть мисливці і рибалки – у Фрумушиці-Нова є ставки та фазанарій. Дорослі і діти одержать задоволення від споглядання екзотичних птахів та рідкісних тварин, зібраних у тутешньому зоосаді, натішаться ландшафтним дизайном упорядкованої території, покатаються на осликах. А любителі вітчизняної екзотики із задоволеннями відвідають етнографічний музей просто неба «Бессарабське село Фрумушика-Нова», ознайомляться із побутом народів, які населяють бессарабський край – молдавського, болгарського, гагаузького, українського, російського, німецького, єврейського. Причому, кожне подвір'я кінця ХІХ століття пристосоване для комфортного проживання.

Коли Олександр Андрійович затівав будівництво вівчарського комплексу, музею у планах не було.

– Якось на нове будівництво приїхав тато (йому зараз 77 років), і я попросив його накреслити план подвір'я, у якому він жив. Тато на швидку руку накреслив, як розташовувався будинок, господарські будівлі, – згадує Олександр Паларієв. – А через декілька місяців, коли тато приїхав наступного разу, подвір'я вже було побудоване. Перші п'ять хвилин тато не міг стримати сліз, а потім почав перераховувати зауваження. Найсерйознішим з них виявилася наявність… джакузі на молдавському подвір'ї.

ХТО ТУТ ЖИВ, ВІДГУКНІТЬСЯ!

Як і має бути у справжньому селі, у Фрумушиці-Нова є корчма, клуб, скоро з'явиться каплиця. А ще в планах у Олександра Андрійовича – заснувати Пагорб пам'яті:

– Подібне я бачив у Литві, – говорить він. – Прагну, щоб нащадки тих, хто жив на цих землях, відгукнулися і на спомин про предків встановили на Пагорбі хрести пам'яті.

– Ще ми прагнемо створити ландшафтний парк. Це дасть можливість відпочивальникам, які захоплюються зеленим туризмом, побачити первісний безкраїй степ з його мешканцями, – додає до сказаного Іван Кюссе. – Можливо, з'явиться молодша сестри Асканії-Нова.

– Зі шкільної лави ми чудово знаємо про Бородіно 1812 року. Завдяки Олександру Андрійовичу, незабаром не лише в Україні, але й за її межами будуть знати і про Бородіно 2006 року, – впевнений Іван Златьєв, заступник голови СВК «Криничне» Болградського району, який побував у Фрумушиці-Нова на виїзному семінарі для фахівців зоотехнічної служби Одещини. – Дуже приємно, що є люди, які думають про багатство нашого краю, нашої Бессарабії.

– Олександр показав культуру побуту, культуру ставлення до свого минулого, до навколишніх його людей, – підкреслив Іван Кюссе.

– Просто я хочу уславити місця, де народився мій тато! – говорить син Андрія Діомидовича Паларієва, Олександр Андрійович.