У регіоні дельти Дунаю, та й у всій Україні важко, напевне, знайти уважного читача, який не був би знайомий з проблемами, пов'язаними з будівництвом глибоководного каналу «Дунай — Чорне море». Але, схоже, ця тема втомила не тільки читачів і журналістів, а й міжнародних експертів різних рівнів. І от, нарешті, позитивний аспект у цій дискусії: а що ж можна зробити для відновлення унікальної природи дельти Дунаю? У Європі, та й в усьому світі вже давно існує успішний досвід компенсаційних заходів, спрямованих на усунення наслідків антропогенних впливів.

Своєю думкою про можливість реалізації компенсаційних заходів для української частини дельти Дунаю виконавчий секретар міжнародної комісії з захисту ріки Дунай Філіп ВЕЛЛЕР ділиться як з українськими читачами, так і знайомить з цією ідеєю міжнародну громадськість у своєму інтерв'ю для часопису «Danube Watch».

- Пан Веллере, як ви оцінюєте конфлікт між Україною і Румунією, пов'язаний із глибоководним каналом «Дунай — Чорне море», що проходить гирлом Бистре?

— Мені здається, що конфлікт, пов'язаний з глибоководним каналом «Дунай — Чорне море», не є безпосередньо конфліктом між Румунією й Україною. Головна проблема полягає в тому, що Україна в минулому вдалася до певних дій, порушивши цим свої зобов'язання, пов'язані з деякими міжнародними конвенціями і домовленостями, хоча останнім часом ми спостерігаємо явне прагнення української сторони виправити ці порушення. Проект будівництва каналу сам по собі, можливо, не більш руйнівний для навколишнього середовища, ніж багато інших проектів, однак є фактом та обставина, що підготовка і здійснення цього проекту велися без належного визнання й урахування вимог міжнародних правових норм, пов'язаних із захистом навколишнього середовища, що й призвело до нинішнього конфлікту.

Я думаю, що є певні елементи цього проекту, які викликають занепокоєність з точки зору захисту навколишнього середовища і повинні бути продумані, особливо — масивна дамба, споруджена на барі гирла Бистрого, а також втілення наступних фаз проекту. На мій погляд, ідея створення значної інфраструктури в дельті Дунаю теж не зовсім узгоджується з ідеєю зберігання природи цього регіону.

Рішення, що стосуються створення подібної інфраструктури і захисту навколишнього середовища, повинні схвалюватися з урахуванням і використанням вже існуючих міжнародних механізмів, таких як Еспоо конвенція (Конвенція про оцінку впливу на навколишнє середовище в трансграничному контексті) і Рамзарська конвенція.

- Чи згодні ви з точкою зору одеського Центру регіональних досліджень про необхідність розробки заходів щодо компенсації можливого збитку, завданого будівництвом, чи того, що може виникнути в результаті експлуатації й технічного обслуговування глибоководного каналу «Дунай — Чорне море», які, водночас, могли б поліпшити «зелений імідж» України?

— Гадаю, що пропозиція одеського центру—втілити певні заходи з метою компенсації завданого збитку — заслуговує схвалення. Безсумніву, глибоководний канап мав негативний екологічний ефект, як, власне, і відзначається у висновках Комісії Еспоо, що займалася дослідженням цього факту, тому однією з гарних можливостей поправити цю ситуацію могли б стати компенсаційні заходи, які дозволяють хоча б частково зменшити цей негативний ефект.

Така ідея цілком актуальна і для інших подібних проектів. Навіть якщо вони втілюються з урахуванням відповідного законодавства, та попри це несуть негативні наслідки для навколишнього середовища, компенсаційні заходи — позитивне вирішення цієї проблеми, навіть якщо ці заходи впроваджуються не безпосередньо на місці будівництва, а на якійсь іншій ділянці цього регіону, що потребує захисту.

Україні вже вдалося здійснити низку успішних проектів. Тому відновлення і розширення заплав ріки і заболочених територій могло б бути позитивним у сенсі компенсації того збитку, який історично був завданий, як у дельті Дунаю, так і в інших регіонах.

- Що, на ваш погляд, повинні містити ці заходи?

— Існує величезна кількість різновидів компенсаційних заходів, які використовувалися в різних куточках планети. Можна навести цілу низку можливостей здійснення заходів, пов'язаних як з реставрацією, так і з розширенням цінних природних територій цього регіону. Зі свого власного досвіду можу зробити висновок, що відновлення і реконструкція більшості осушених раніше територій, захищених дамбами сільськогосподарських угідь, і рибних розплідників матиме величезний екологічних ефект, як безпосередньо для цих природних ділянок, так і для всієї дельти Дунаю.

Те ж саме стосується й озер Нижнього Дунаю. Можу відзначити, що українській адміністрації, на підставі дуже серйозних досліджень, вдалося домогтися прогресу в оцінці гідрологічного режиму озер.

Ефективні заходи впроваджувалися й у минулі роки. Але й сьогодні є можливості запропонувати і здійснити заходи, що могли б сприяти поліпшенню динаміки у розвитку певних регіонів в обох напрямках, як-от: поліпшення загального екологічного стану, також використання тих можливостей, що надає населенню винятково багата природа цього регіону —рибальство, заготівля очерету і, звісно ж, туризм.

- Як ви думаєте, пане Веллере, що потрібно зробити, щоб ці заходи справді були реалізовані?

— Звісно ж, така ініціатива повинна розвиватися самою Україною, хоча це не повинно стати приводом для нехтування існуючими міжнародними зобов'язаннями і правовими нормами. Деякі пропозиції вже розглядаються і навіть активно обговорюються. Дуже важливо, щоб ці пропозиції знайшли підтримку. Є цілий ряд ідей, що потребують підтримки українського уряду як на національному, так і на обласному рівнях. У цьому зв'язку ми активно підтримуємо ідею проекту, спрямованого на вирішення всіх цих питань, включаючи механізм, що забезпечує кооперацію з регіоном дельти Дунаю, у рамках якого Україна може забезпечити додаткову безпосередню підтримку цієї ідеї. Думаю, Європейське Співтовариство могло б також допомогти, особливо у питанні надання інвестицій конкретному регіону, які могли б поліпшити становище на цих теренах і, таким чином, послабити суперечку, що розгорілася навколо каналу Бистрий.

Це аж ніяк не означає, що дозволено ігнорувати міжнародне законодавство у цій сфері, зовсім ні. Скоріше, це допоможе перенести увагу із самого конфлікту на ті конкретні прагнення, які реалізуються з метою усунення завданого збитку. Міжнародні неурядові організації, такі як Фонд дикої природи, могли б зіграти суттєву роль у цьому процесі. Вони вже з успіхом втілюють подібні реставраційні проекти. Україні необхідно підготувати конкретні пропозиції заходів, які було б варто впроваджувати, організувати дискусію на цю тему і потім підготувати остаточний план дій, прийнятних для дельти Дунаю. Така програма в майбутньому могла б бути реалізована за участю міжнародних організацій, включаючи Європейський Союз.

м. Відень (Австрія).