Височанці живуть біля самого кордону з Молдовою. До того, як пропускного пункту тут не було, багато неприємностей пережили селяни. Тоді їм здавалося, що грабіжницьким нальотам «чужоземців», які забирали з господарських дворів живність, кінця і краю не буде. От чому Олександр Якович Беженар – один з претендентів на посаду сільського голови у виборчій кампанії 2002 року – першорядним завданням бачив спорудження пропускного пункту. За його вирішення і взявся з перших же днів вступу на нову посаду. Благодатну роль у цьому відіграли ділова співпраця і добрі взаємини з Олександром Васильовичем Гуцулом – керівником одного з найкращих у Тарутинському районі господарств – ЗАТ «Зоря». 100 тисяч гривень, витрачених на спорудження пункту, – гроші саме цього базового господарства.

Подивитися на пропускний пункт приходили і дорослі, і діти. І всі при цьому знали, що головним його будівельником був сам сільський голова – у недавньому минулому виконроб.

Височанцям, можна сказати, пощастило – поруч розташована прикордонна застава. Територію вона обслуговує велику – понад 100 кілометрів. І займаються цим переважно хлопці з Височанського. А це означає, що, маючи постійну роботу і гарантовану щомісячну платню, вони із села не їдуть, обзаводяться сім’ями і почуваються цілком впевнено. Порятунком для височанців стало – і ЗАТ «Зоря». Господарство забезпечує роботою майже 200 чоловік – на виноградних плантаціях, на фермах. Зайняті люди і на млині, пекарні, олійні.

Беженар зізнається, що кожен, то залишив рідне село, – його душевний біль. Він протистоїть цьому тим, що приділяє головну увагу соціальному розвиткові села. І, яка б не бідна сільська скарбниця, а вулиці у Височанському та Ганнівці (ще одне село на території сільради) освітлені. І кладовище у Ганнівці обгородили теж за рахунок власних коштів. Дуже задоволені височанці, що і дитячий садок у їхньому селі зараз упорядкований. Усіх тішить, що 21 дитина з'явилася на світ у минулому році. Це змушує вносити корективи до програми і робочих планів сільської ради. Уже явно назріла необхідність у реконструкції початкової школи у Ганнівці для того, щоб на її базі відкрити дитячий садок. Питання це обговорювалося на сесії райради, і гроші на реконструкцію уже виділено. Беженар з вдячністю відгукується про депутатів та голову районної ради Георгія Івановича Топала. З районного бюджету на ремонт Височанського сільського клубу було виділено 40 тисяч гривень. Ще 30 тис. грн – на благоустрій стадіону. При цьому, з метою економії коштів, які йшли переважно на придбання будматеріалів, роботи виконували власними силами. І тут досвід Беженара як будівельника дуже згодився. Не випадково Георгій Іванович називає Беженара хазяйновитим сільським головою. Є у Височанському чудовий пам'ятник загиблим воїнам. Не пройдеш повз нього, щоб не зупинитися. Здавалося, у порядку утримується. Але все ж, нещодавно територію навколо цього, за словами Олександра Яковича, «святого місця» виклали фігурною плиткою і поміняли меморіальні плити. А зараз зайняті розбиранням старого будинку у центрі села, на місці якого – за прикладом Петросталі – розпланують сквер.

Але є проблема, розв’язати яку без реальної допомоги держави навіть хазяйновитому Беженару не під силу. Це – безнадійно розбиті дороги, які і дорогами вже назвати не можна. Щоб проїхати по них, велика майстерність і самовладання треба мати. Тим часом, зібраних у минулому році 6900 гривень від податків на транспорт, ледве вистачило на оплату роботи грейдера та на 3-4 машини щебеню для ямкового ремонту 200 метрів дороги.

– Ми все-таки чекаємо, – говорить Беженар, – конкретної уваги до села з боку держави. Тоді, можливо, і питання з газифікацією Височанського закриємо. Тим більше, що схему «Зоря» давно проплатила. А от з обіцянкою попереднього уряду допомогти профінансувати виготовлення проектно-кошторисної документації – звичний «прокол». Тим часом, її вартість зростає щороку і перевалила вже за півмільйона гривень. А ще треба б і новий клуб спорудити. Старий «тріщить по швах».

…Ми йдемо селом, у якому народився Олександр Якович. Його тут знає кожен. Підійшли до стадіону – улюбленого місця шанувальників футболу. Їх у Височанському багато. От і футбольну команду зібрано з механізаторів, водіїв, військовиків прикордонної застави. Вона непогано показує себе на районних змаганнях і навіть обласних. Зараз сільрада домагається виділення ставки для спортінструктора, і Беженар упевнений у позитивному результаті. А поки що упорядковують стадіон, закуплено лави для глядачів футбольних баталій.

У ці дні Височаньке готувалося до 65-річчя Великої Перемоги. У клубі, яким завідує Володимир Павлюк, щодня йшли репетиції майбутнього святкового концерту. Жаль лише, не всі ветерани його побачать. Але ж колись їх було понад 100...

Наприкінці нашої зустрічі з Олександром Яковичем я запитала у нього:

– Як Ви самі оцінюєте свій ККД на полі діяльності керівника сільської влади?

Він відповів:

– Хочу якнайбільше користі принести людям. А вдасться мені це чи ні – нехай самі земляки і скажуть.