Саме в Одесі, на землі його предків, завершився тривалий концертний тур історика, письменника, драматурга і телеведучого Едварда Радзинського. Услід за Москвою, Катеринбургом та Санкт-Петербургом, Едвард Станіславович вирішив виступити у нашому місті з програмою «Пророк и бесы».

Перед прес-конференцією, яка відбувалася у готелі Лондонська, у традиційному довгому плащі і капелюсі він повільно ходив центральними вулицями Одеси. Як дитина, задерши голову, захоплено розглядав будинки на Приморському бульварі. І його ніщо не могло відволікти від захоплення гармонією ще збережених старих будинків. Адже ними точно так само колись захоплювався його батько – відомий одеський журналіст, співробітник літературного відділу кінофабрики, пізніше – драматург, член Спілки письменників СРСР Станіслав Адольфович Радзинський. Він навчався разом з майбутнім чудовим письменником Юрієм Карловичем Олешею. І, звичайно, не припускав, що його син стане автором магічних романів, які поєднують минуле, сьогодення і майбутнє у єдиний простір вічності. І в долях його героїв, які одним розчерком пера, вчинком, своєю недовірою легко перекреслювали долі інших людей, так ніколи і не припиниться одвічна боротьба добра зі злом.

Едвард Станіславович справедливо відзначив, що одна з основних проблем його сучасників – це відсутність зацікавленості. Люди задовольняються скупою жуйкою інформації з випусків новин, а часу думати, розмірковувати, а вже тим більше заглиблюватися в аналіз того, що відбувається, у них просто немає. Втім, на думку Радзинського, брак часу – це лише відмовка. Адже для того, щоб зрозуміти глибинний зміст тих або інших подій, треба на це витратити силу думки і енергію душі. А сучасній людині витрачатися на це не хочеться. Вона ледача, нічим не зацікавлена і, як механізм, надто раціональна.

Драматург згадав, як у дитинстві батьки обговорювали з Олешею літературне життя міста, політичні події. Нічого не розуміючи у цьому, він вслухався у розмови. А батьки, щоб поберегти дитячу голову, переходили на латинь, німецьку або французьку мови.

Будучи вихованим на кращих зразках світової культури, Едвард Станіславович закінчив Московський історико-архівний інститут. Уже тоді його зацікавили разючі закономірності історичного розвитку, які знову і знову відроджують диктатури, і диктаторів.

Едвард Радзинський почав писати п'єси. І перший успіх прийшов до нього після постановки Анатолієм Ефросом п'єси «104 страницы о любви». Пізніше вона стала основою сценарію фільму «Еще раз о любви» з Тетяною Дороніною та Олександром Лазарєвим у головних ролях.

Радзинський пише про Олександра II, Распутіна, Сталіна, античних філософів.

На прес-конференції Едварду Станіславовичу довелося відповідати на запитання, пов'язані із сучасністю. І те, що він говорив, дуже точно відповідало тому, що відбувається, зокрема, у нашій країні. Наведу деякі цитати:

– Історія – це політика, звернена у минуле. Історик, як послужливий офіціант, повинен вчасно принести потрібну страву. Та й увесь шлях людства – це шлях між хаосом (демократія) і порядком (диктатура). А завдання диктатора полягає у тому, щоб чути голос народу, а слухатися голосу історії.

– Люди ж не змінювалися, розумієте? Змінювалися часи, але ця істота, яка колись злізла з гілки, переставши бути мавпою, не змінювалася. У країні тричі змінювалася цивілізація, кожна переписувала історію. Звідси і хаос у душах.

Не можна не погодитися з висловлюванням Радзинського про те, що уява реальніша за реальність. І вона, часом, притягує у життя людини події, на які вона чекає. Так сталося з матеріалами про життя Распутіна, коли письменник працював над книжкою про нього і шукав архівні документи.

Один божевільний чоловік із Заходу купив на аукціоні 570 сторінок слідчої справи Распутіна, яку вів Тимчасовий уряд. Мабуть, вона була вивезена тоді ж з Росії. Можливо, що самі слідчі, емігрувавши, вивезли її. І цей чоловік дарує всі 570 сторінок Радзинському.

Усе, що стосується Распутіна, це один суцільний компромат. Тимчасовий уряд був ідеологічним. Він друкував тільки свою версію, що Распутін правив країною, що він маніпулював царською родиною. Створюється безліч образів Распутіна, причому всіма: правими, лівими, монархістами. А насправді він – інший. Він – величезна, надзвичайно складна людина, але інша. Він мужик, у якого є все: хитрість, простодушність, лукавство, розпуста і чистота. І переходи між ними, як у перевертня з казки: упав і перетворився на іншого.

Важко сказати, кому будуть присвячені нові книжки письменника. Але його захоплення загадками історії сумнівів не залишає: ще не раз, відкриваючи книжку, читачі зможуть сказати: «Так, це він, загадковий і непередбачуваний Едвард Радзинський».