Район, як відомо, спеціалізується на сільськогосподарському виробництві. Переважно тут займаються рослинництвом, оскільки тваринницька галузь останнім часом не радує селян кінцевим результатом їх титанічної праці.

Всього в районі налічується 24 сільськогосподарських підприємства і, за словами начальника управління агропромислового розвитку райдержадміністрації Віталія Олексійовича Миронова, половина з них впевнено стоїть на ногах. Це «Дружба народів», «Войкове», «Колос», «Моноліт» та інші.

Аграрники району обробляють понад 93 тисячі гектарів ріллі. Озимими культурами засіяно 37,5 тис га. Після непростого зимового періоду 90 відсотків посівів перебувають у доброму і навіть відмінному стані, що дає хліборобам добрі надії на отримання врожаю. Вже сьогодні аграрники можуть впевнено сказати, що програму «Зерно-2010», якою заплановано отримати понад сто тисяч тонн збіжжя, можна виконати. Лише б не підвела матінка-природа, яка здатна внести свої корективи в сподівання трудівників.

У Великомихайлівському районі вирощують традиційні культури, що вже десятиліттями виправдовують затрачені зусилля хліборобів. Щоправда, декілька господарств позаторік і минулого року сіяли сою і гірчицю, але вже цього року не виявили бажання ризикувати через обмеженість технологічного процесу на місцях. Наприклад, таку культуру, як соя, лише виростити – недостатньо. Потрібно провести процес сушіння на спеціальному обладнанні, а це потребує великих матеріальних затрат. Тож єдиним господарством, яке цього року вирішило виділитися з-поміж інших, посіявши 160 гектарів нуту, є «Агропереробка», що базується у Цебриковому. Можливо, через декілька років цю культуру сіятимуть більше сільгосппідприємств, адже свого часу аграрії з недовірою ставилися і до ріпаку, бо не все вдавалося так, як хотілося. Починали всього з 1,5 тисячі гектарів, а сьогодні вже засівають ріпаком 8 тисяч гектарів, з яких мають надію зібрати перший урожай і отримати такі необхідні матеріальні ресурси на проведення жнив. Адже нині всі чудово розуміють, що сподіватися треба лише на себе. Про такі речі як кредитування сільгоспвиробників та фінансова підтримка з боку держави аграрники навіть і не мріють, тому що за останні роки чи не кожен розчарувався в добрих намірах керманичів країни.

– Поміркуйте самі: як трудівники можуть ефективно працювати, коли вони відчувають постійний брак обігових коштів, – говорить Віталій Олексійович. – Банки не хочуть кредитувати сільське господарство. Якщо позаторік сільгосппідприємства району взяли 20 мільйонів кредитів, то у минулому році – лише 3, а цьогоріч – менше півтора мільйона гривень. Я не можу зрозуміти, чому банківські установи прикриваються таким популярним словосполученням, як «фінансова криза» у той час, коли кредитні ресурси видаються як мінімум під 25 відсотків річних. А тепер підрахуйте – скільки банки заробили лише на Великомихайлівському районі, адже всі наші господарства, за винятком одного, якому пролонгували погашення кредиту, розрахувалися з банками до копієчки. Ми знаємо, що не все так добре в інших районах, але залізли в борги одні, а зайвий клопіт мають всі. Звичайно, банки на сьогодні намагаються передбачити ризик неповернення отриманих кредитів, та від цього сільгоспвиробникам аж ніяк не легшає.

Відсутність дотацій на посіяний гектар, за вирощування та реалізацію худоби зводять нанівець працю селян. Пригадаймо, як ввели дотації для населення за реалізацію свиней, великої рогатої худоби. Який був тоді ажіотаж серед людей! Вони знали, що держава цінує їхню працю і всіляко підтримує. Дехто навіть ризикнув створити підсобні господарства, а в результаті був змушений збувати поголів’я за безцінь.

– Я вважаю, що дотації необхідні на всі види сільгосппродукції, – такої думки В. Миронов. – Особливу увагу слід приділити господарям, які тримають корів – вони мають отримувати як мінімум по дві тисячі гривень на рік за одну голову лише за те, що утримують таку худобу в своєму господарстві. Тоді можна було б вести мову і про внесення в ґрунт органіки (а звідси – і про родючість землі), і про дотримання сівозміни (сіяли б кормові культури) та інші, не менш важливі теми.

Завершуючи, Віталій Олексійович зазначив, що таке непросте нинішнє становище годувальників країни зумовлене ставленням до них в останні роки самої держави.

– Вона просто відвернулася від селян, залишивши їх віч-на-віч зі своїми проблемами. Я вважаю, що за будь-яких обставин повинна бути чітка гра між державою і сільгоспвиробником. Незалежно від того, чи йдуть вибори, чи змінюється влада – правила мають бути чіткими і зрозумілими для всіх. Це як гра в шахи – неважливо, хто сидить за дошкою, не має значення, який суддя слідкує за грою – хід і відповідь на нього вже давно є прийнятними для обох гравців і обоє просто зобов’язані дотримуватися встановлених правил. А в нас так: наприклад, держава зробила «хід конем», запропонувавши аграріям можливість отримати пільгове пальне. Керівники господарств перерахували кошти. Врешті-решт їм відмовили, мовляв, все – пільгове пальне закінчилося. Люди обурюються, і коли наступного разу з боку держави робляться якісь кроки на користь сільгоспвиробників, вони не дуже вірять у добрі наміри і зарікаються грати з державою у будь-які ігри.