16 мая в Одессе на Втором христианском кладбище, где расположен мемориал памяти жертв политических репрессий, прошла траурная церемония возложения цветов и поминальная служба.

В мемориальной акции приняли участие представители общественных и правозащитных организаций, представители руководства города и области.

День памяти жертв политических репрессий отмечается в Украине ежегодно в третье воскресенье мая. Он установлен в 2007 году указом президента Виктора Ющенко в память о жертвах массовых политических репрессий 1937—1938 годов (Большого террора).

2 июля 1937 года было принято постановление Политбюро ЦК ВКП(б) ПБ-51/94 «Об антисоветских элементах». Во исполнение этого постановления 5 августа 1937 года издан приказ НКВД СССР №0044, который положил начало массовым чисткам. К середине ноября 1938 года без суда вынесено 681692 смертных приговора, которые были приведены в исполнение немедленно. Более 1,7 млн человек были отправлены в лагеря.

В Украине массовые чистки начались раньше и продолжались дольше. Более 2 млн 800 тысяч человек стали жертвами раскулачивания и депортаций из Украины, продолжавшихся в течение 1935—1951 годов. По данным Службы безопасности Украины, в 1936 году были арестованы 15717 человек, в 1937-м — 159573, в 1938-м — 106096, в 1939-м — 11744. Только за 1937 год были расстреляны 16,5 тысячи человек. Жертвами Большого террора в Украине стали как украинцы, так и русские, поляки, немцы, евреи, представители других национальностей. Уничтожались государственные и интеллектуальные лидеры народа, крестьянство, творческая элита, духовенство.

За чорні десятиріччя тоталітарного мороку, Україна втратила незчисленну кількість найвидатніших, наймужніших, найсвідоміших і найвірніших своїх дітей. Хто навіки залишився у рідній землі, або в вічній мерзлоті нескінченних сибірських лісів, а кого закинуло далеко в світі, та зі своїм краєм вони не розлучалися ніколи, бо він був у їхньому серці, їхньою найріднішою, найдорожчою частиною, їхнім єством.

Ми згадуємо скорботні події, пережиті нашою Батьківщиною, здійснені совєтським режимом. Такі злочини за міжнародно-правовими нормами вважаються одними з найтяжчих і визначаються як геноцид. Згадуємо, схиляючи голови перед пам’яттю замордованих героїв.

Не є тут винятком і наша Одещина. Давно зрадянізована і цілеспрямовано русифікована область дала опозиційному рухові цілу плеяду самовідданих борців із системою. В Одещині знаходимо адептів і самостійницького, і національно-культурницького, і правозахисного, і ре-лігійного напрямів антирежимної боротьби. Як і руху за соціально-економічні права працюючих. Специфікою Одеси був ще єврейський рух за виїзд до Ізраїлю, що теж є частиною правозахисного руху.

«Одеський Меморіал» видрукував чотири томи книжки «Одеський Мартиролог», де наведено кількість (певне, що неповну, приблизну) репресованих і розстріляних в Одеській області за минулих 72 роки правління комуністів. Репресованих — понад 34 тисячі, розстріляних — понад 8 тисяч, зокрема лише за 1937 рік — 3416 осіб, за 1938 рік — 4512 осіб.

До війни репресивний орган партії знаходився на вул. Енгельса (нині Маразліївська), це у районі парку Т.Шевченка. Встановлено, що часто тут і розстрілювали. Розстрілювали також у тюрмі, і ще на Другому християнському цвинтарі, що навпроти тюрми. Активісти «Меморіалу» знайшли братську могилу, зробили перезахоронення залишків розстріляних, там встановлено пам’ятник репресованим.

В часи перебудови і розвалу компартії у людей з’явилася потреба і можливість дослідити причини і перебіг репресій, вшанувати пам’ять невинно убієнних. Біля витоків його стояли не лише репресовані режимом, а й їхні діти, онуки і люди, які жахнулися, почувши про масштаби репресій, і захотіли внести свою частку у відновлення справедливості. Тож і в Одесі 18 травня 1992 року зібралася група колишніх політв’язнів і прихильників, щоб створити Одеську обласну організацію Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Була обрана рада організації у складі: Ганна Василівна Михайленко — голова, Олег Федорович Легкий — заступник, В’ячеслав Мусійович Герасименко — секретар.

Почесними членами стали уродженці Одеси — Святослав Йосипович Караванський і його дружина Ніна Антонівна Строката, які на той час уже мешкали в США і проводили велику правозахисну діяльність. Перший відбув у таборах ГУЛАГу

31 рік, Ніна Антонівна — 4 роки мордовських таборів. Обоє були членами Української Гельсінської групи (Ніна Строката — засновницею з 1976 року), обоє депортовані до США 1979 року. Першими членами товариства стали: Герасименко В’ячеслав Мусійович, Ігнатенко Валентин Лазарович, Коденчук Олег Григорович, Мул Олександр Васильович, Ободовська Марія Карпівна, Ободовський Семен Антонович, Отченашенко Павло Іванович, Сірий Леонід Михайлович і дружина його Валентина Леонідівна, Гарачук Павло Федотович, Смолій Парасковія Василівна. Згодом членами товариства стали науковець і поет Василь Барладяну та поет Олекса Різників.

У першій ухвалі намічено було завдання «проводити роботу по виявленню нових жертв сталін-сько-брежнєвських та гітлерівських репресій. Домагатися суду над злочинною КПРС. Членам Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих приймати активну участь в громадському житті та сприяти зміцненню незалежності України та підвищенню національної самосвідомості українців Одещини».

Через рік кількість членів товариства політ-в’язнів і репресованих перевищила півсотні. Вони брали активну участь у громадському житті міста і області, у пікетуваннях і демонстраціях, виступали ферментом різних партій і громадських органі-зацій. Асоційованими членами Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих є Одеська асоціація жертв політичних репресій, яку очолював Віктор Друц, це організація, яка надає велику реальну допомогу репресованим.

1992 року було створено обласне відділення «Меморіалу» ім. Василя Стуса. Співголовами обласної організації стали Надія Ширяєва і Віктор Цимбалюк. Ця організація провадить велику просвітницьку роботу.

Сестри Надія і Ніна Ширяєви, доньки розстрі-ляного в 1938 році Опанаса Ширяєва. Сестри власними силами у своїй квартирі створили музей «Не дати забуттю» («Не предать забвению»).

1998 року член асоціації Алла Борисівна Тонська створила нову організацію — «Діти розстріляних», де об’єдналися люди, що стали жертвами арештів і репресій як діти «врагов народа». Сюди увійшло понад 200 осіб. Усі вони залишилися сиротами, усі винесли страшну наругу над собою, але зберегли людяність, чесність, створили свої родини, мають дітей, онуків. Чимало хто вивчився на учителів, інженерів, лікарів.

Заходами Али Борисівни та членів її організації створено музей репресованих, який теж розмістився у підвалі, в тісноті. Зібрано багато матеріалів, документів, фотографій, книг і журналів. Їм потрібні просторі виставкові зали, гарні стенди. Та поки що зрушень з новим приміщенням нема. У 2001 році організація стає асоційованим членом Всеукраїнського товариства по-літичних в’язнів і репресованих.

Пожвавилася робота усіх організацій репресованих у травні 2001 року, коли в Одесі відбувся Сьомий з’їзд-збір Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. На нього приїхало більш як триста делегатів з усієї України. Обласна адміністрація тоді серйозно і гуманно поставилася до цієї події. Були виділені кошти, приміщення, автобуси, організоване харчування гостей. З промовою і привітанням виступив голова обладміністрації Сергій Гриневецький.

Делегати відвідали Друге християнське кладовище, могилу і пам’ятник невинно убієнним, поклали вінки і квіти. Делегати з великим інтересом оглянули обидва музеї репресованих, які викликали у них чимало гірких спогадів.

Нині Одеську обласну організацію Всеук-раїнського товариства політичних в’язнів і репресованих очолює Павло Отченашенко, репресований, та заступник його — Олекса Різників, двічі репресований.

З метою поліпшення соціального та правового захисту, вирішення життєво важливих проблем колишніх політичних в’язнів і репресованих, забезпечення всебічної державної підтримки громадських організацій, що займаються захистом їх інтересів та вивченням проблем по-літичних репресій і Голодоморів, керуючись указами Президента України «Про заходи щодо державної підтримки колишніх політичних в’язнів, репресованих та їх громадських організацій» за №1088/2005 від 11 липня 2005 року та «Про додаткові заходи щодо увічнення пам’яті жертв політичних репресій», згідно рішення координаційної ради Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих, 7-го і 8 жовтня 2005 року в Одесі відбувся всеукраїнський семінар обласних голів товариства з зазначених питань. В семінарі взяло участь більше ніж 50 осіб.

Учасники семінару обмінювалися досвідом роботи своїх організацій, зокрема у питаннях співпраці з владою, вносили пропозиції стосовно більш продуманої системи своїх вимог, а також раділи можливості знову зустрітися та поспілкуватися. На семінарі йшлося не лише про мате-ріальне забезпечення та про невиконання діючого законодавства, а й про моральне відшкодування колишнім жертвам тоталітаризму. Цього потребують не тільки вони, але вся незалежна країна.