Уже кілька років міжнародна спільнота, особливо ті країни, що розташовані на берегах Дунаю, уважно стежить за відновленням Україною глибоководного суднового ходу «Дунай — Чорне море». Причин такої зацікавленості — кілька. Насамперед, звісно, бажання зберегти унікальну природу дельти ріки, що є спільною неоціненною спадщиною. Не менш важливий й економічний аспект справи. Бо у розвитку судноплавства на Дунаї, вільному виході до Чорного моря зацікавлені всі європейські держави. То як поєднати ці дві складові: збереження дикої природи і розвиток господарської діяльності?

В усьому світі вже давно існує успішний досвід компенсаційних заходів, спрямованих на усунення наслідків антропогенних впливів. Про перспективи таких компенсаційних заходів для української частини дельти Дунаю ми попросили поділитися своєю думкою міжнародного експерта, який довгий час працює у цьому регіоні, голову міжнародної організації «Коридор 7» і президента Інтернаціональної навігаційної асоціації на ділянці Австрії Отто ШВЕТЦА.

— Пане Шветце, що ви думаєте з приводу конфлікту між Україною і Румунією, пов'язаного з глибоководним каналом «Дунай — Чорне море», який проходить гирлом Бистре?

— Насамперед, хочу підкреслити, що як голова міжнародної організації «Коридор 7» я повинен зберігати нейтральну позицію, і все ж хотів би поділитися своєю думкою щодо проблеми, з якою зіштовхуємося.

Переконаний: всі країни дельти Дунаю однаковою мірою володіють правом мати доступ як до самої ріки, так і до виходів у Чорне море, використовуючи для цього порти, прокладені суднохідні канали або інші природні водні артерії. З іншого боку, існують певні правила, що забезпечують захист навколишнього середовища дунайського регіону, і цих правил повинні дотримуватися всі. Ми підтримуємо внутрішнє судноплавство саме тому, що це один з найчистіших видів транспорту. Але для успішного здійснення судноплавства необхідні певні інструменти. У цьому і полягає проблема.

Русло Бистре — дуже коротка притока Дунаю, і це дуже добре, у тому сенсі, що це забезпечує швидкий вихід до моря.

Україна, розпочавши будівництво каналу, припустилася помилки, не провівши своєчасно необхідних консультацій і погоджень умов будівництва, як того вимагають міжнародні норми. Необхідно було б запросити румунських і міжнародних експертів відвідати регіон та надати їм можливість самим поспостерігати, що там відбувається. Це дало б їм змогу переконатися, що навколишньому середовищу не було завдано шкоди. Що, втім, пізніше й підтвердили міжнародні експерти.

До того ж варто взяти до уваги, що йдеться не про спорудження нового каналу — цей канал як судноплавний хід існує з п'ятдесятих років минулого сторіччя. Мова про модернізацію і поглиблення існуючого судноплавного ходу.

Дельта Дунаю — дуже чутливий живий організм, що потребує захисту й охорони. Це один з небагатьох регіонів незайманої природи, які поки що збереглися в Європі. Тваринний світ і рослинність цього регіону надзвичайно багаті. Але ми також повинні враховувати, що населенню цього краю необхідні умови для життя і розвитку економіки. Економіка завжди була дуже важливою. Тому Міжнародна комісія із захисту ріки Дунай, Дунайська комісія і Комісія по Саві за участю «Коридору 7» підготували спільний документ, який визначає механізм розвитку інфраструктури внутрішнього судноплавства й обумовлює шляхи, що дозволяють долати подібні проблеми, де особливо передбачаються загальноприйняті умови старту подібних проектів. Цей спільний документ, крім усього іншого, був відгуком і на ситуацію, пов'язану з руслом Бистре. Гадаю, що Україна і Румунія повинні провести прямі білатеральні консультації — як вирішувати цю проблему. У тому випадку, якщо їм не вдасться дійти згоди, необхідну допомогу має надати європейське співтовариство. Міжнародна комісія із захисту ріки Дунай повинна займати в подібних консультаціях жорстку позицію.

Втім, є й інший аспект цього конфлікту. Знаємо, що далеко не завжди саме навколишнє середовище було каменем спотикання. Інша важлива проблема — відмінність ставок за прохід суднами румунського й українського каналів. Відомо, що глибоководний «Дунай — Чорне море» значно дешевший від румунських каналів. Думаю, необхідна спільна конференція за участю ЄС, «Коридору 7», України та Румунії, на якій учасники дійшли б висновку, як вирішувати цю проблему в майбутньому. Ключове питання — як ця система повинна бути організована. Ще одне питання пов'язане з адміністрацією портів. Хто які функції виконує? Які судна, який із каналів будуть використовувати? Констанца, безсумнівно, дуже важливий порт і вихід у Чорне море, але й інші порти також важливі. Ми повинні знайти шляхи поліпшення судноплавства з огляду на обидва завдання: які типи суден будуть використовувати той або інший з існуючих каналів, але також — як найкращим чином використовувати Дунай.

Мені все ж здається, що конфлікт —у минулому. Наскільки мені відомо, ціла низка зустрічей була проведена за участі міністрів закордонних справ України і Румунії, представників Фонду дикої природи, а також координаторів із судноплавства Європейського Союзу. На цих зустрічах у Брюсселі їхні учасники дійшли висновку, що ситуація, пов'язана з каналом Бистрий, більше не є екологічною проблемою. Таким чином, це скоріше економічна суперечка між двома країнами. Я вважаю, якщо обидві сторони справді проявлять прагнення діяти в інтересах регіону, це і буде кращою умовою руху вперед.

— Чи згодні ви з точкою зору одеського Центру регіональних досліджень про необхідність розробити заходи щодо компенсації можливого збитку, завданого будівництвом, або того який виникне в результаті експлуатації і технічного обслуговування глибоководного канал «Дунай — Чорне море», що, водночас, могло б поліпшити «зелений імідж» України?

— Ми у Відні добре знайомі з ідеєю компенсаційних заходів. Якщо, на приклад, у міському парку або навіть у приватних володіннях були знищені дерева, що перевищують встановлені розміри або перебувають під охороною, то відповідно до законодавчих норм замість цих дерев повинні бути висаджені інші. Я вважаю це гарна ідея — втілити доцільні компенсаційні заходи.

Оскільки судноплавне русло Бистре є важливою транспортною артерією не тільки для України, а й для всього Європейського Союзу, весь цей регіон має перебувати під захистом. Певні заходи повинні бути запропоновані як компенсація, а також з метою захисту цього регіону. Зрозуміло, це тільки сприятиме створенню і зміцненню «зеленого іміджу» України. Багато регіонів України індустріалізовані і страждають від забруднення ґрунтів та інших проблем. Невважаючи на те, що є вже деякі спроби в напрямку вирішення цих негараздів, багато чого ще необхідно зробити. Хочу наголосити, що дещо українською адміністрацією вже зроблено, але цього недостатньо.

Гадаю, нам потрібна дискусія за участю представників України, Міжнародної комісії із захисту ріки Дунай і коридору 7» про те, які саме компенсаційні заходи можуть бути запропоновані. Я не думаю, що навколишнє середовище дуже постраждало. Канал сам по собі не завдає значної шкоди. Але потрібно звернути увагу на такі факти, як вирубування лісу або зміцнення берегів ріки, щоб захистити їх від розмивання в результаті проходу суден.

— Експертами зараз обговорюється ціла низка компенсаційних заходів. Що, на вашу думку, вони можуть у собі містити?

— Дуже важливо, займаючись цим питанням, чітко уявляти: що можна здійснити, а що — ні. Реставрація і відновлення заплав ріки, а також тих раніше осушених сільськогосподарських угідь, які пустують, та штучно створених рибних ставків здається мені цікавою ідеєю, і її варто втілити. Відновлення озер Нижнього Дунаю також дуже важливе. Як правило, ці озера оточені чудовою природою, зберегти яку просто необхідно. У населення повинна бути можливість насолоджуватися цією чарівною природою, хоча, звісно, необхідні й певні обмежувальні правила — як використовувати поки що збережену природу таким чином, щоб нею насолоджувалися і майбутні покоління. Це, звісно, не означає, що ці гарні місця повинні бути доступні винятково для невеликих привілейованих груп або для дослідників й експертів. Унікальна природа українського Придунав'я має радувати справжніх її поціновувачів.

— Пане Шветце, що потрібно зробити, щоб ці заходи справді були реалізовані?

— Думаю, ми повинні провести конференцію за участю представників Міжнародної комісії із захисту Дунаю, України, Румунії, «Коридору 7» та Генеральної дирекції із захисту навколишнього середовища ЄС, яка могла б відбутися в Брюсселі, Одесі чи у Відні, й обговорити на ній послідовні етапи реалізації цього проекту, оскільки на його впровадження знадобиться досить багато часу. Заздалегідь, звісно ж, слід провести й необхідні дослідження. Потім треба підготувати програму поетапного виконання тих пунктів програми, які були узгоджені експертами.

— Яка, на ваш погляд, роль місцевої адміністрації, інтернаціональних організацій та Європейської комісії? Хто може і повинен підтримати реалізацію цих заходів?

—Насамперед ця ідея повинна бути обговорена зацікавленими інтернаціональними організаціями, Європейською комісією, а також представниками адміністрації Румунії й України. Впевнений, робота над цим проектом буде стимулювати і транскордонне співробітництво. Зі свого досвіду можу сказати, що Україна й Румунія вже успішно беруть участь у спільному проекті на Буковині. У регіоні Сучави і Чернівців представники обох прикордонних країн дуже тісно співпрацюють, що, зрозуміло, можливе тільки за наявності відповідної політичної волі по обидва боки. Думаю, обидві країни, працюючи над цим проектом, потребуватимуть підтримки іноземних партнерів, що мають досвід як реалізації подібних заходів, так і одержання фінансової допомоги.

Я не впевнений, чи існує українсько-румунська прикордонна комісія. У нас є гарний досвід роботи такої спільної австро-словацької прикордонної комісії, що фокусує свою увагу на питаннях, пов'язаних з якістю води. Вважаю, що Україні та Румунії варто створити таку ж організацію, яка працювала б під наглядом ЄС і Міжнародної комісії з захисту ріки Дунай. Оскільки Україна не є членом ЄС, але є країною, яка межує з ЄС, у неї є всі шанси скористатися перевагами цього статусу і взяти участь у найрізноманітніших програмах Євросоюзу в цьому напрямку.

м. Відень (Австрія).