Понад рік тому депутати обласної ради, що представляють інтереси громади північної зони, порушили питання щодо подолання певної диспропорції у соціально-економічному розвитку районів шляхом зміцнення і подальшої розбудови економічної бази саме цієї частини Одещини.

Відповідний підрозділ виконавчої влади доволі оперативно відреагував на проблемні питання, окреслені народними обранцями, розробивши проект комплексної програми забезпечення сталого розвитку північних районів області (це – Ананьївський, Балтський, Котовський, Кодимський, Красноокнянський, Савранський і Любашівський) на 2010 – 2015 роки. Як уже повідомляла газета, начальник Головного управління економіки облдержадміністрації Олег Муратов почергово представив його депутатам облради, що тепер мають затвердити документ, колегії ОДА і членам регіонального комітету з економічних реформ, створеного нещодавно. Оскільки до участі у роботі цієї структури залучено кращі сили управлінців, науковців-прикладників, економістів, практиків, то їм належатиме ледь не головна роль при втіленні в життя програми. Фактично йдеться, висловлюючись медичною термінологією, про реанімацію за п’ять років території, що за протяжністю сягає близько півтисячі кілометрів і де мешкають понад чверть мільйона наших земляків. З них кожен третій – пенсіонер, а рівень безробіття – значно вищий від середньообласного.

Варто нагадати, що пріоритетними напрямами програми задекларовано розвиток агропромислового виробництва і, як розуміється, вже на цій фінансово-економічній основі поліпшення інфраструктури населених пунктів. Якщо говорити конкретніше, то проектом програми передбачено створення двох десятків сільськогосподарських кооперативів, реконструкція (читай – відновлення) п’ятнадцяти тваринницьких комплексів, спорудження двох підприємств з виробництва брикетів (сировина – солома) та заводу з виробництва етанолу. Стосовно нових кооперативів, то, як на мене, слід чітко визначитися з напрямами їх діяльності в агропромисловому виробництві. Адже зараз більшість сільгосппідприємств північної, центральної та південної зон області мають досить завужений виробничий спектр рослинницького спрямування. Тобто, вирощують здебільшого озимі пшеницю, ячмінь, ріпак, а ще – кукурудзу, соняшник, знову ж таки ярий ріпак. Тобто, повсюдно на Одещині страховою культурою став ріпак як такий, що забезпечує позитивний фінансовий результат. Хоча і журналісти, і аграрії з досвідом пам’ятають, що донедавна у господарствах півдня і центру фінансові збитки, породжені засухами, компенсовувалися врожаями виноградних плантацій, а на півночі – посівами цукрових буряків. На превеликий жаль, сьогодні такі високоприбуткові галузі, як виноградарство і виноробство та цукровиробництво в Україні, і конкретно на Одещині, ледь животіють.

Отож, розпочинаючи у поточному році втілення в життя комплексної програми забезпечення сталого розвитку північних районів, слід добре поміркувати, як вписати у її виробничу складову потужності вже існуючих у цих краях підприємств: Котовського, Заплазького і, допевна, Червонознам’янського цукрових заводів, Балтського молочно-консервного комбінату, Писарівського спиртзаводу, не кажучи вже про переробні підприємства меншої потужності. Останні, щоправда, нині працюють більш-менш рентабельно, долаючи кризу.

Прибутковою галуззю було колись у північних районах зараз вже практично неіснуюче тваринництво. Причому не лише молочне. Враховуючи особливості рельєфу місцевості, зумовлені близькістю Волино-Подільської височини та молдавських Кодрів, тут, на численних крутосхилах і невдобах, багатих на травостій, масово займалися найменш затратним з-поміж інших видів тваринництва вівчарством. Воно завжди приносило господарствам свіжу копійку від реалізації м’яса, вовни, молока, бринзи.

Про здобутки сільських трудівників північних районів (а тут, між іншим, вміли вирощувати по 40 та більше центнерів зернових з гектара, по 70 – 80 центнерів кукурудзи, по 400 центнерів цукрових буряків, надоювати понад 4 тисячі літрів молока від корови) сьогодні, як це не прикро, ми говоримо лише у минулому часі. Можна, звичайно, звертати все на недолугу багаторічну загальнодержавну аграрну політику і політиків – галузевих міністрів на зразок Мельника, Карасика, Баранівського та інших. Але від того нікому з нас не стане легше, і п’ятирічна програма не запрацює. Тим паче, що втілення її в життя потребує майже 1,4 мільярда гривень бюджетних та позабюджетних коштів. Тільки реалізація виробничого сегмента дасть можливість істотно поліпшити ситуацію у соціальній сфері. Зокрема, продовжити газифікацію районів шляхом подальшого прокладання газопроводу високого тиску, відвідних і розподільчих мереж; предметно займатися ремонтом систем опалення, водопостачання й водовідведення; додатково пробурити шість артезіанських свердловин; істотно поліпшити стан автомобільних доріг; збудувати дві нових школи, два дитячих садочки, сільський клуб; здійснити капітальні ремонти чотирьох шкіл, п’ятьох дитсадків, чотирьох лікарень, двох клубів тощо. І найголовніше – програма передбачає створення щонайменше 3,5 тисячі робочих місць. Одне слово, вона має спрацювати так, аби люди у семи північних районах перестали, як вони самі сьогодні сумно жартують, «жити з трьома «Б»: безробіттям, бездоріжжям, безперспективністю…