Розуміючи всю відповідальність за виходжування дітей недоношених і з малою вагою, Одеська міськрада у 2006 році ухвалила муніципальну програму «Здоров’я матері і дитини на 2006 – 2010 роки». Її основне завдання – допомогти медикам виконати стандарти ВООЗ. Адже відповідно до них, живонародженою вважається дитина, яка з’явилася на світ за термін вагітності матері у 22 тижні і з вагою від 500 грамів. Вона народжується з недорозвиненими органами та системами, дуже ослабленою. І з часу народження такої дитини починається боротьба за неї завдовжки, без перебільшення, у ціле життя. Тому не випадково медики одразу звертають увагу на цікаву закономірність: батьки, яким разом з медиками пощастило виходити дитину з малою вагою, ставляться до неї відповідальніше і дбайливіше. Адже вона справді завжди відрізнятиметься від своїх однолітків.

Ухвалення міської програми і перехід нашої країни на нові стандарти виходжування новонароджених призвели до переоснащення відділень реанімації, озброїли лікарів необхідним для порятунку дітей сучасним обладнанням. Ту ж вентиляцію легенів тепер можна робити не наосліп, а контролюючи все, що відбувається на моніторі, точно знаючи, як реагує на процедуру організм новонародженої дитини.

У минулому році через всі відділення Одеської міської дитячої лікарні № 1 ім.ак. Б.Я. Рєзника пройшли 1200 дітей. У неонатологічному центрі виходжували десять малят з вагою до кілограма. Третина новонароджених важила до півтора кілограма. 10 малят з’явилися на світ у матерів, яким було менше 16 років.

– Рятуючи новонароджених з ексремально низькою масою тіла, ми навчилися виходжувати всіх дітей з малою вагою, – говорить заслужений лікар України, заступник головного лікаря з лікувальної роботи Марк Олександрович Ярмолинець. – У пологових будинках міста з’явилися відділення або пости інтенсивної терапії. Тобто, роботу з порятунку новонародженої дитини там можуть починати практично у перші хвилини її життя ще у пологовій залі. Приблизно кожна новонароджена дитина проходить через нашу лікарню. Кожна п’ята – через неонатологічний центр, куди її можуть прийняти з перших годин життя.

Створення такої системи виходжування малят, на думку Марка Олександровича, дозволило значно знизити дитячу смертність. Поки що на порядку денному залишається ще нерозв’язаним питання про відділення реабілітації, куди можна було б переводити дітей з відділення неонатології.

За кордоном усе частіше об’єднують допомогу у пологах і виходжування. Там, розуміючи, що будь-яке транспортування небезпечне для новонародженої дитини, залишають її у тому самому шпиталі, де вона з’явилася на світ. Виходжування відбувається у перинатальному центрі.

На думку Марка Олександровича, ця практика поступово приживеться і у нас. Тим більше, що першу спробу створення перинатального центру уже зроблено на базі обласного пологового будинку.

– Іноді діти з малою вагою перебувають у нас до півтора місяця, щоб їх стан цілком стабілізувався, – далі веде Марк Ярмолинець. – Якщо йдеться про вивчені нами задовільні умови, тоді ми можемо виписати малятко з вагою 2,1-2,2 кілограма, а не 2,5 кілограма. Але частіше діти затримуються у нас довше, тому що умов для нормального розвитку вдома у них немає.

Серйозну проблему для лікарні створюють діти, які залишаються без батьківської опіки. На час нашої розмови їх було 11 (зокрема 4 «відмовні»). Оскільки процедура оформлення малят до дитячого будинку досить тривала, брати у ній участь, допомагаючи оформляти необхідні документи, доводиться і працівникам лікарні.

Говорячи про перспективи подальшого розвитку, лікар Ярмолинець покладає великі надії на підготовку кадрів неонатологів. Зараз четверо з них проходять навчання у Харкові, де працює єдина в Україні неонатологічна лікарня і є кафедра у Харківській медичній академії післядипломної освіти.

На завершення розмови Марк Олександрович раптом торкнувся зовсім іншої теми.

– Закінчуючи школу, сучасний підліток за паспортом ще дитина, а біологічно – він уже доросла, сформована людина, – вважає Марк Олександрович. – У сучасному світі до 18 років він уже повинен не за партою сидіти, а розв’язувати зовсім інші завдання – одержувати професію, створювати сім’ю. Тому школу треба реформувати, повертаючись до 10-річки і до якісного професійного навчання. Тоді, закінчуючи школу, випускник матиме професію, не розгубиться, знатиме, що йому робити далі. Це дуже важливо, тому що часто батьки відмовляються від дітей через те, що прогодувати їх не можуть. Дітей-сиріт стане менше, якщо соціальними сиротами не будуть почуватися їхні батьки.