Ще років кілька тому, коли більшість агроформувань стали сільгосптовариствами або приватними підприємствами, від керівників доводилось чути, що спеціалісти їм не потрібні. Мовляв, то марне витрачання коштів. Самі ж не в тім’я биті, та й тепер багато нового можна дізнатися із наукової літератури, інтернету. У крайньому разі – проконсультуватися у фахівців з управління агропромислового розвитку. А цього року один директор приватного підприємства, який до того стояв саме на таких позиціях, сказав:

– Мені конче потрібен агроном.

Одразу навіть не повірила почутому. Та він почав мені доводити, що тепер без спеціаліста виростити високий врожай неможливо. За останні роки настільки все змінилось, що одна людина, якою б вона освіченою і кмітливою не була, встигнути скрізь не може.

Підприємство, очолюване цим керівником, багато років домагалося рекордних врожаїв, за усіма показниками посідало передові позиції в районі. А останні роки два здало їх позиції. Ні, воно не занепало, але лідерство втратило. Тож директор, будучи чоловіком розсудливим, зробив для себе висновок, що осягнути неосяжне одному не до снаги.

ТОВ імені Кірова, де директором Григорій Петрович Царук, який має агрономічну освіту, причому тривалий час працював за фахом, завжди тримало агронома. Тут керівник дуже цінує свого технолога поля – Івана Івановича Лукаша, досвідченого і грамотного фахівця. Григорій Петрович цілком довіряє йому, підтримує в усіх новаторських починаннях. І це дає позитивні результати. З року в рік врожаї у цьому господарстві серед найвищих в районі.

Необхідність тримати агрономів почали розуміти й інші керівники. Директор ТОВ «Агросвіт» Віктор Володимирович Цибулько відповів коротко і однозначно:

– Звичайно потрібні! Сьогодні взагалі бракує фахівців сільського господарства. Галузь занепадає, а молоді фахівці не хочуть йти на низьку зарплатню. Сьогодні вона має складати не менше тисячі гривень, а в більшості агроформувань немає фінансових можливостей таку зарплату сплачувати.

Проте у ТОВ «Агросвіт» є агроном. І мені пощастило з ним поспілкуватися. Олександр Шпитко закінчив Одеський аграрний університет у 2006 році і одразу ж пішов на роботу.

– До того всі практики проходив у «Агросвіті», – розповідає Олександр. – У мене й думки не було залишатися в місті. Не люблю я його метушні. Село – це моє.

– А агрономію обрав за покликанням чи просто так?

– Мені ця справа подобалася ще з дитинства. У мене дядьки і брат – агрономи. Взагалі в родині я – шостий агроном.

– Отож, династія житиме?

– Можна сказати й так.

– А чи багато твоїх однокурсників, як і ти, працюють у селі?

– Одиниці. В основному це ті, що мають власні фермерські господарства. Решта ж намагалися прилаштуватися в містах. Головна причина – низька заробітна плата та відсутність житла.

– Як, на Вашу думку, керівники агроформувань можуть вплинути на цю ситуацію?

– Кардинально ні. Цю проблему потрібно розв’язувати на державному рівні. Щоб з’ясувати ситуацію в районі, звертаюся до головного спеціаліста інженерно-виробничого відділу управління агропромислового розвитку Савранської РДА Віталія Олександровича Кейта.

Справді сьогодні становище досить складне. У нашому районі є 21 агроформування, кожне з яких що обробляє понад 100 гектарів землі. В них працює всього п’ять агрономів. Нам потрібно ще, як мінімум, десять фахівців. Для того, щоб грамотно займатися рільництвом, кожне господарство, яке має по 500 гектарів поля, обов’язково повинно мати агронома. Особливо потрібні вони тепер, коли застосовуються нові технології, нові сорти, засоби захисту рослин, добрива. За всім потрібно ретельно стежити. Навіть тоді, коли на полі лежить сніг, агроному треба готувати насіння, навчати механізаторів. А з весни і до пізньої осені він має щоденно бути в полі. Слідто врахувати, що сьогодні насіння, добрива, засоби захисту рослин, техніка, пальне дуже дорогі. Тож потрібно ефективно все це використовувати, вчасно провадити всі операції. Треба пристосовуватися ще й до погодних умов. Дуже важливо провадити моніторинг. Адже можна затративши кошти на добрива, через неграмотне їх внесення, тільки зашкодити. І замість зростання врожаю одержати усього нічого.

На жаль, сьогоднішні керівники не дуже поспішають замати таких спеціалістів.

До того ж випускники університетів не квапляться в села. І їх можна зрозуміти. Адже тут зарплати мінімальні, та ще й немає житла. Тому й намагаються прилаштуватися в містах, де часто-густо доводиться працювати не за фахом.

Справді, розв’язати цю проблему можна тільки на державному рівні. Якщо раніше молодого спеціаліста направляли на роботу, то він мав там обов’язково відпрацювати три роки. Тепер випускник вузу змушений сам шукати місце роботи. А про якісь пільги чи підтримку молодих спеціалістів вже й говорити не випадає. От і виходить, якщо держава не зробить відповідних висновків, то скоро сільських агрономів доведеться записувати до «Червоної книги».