Аграрний експеримент, поставлений декількома господарствами Великомихайлівського району, полягає у завчасному внесенні у ґрунт рідких добрив.

Прихильники такого методу починають підживлення ще з осені, вносячи на кожен гектар приблизно по 50 кг нітроамофосу. Потім весною додають ще по 100 кг селітри. А через якийсь час – рідкі добрива. Після цього земля готова прийняти насіння. Але і сівба теж супроводжується внесенням у землю разом з насінням приблизно по 15 кг карбаміду, стимуляторів росту і мікроелементів.

– У цьому році посадили на 2 тисячі гектарів більше ріпаку, ніж пшениці. Але головне, що є всі передумови до хорошого врожаю, – вважає в.о. начальника Великомихайлівського райуправління агропромислового розвитку Віталій Миронов. Сприятливі погодні умови і народні прикмети аналогічні тим, які були у 2002 році. Тоді район зібрав у півтора раза більше за свою традиційну норму.

Погано, що за останні 5 років у статистики з'явилася мода підмінювати факт середньоарифметичними показниками з кожного двору. З другого боку, вносять сумбур і ті фермери, які, як кажуть, з урожаєм пролетіли, як граки. А на «гармані» – сільському токовищі клювати нема чого. Ці можуть, не червоніючи, подати дані про зібрані 5 центнерів з гектара. А скільки лежить у нього у засіках, перевіряти не полізеш. Існування такого підходу спотворює реальну картину врожайності. Упорядкувати процес установлення справжньої кількості зібраного зерна – завдання кожної сільради. І не завадило б призначити уповноважених осіб, які відповідали б за цей облік.

Повідомлення учених про необхідність вносити у ґрунт по півтонни добрив розвеселило сільських практиків, які заперечують огульний підхід до сільського господарства. Надлишок хімікатів може завдати шкоду рослині. А кожен паросток для селянина – як дитина, і треба бути чуйним, щоб довідатися, чого і скільки він хоче.

Тому фермери шкодують, що сучасне сільське господарство обійдено лабораторним аналізом того, де землі потрібно більше фосфору, де азоту. Кидати у землю добриво, відміряючи його кількість на око, або виходячи з того обсягу, який вдалося придбати за кошти, явно суперечить європейській раціональності. Коли ж і ми доростемо до такого моніторингу?

– Слід було б заручитися також рекомендаціями, яке насіння підходить до ґрунтів і мікроклімату конкретного посівного сектору, – погоджується В. Миронов.

І пояснює комерційний бік питання. Так, наприклад, насіння соняшнику коштує від 20 до 160 тис. гривень за одну тонну. Але за невідповідних умов і дорогі сорти можуть дати погані сходи, а прибуток від проданого врожаю навіть не окупить витратну частину.

Фермерів рятує великий досвід. Тому вони тримаються без дотацій непохитно, як бійці в окопах. Об’єднавшись в асоціацію, вони пристосувалися замість рекламованих кредитів позичати у фізичних осіб і повертати з меншими відсотками, ніж банківські 33%. Так, хоч і зі скрипом, але економічна вигода є. І минулорічні 12 млн гривень прибутку у такому дотаційному районі, як Великомихайлівський, – величина чимала. Тільки чи довго господарі зможуть протриматися за таких умов? Насамперед, це залежить від ціни на зерно. Вона ж, на жаль, як і правила ринкової гри на аграрному ринку, занадто часто змінюється залежно від трансформації влади.

Держава нібито б і давала гроші на підтримку, але фермери їх і брати не хочуть. Тому що, наприклад, зараз солярку пообіцяли і взяли плату наперед. А в підсумку ні грошей, ні палива для тракторів. І господарі ідуть на парадоксальні для підприємців дії, коли погоджуються купувати «дизельку» дорожче, але не мати справи з держструктурами.

Отже, поки що панує дідівський метод. 25 центнерів з гектара він гарантує. А шанси на більше стікати, як вода крізь сито.