Одеська міська профспілка митних брокерів і підприємців готується висловити публічне невдоволення методами роботи Південної митниці. Попереджувальним сигналом став відкритий лист директорів 20 підприємств-імпортерів і брокерських фірм на адресу Президента України. То що ж так схвилювало бізнесменів?

Зустрівшись із заступником начальника Південної митниці Юрієм Соколовим, брокери і перевізники висловили свої претензії. Щодо більшості з них він дав пояснення. Однак деякі критичні зауваження стосуються усіх пропускних пунктів країни. Тому мова йде не про конфлікт між одеськими перевізниками і місцевими митниками. Виникає запитання про необхідність зробити прозорим такий важливий брокерський реєстр як центральна база Державної митної служби України. Перевізники скаржаться на те, що встановлювана ціна стабільно ввезеного товару змінюється буквально з кожним черговим його доставлянням в Україну. І ці варіації відбуваються необґрунтовано. Звідси й бажання профспілки розібратися із ситуацією.

Брокерів і перевізників насторожило повідомлення про те, що інформація, збережена в базі ДМСУ, є закритою. І доступ до неї мають тільки окремі працівники митниці. Це, у свою чергу, позбавляє учасників транспортного процесу можливості простежувати, як будується система ціноутворення. Тим часом, закон виключає в цьому процесі кулуарність.

Напевно, їм було б зрозуміліше, якби розмір тарифу формували інспектори на пропускних пунктах, а не переадресовували цю функцію головному офісу. Адже база – лише допоміжний елемент у роботі.

Проблеми породжує і нечітко прописаний перелік документів, обов'язкових для пред'явлення у пакеті: контракт, страховка, пакувальний лист підтверджують право на перевезення вантажу, але нічого не говорять про його вартість. Тому принципи, за якими відбувається формування залишаються незрозумілими. Наприклад, чому той самий вантаж, що кілька років ввозився за лінійним маршрутом, раптово починає оцінюватися за іншою – вищою тарифною категорією?

Через ці непорозуміння породжуються суперечки, які нерідко вирішуються, так би мовити... неформальним способом. Для дрібних компаній з невеликим оборотом контейнерів і перевізників-одинаків, що працюють на індивідуальні замовлення, розмір переплат часом перевищує вартість самого товару. І втрачається сенс підприємництва, що полягає в одержанні прибутку.

Заперечення, що всі штрафні санкції, які виникають дорогою, тепер платить власник вантажу або його одержувач, не заспокоює перевізників. Так, вони офіційно «виведені з зони відповідальності». Але в очах наймача виглядають винними у подорожчанні вантажу або зриві його своєчасного постачання. І є досить прикладів, коли з цих причин клієнти розривали договори з перевізниками.

Складається двоїста ситуація. З одного боку, можна погодитися, що зі збільшенням митних зборів поповнюється скарбниця. Але чи довго можна користуватися таким способом заробляння коштів? Адже його застосування спричиняє ліквідацію багатьох бізнес-структур. Тобто – прямого джерела цього наповнення.

Уже в статусі вічної було порушено тему оглядів вмісту контейнерів, при яких псується тара і порушується початкове укладання товарів. Невдоволення наймачів також викликає зрив пломби, неминучий у таких випадках. Все таке ж проблематичне запитання, чи є таке право перевіряти контейнери, що йдуть транзитом, якщо їх знімають краном з іноземного судна і ставлять на раму тягача, – тобто, 20-футові ящики навіть не торкаються української землі.

Проте перевізники, хоча і з труднощами намагаються «в'їхати» в усі ці метаморфози і постулати. Свої пропозиції вони у письмовій формі передають на колегію митниці.