«Чиновник будь-якого рангу повинен спілкуватися з людьми. Інакше потрібно буде цитувати гайдаївську комедію: «Ти дивишся на світ з вікна мого персонального автомобіля!». Я, як голова Одеської облради, справді їжджу на персональному автомобілі, але і від землі намагаюся не відриватися», – так прокоментував Микола Скорик свою участь у черговій «гарячій лінії» газети «Голос України».

Саме цьому виданню належить свідоцтво про реєстрацію №1 серед українських друкованих ЗМІ. Традиційні телефонні лінії є своєрідним барометром настроїв у регіоні, а нерідко і темою для подальших журналістських сюжетів.

За годину прямого спілкування Микола Скорик встиг поговорити більш ніж з двома десятками людей. Деякі запитання (наприклад, генплан Одеси) не стосувалися компетенції голови Одеської облради, про що він і повідомляв своїм співрозмовникам. Але основний діалог вийшов досить жвавим.

Володимир Іванович, Одеса: – Запитання про імідж Одеси. Ви часто з гордістю відзначаєте, що є уродженцем Одеси і патріотом нашого міста. А що конкретно Ви зробили для обласного центру і поліпшення його іміджу?

М.Л. Скорик: – Можна довго звітувати і розмірковувати на цю тему. Один з яскравих прикладів – реконструкція Одеського театру опери і балету. Ще один – обласна клінічна лікарня, яка по суті виконує функцію міської (ми намагаємося перетворити її у суперсучасний медичний заклад). А також Український театр, театр ляльок, театр російської драми, для оновлення яких робимо досить багато. Ще дороги.

В цілому керівництво і депутатський корпус обласної ради разом з колегами з міськради і за підтримки Президента та уряду намагаються зробити Одесу максимально привабливою не тільки для одеситів, але й жителів сусідніх регіонів. Якщо кожен на своєму місці буде сумлінно виконувати свою роботу і робити «малу батьківщину» кращою та економічно сильнішою, то поступово покращиться імідж і регіону, і країни у цілому.

Сергій Миколайович, сільський голова, Савранський район: – Чи передбачається якесь виділення коштів сільрадам, у яких невелика кількість населення, але при цьому три і більше населених пунктів? Адже нам немає за що утримувати клуби і ФАПи.

М.Л. Скорик: – Складне запитання. У нас більшість сільських рад дотаційні. Ми намагаємося їх фінансово підтримувати, але ситуація у бюджетній сфері в цілому дуже непроста. Якщо по Вашій сільраді є якісь невідкладні питання – ми можемо їх вирішити. Але в цілому потрібно думати про адміністративно-територіальне реформування, причому таке, щоб розв’язати проблему і не нашкодити людям.

Олександр, Одеса: – Приїхав сюди з Росії. Приємно, що Україна сьогодні налагоджує тісні і продуктивні зв’язки з моєю історичною батьківщиною. А чи укладає Одещина які-небудь договори про співпрацю з регіонами РФ? Якщо так, то у яких галузях?

М.Л. Скорик: – За чотири роки ми документально установили дружні відносини з Московською та Ленінградською областями. Гадаю, до кінця літа підпишемо договір про співпрацю з Воронезькою областю. Торік приймали на відпочинок і оздоровлення до одного з таборів Білгород-Дністровського району дітей з Ленінградської області. А у цьому році 20 діток з нашого регіону поїдуть на відпочинок і ознайомлення з визначними пам’ятками Санкт-Петербурга.

Галина Зіцер, директор обласної філармонії: – Знаю, що нарешті-то знайшли картину Караваджо. Можливо, потрібно вжити якихось додаткових заходів у музеї, для того, щоб уникнути подібних викрадень?

М.Л. Скорик: – Ми привели музей до ладу. Регулярно з облбюджету виділяється сума на його охоронно-пожежну сигналізацію. Після пограбування там змінилося керівництво (можливо, це потрібно було зробити раніше). Головне, щоб нам повернули оригінал картини. Гадаю, таких крадіжок ми не допустимо.

Катерина Кирилівна: – Гине Куяльник. Люди добувають пісок з кар’єрів, а водойма пересихає. Невже Вам однаково? Куди дивиться обласна влада?

М.Л. Скорик: – Лиман буде врятовано. Ухвалено програму щодо його порятунку, у якій чітко прописано доручення влади правоохоронним і природоохоронним органам.

Ірина Іванівна, Одеса: – Миколо Леонідовичу, ми знаємо Вас як інтелігентну людину, яка багато зусиль доклала для повернення до Одеси ОІСВ. Прикро, що зараз на цій темі піаряться інші люди, по суті приписуючи собі Ваші заслуги.

М.Л. Скорик: – Цей вуз точно буде повернуто до Одеси. Насамперед, завдяки Вікторові Федоровичу Януковичу. Це його заслуга. А хто б не стояв біля цієї перемоги крім мене – справа другорядна. Головне – справу зроблено.

Можна відзначити, що частину питань було адресовано Миколі Скорику не тільки як політикові, але й просто як людині.

Єлизавета, Одеса: – Миколо Леонідовичу, хто формує Ваш гардероб?

М.Л. Скорик: – Гардероб я формую переважно сам. Іноді мені у цьому допомагає дружина. Жодних іміджмейкерів у мене немає.

Олександр Ружин, голова правління Асоціації ветеранського руху Одеського регіону: – Посада голови обласної ради – політична. Вона припускає дуже багато різноманітних, зокрема і безсторонніх, заходів. Але у той же час Ви – кандидат економічних наук і на цій ниві багато чого досягли. Як Вам вдається все поєднувати?

М.Л. Скорик: – Я захистив дисертацію у 2003 році. 26-річним став керівником банку. Ця посада дуже багато дала у плані розвитку особистості, але багато в чому звужувала мене як професіонала. Це як головлікар, який насамперед є адміністратором і лише потім лікарем.

Але це той професійний рівень, який допомагає у моїй нинішній роботі. Намагаюся працювати над собою і далі. Роблю несміливі кроки у напрямі до докторської дисертації. Якщо кандидатська стосувалася підвищення фінансової прибутковості і стійкості комерційних банків, то, з врахуванням нинішньої специфіки моєї роботи, тепер розглядаю питання розвитку регіональної політики у контексті міждержавних відносин і транскордонної співпраці. Складно виходить, але намагаюся не закиснути.

Микола Іванович, Одеса: – На Вашу думку, як потрібно боротися з корупцією в органах влади?

М.Л. Скорик: – Такі речі повинні гаситися на всіх рівнях, про це дуже чітко сказав Віктор Янукович на недавньому засіданні Ради регіонів. Потрібна чітка робота правоохоронних органів, потребує змін політика щодо чиновників. Вони, з одного боку, повинні боятися покарання, а з другого боку – одержувати гідну зарплату. У бюджеті немає грошей на збільшення зарплат чиновникам. Але керівники місцевих рад мають можливість (можливо, за рахунок скорочення чисельності своїх апаратів) збільшувати зарплату співробітникам. Ці дві складові – загроза і неминучість покарання, і гідна зарплата – запорука того, що ми зможемо викорінити корупцію. Звичайно, не одразу, тому що вона в’їлася в усі сфери. І хто говорить, що у нас це явище геть чисто відсутнє, – схоже, упав з Місяця. Гірше, що іноді люди вважають корупцію невід’ємною частиною нашого життя.

– Тоді друге запитання. Чи пропонували Вам хабар. Якщо так, то якою була Ваша реакція?

М.Л. Скорик: – Пропонували. Я відмовився.

Тетяна Олегівна: – Ким бачить себе пан Скорик після найближчих виборів?

М.Л. Скорик: – Я бачу себе у тій же ролі, що й зараз. Вважаю, що не цілком себе реалізував на цій посаді. Якщо жителі регіону і депутати облради висловлять мені довіру, я із задоволенням продовжив би свою роботу на чолі регіонального парламенту. Але я – солдат. І якщо Віктор Федорович Янукович, чиєю передвиборною кампанією я керував в області, довірить мені іншу посаду – працюватиму там. Куди пошле партія – там і трудитимусь.

Ряд дзвінків надійшов від людей, які дякували голові обласної ради за надану допомогу.

Ірина Петрівна, Рені: – Дякую від себе, дітей, сусідів за багатоквартирний будинок для городян, які потерпіли і втратили житла після повені. Ви довели, що Ваші слова не розходяться з ділом, що дуже важливо для всіх нас.

Марія Чеботаєва, Саратський район: – Три роки провадяться відбудовні роботи у храмі. Спасибі величезне за підтримку і відчутну допомогу – виділення 50 тис. грн для Будинку милосердя, 100 тис. грн для Введенського храму пам’ятки архітектури. Цього року також прокладено 600 метрів дороги, що дозволило поєднати всі три храми обителі. 14 жовтня цього року виповниться 100 років основному храму. Я Вас заздалегідь запрошую взяти участь у святкуваннях. А також прошу виділити ще частину грошей для поновлення робіт.

Багато телефонних співрозмовників Миколи Скорика зверталися до нього з проханням про підтримку (матеріальну і не тільки): допомогу дитині-інвалідові, зловживання з боку несумлінного орендаря, випадки поборів за проїзд у громадському транспорті з ветеранів, проблеми з доставлянням пошти в райони області та багато чого іншого. Всі прохання ретельно фіксувалися (для того, щоб помічники Миколи Леонідовича могли потім розібратися у ситуації).

Втім, голова облради аж ніяк не збирався відігравати роль «позасезонного Діда Мороза» і обіцяти «призи» всім тим, хто зателефонував. У цьому зв’язку характерний такий діалог.

Олег Володимирович, Овідіопольський район, смт Авангард: – Наш населений пункт потребує поліпшення водопостачання.

М.Л. Скорик: – Але ж ваша сільрада – одна з найзаможніших в Україні.

– Так, але нам потрібно для цієї мети 8 мільйонів гривень на рік!

М.Л. Скорик: – Це багато. Якщо розбити на кілька років – ваша сільрада могла б здолати цю суму. Зокрема і за рахунок податку на землю.

– Сільський голова хворіє, а секретар не може розв’язувати такі питання...

– Що ж, до розподілу фінансової допомоги потрібно підходити виважено, особливо за умов нестачі коштів.

За чотири роки роботи в обласній раді я спілкувався з людьми на різну тематику, регулярно проводив виїзди і прийоми громадян. Тому сьогоднішній захід не був для мене чимось надприродним, – відзначив Микола Скорик. – У якомусь значенні я беру приклад з нашого Президента. Спостерігав, як Віктор Федорович спілкується з людьми під час своїх поїздок, як його помічники фіксують всі звертання. Адже як би високо не піднялася людина, не можна забувати про тих, хто дав тобі путівку у життя. І ще. Коли дякують мені особисто – це, звичайно, приємно. Але я розумію, що багато у чому це не тільки моя заслуга, але й усього депутатського корпусу, з яким ми разом працюємо.