П’ять довгих років країну рвали на шматки, відволікаючи увагу народу стогонами про Голодомор і байками про світле європейське майбутнє. Ось приклад рядового «нальоту» тих «окаянних» років. Це відбувалося в Одесі.

Жертвою нальотчиків стало державне підприємство – Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут по вул. В. Арнаутській, 72/74. Інститут розташовувався у 12-поверховому будинку, з вікон якого можна бачити «Кіровський садок» і знаменитий «Привоз». Знаковий будинок для міста. Ласий шматочок для злочинців!

Багато одеситів, найімовірніше, поняття не мають про те, що цей помпезний будинок, споруджений на світанку соціалізму, уже понад три роки не належить ні інституту, ні державі. Він проданий товариству з обмеженою відповідальністю, а швидше за все групі безвідповідальних осіб з «Чорноморського інвестиційного фонду». Продано за «злочинно малі» гроші, що порівнюються за сумою до сплати за два роки, яку інститут одержував за частину здаваних в оренду приміщень.

При смішній стартовій ціні 13701269 гривень будинок одного з флагманів національної науки «сплив» за 15286073 гривень. При цьому на розрахунковий рахунок інституту надійшло лише 14368908 гривень, тому що 6 % від суми угоди дісталося Одеській товарно-сировинній біржі, яка оформляла угоду.

Не виконано категоричну вимогу Міністерства промислової політики України про продаж об’єкта за ціною, не нижчою за певну незалежну експертну оцінку. Експертиза визначила вартість будинку в сумі 18268359 гривень. Продали на чотири мільйони нижче за експертну вартість. Як таке могло статися?

У період максимальної вартості нерухомості у місті Одесі, коли ціна одного квадратного метра офісних приміщень становила від 2000 до 2500 доларів США, оцінювачі визначили її у розмірі 426 доларів, а продаж було здійснено за 356 доларів за квадратний метр їдальні, кафе, лабораторій, конструкторських бюро, офісів тощо. Питання до прокурора Одеської області: «Чому горе-оцінювачі разом з шахраями-бізнесменами не сидять у в’язниці?»

Повернімося до історії «нальоту». Ішов грудень 2006 року. Країна уже відбула два роки покарання, до якого засудив українців Верховний Суд, посадивши на шию народу нахабних і балакучих злодіїв. Зараз достеменно важко встановити, від кого саме виходила ініціатива продати, а вірніше, вкрасти будинок інституту. Деякі факти безпосередньо вказують на лихі «жовтогарячі» голови, що засіли на той час у Міністерстві промислової політики України.

11.07.2006 року у Києві засідає комісія Міністерства щодо перевірки виконання умов контрактів з керівниками підприємств галузі. За результатами її роботи на адресу державного підприємства «Одеський спеціальний науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут» (ДП СНДіПКІ) надсилається вимога – терміново подати пропозицію щодо оптимізації науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт, підвищення рівня інвестиційної діяльності, а також за ефективністю використання майна і приміщень.

Цю вимогу можна була б вважати звичайною, якби вона не стала стартовою відмашкою для проведення грандіозної афери. Так уже 14.07.2006 р., тобто всього через 3 дні, збираються керівництво і представники трудового колективу інституту. Вони блискавично ухвалюють рішення щодо необхідності продажу 12-поверхового адміністративного будинку по вул. В. Арнаутській, 72/74. Таке собі «геніальне» рішення.

Того ж дня, листом № 204/500.М Йеллоустонского керівництво інституту бадьоро рапортує до Міністерства про свої наміри, а вже 18.07.2006 р. на ім’я заступника міністра Баранчука В.Н. інститут відправляє листа № 212/ПЕО з проханням дати дозвіл на продаж. Швидкість приголомшлива. Уже 28.07.2006 р. листом за № 10/4-4-1102 Міністерство відправляє інституту документ, у якому скрупульозно перераховує усі складові майнового комплексу, а ще через 10 днів листом № 12/4-4-349 дає остаточно дозвіл на продаж 12-поверхового будинку по вул. В. Арнаутській, 72/74.

Зверніть увагу, зазвичай дача такого дозволу розтягується на роки, але ця угода була «освячена» Міністерством напрочуд швидко. На нашу думку, це вказує на корупційну складову угоди. Передбачаючи недовговічність своєї влади, «жовтогарячі» тимчасові правителі жадібно рвали на шматки і заковтували народне надбання.

Весь процес так званого продажу супроводжувався як прихованими, так і кричущими за своєю цинічністю порушеннями законів України.

Назвемо лише деякі, найбільш знакові, на наш погляд порушення. При вимозі законодавства сповіщати про проведені торги не менш як за 30 днів, повідомлення у газеті «Україна Business» № 43 від 13-20.11.2006 р. з’явилося мало не пізніше самого продажу, який стався 16.11.2006 р.

Експертна оцінка вартості будинку явно занижена. До речі, коли одна з перевіряльних організацій, згідно зі статтею 13 Закону України «Про оціночну діяльність», звернулася до Регіонального відділення Фонду Держмайна, для того, щоб його фахівці провели рецензію оцінки будинку по вул. В. Арнаутській, 72/44, то ті, під якимось формальним приводом, категорично відмовилися. Це інформація для роздумів прокурора.

Далі події набули не зовсім тривіального ходу. Якщо «нальотчики» старої Одеси після вдалої справи ішли гуляти на «малини», то їхнім «жовтогарячим» послідовникам заважав це зробити страх. Звичайний звірячий страх розплати за скоєне. Київські махінатори з жахом почали спостерігати, як їхні одеські подільники, сп’янілі від легкої наживи, почали розкрадати державне майно тупо і зухвало, навіть не турбуючись про елементарне прикриття. Тоді, скривджені подільники на столичному міністерському «Олімпі», вирішують знищити інститут. Немає інституту, немає проблем! Це вони вміли робити добре.

Існували налагоджені схеми адміністративно-фінансового терору.

Першим етапом наступало Контрольно-ревізійне управління (КРУ), далі підключалися податкове відомство і суди.

От, наприклад, багатосторінковий акт КРУ за номером 100-24/59 від 29.11.2007 року. Дуже цікавий, треба сказати, документ, у якому скрупульозно перераховано всі факти і події, які мають стосунок до життя й діяльності інституту.

Це, так би мовити, наповнювач, смислова завіса, покликана створити видимість ретельної, об’єктивної перевірки і сховати її справжню мету.

На сторінках акта ретельно переписані цілі розділи статутних документів інституту, штатного розкладу, бухгалтерських звітів та ін. Знайшли у ньому своє місце і події, пов’язані з продажем будинку по вул. В. Арнаутській, 72/74, але лише у тій частині, яка відповідала «поставленому» Міністерством завданню.

Перевіряльників не зацікавили факти незаконних дій, які супроводжували сам продаж, не обурила ціна угоди, явно корупційна. Вони «шукали» і «знайшли» те, навіщо їх спрямували – підірвати інститут економічно і створити передумови для його ліквідації.

З акту перевірки випливає, що від продажу 12-поверхового будинку інститут дістав прибуток і від цієї суми частину – 4426300 гривень, повинні сплатити до бюджету. Може здатися, що це справедливо, але ні. Не тих карають! У справі було проведено кілька судово-економічних експертиз. Їхні висновки однозначні – акт КРУ про стягнення з інституту 4426300 гривень незаконний і потребує скасування у цій частині. Оновлене керівництво інституту звернулося до КРУ з позовною заявою до суду. Судовий «пінг-понг» триває досі. Ліквідатори не вгамовуються.

Сьогодні інститут майже не працює, нове керівництво з останніх сил утримує залишки трудового колективу, але це не може тривати довго.

Виникає запитання – а що ж це таке державне підприємство СНДіПКІ ? Чи потрібен інститут місту, галузі, науці, країні?

За результатами атестації наукових установ, рішенням колегії Міністерства промислової політики України № 12 від 26.11.2002 р., інститут віднесено до групи «Б», тобто до організацій, які формують перспективу науково-технічної політики галузі. Його визнано головним у питаннях науково-технічного забезпечення у напрямі: «Теоретичні й експериментальні дослідження щодо захисту навколишнього середовища і створення засобів захисту працюючих».

Питання і завдання, що стоять перед інститутом, більш ніж актуальні. Крім того, при інституті існує виробничий центр, атестований Держстандартом, на якому можна виготовляти дослідні зразки продукції з власних наукових розробок.

Слід також зазначити, що не одержуючи бюджетних асигнувань, інститут ухитрявся, ще зовсім недавно, одержувати до 350 тис. гривень прибутку, відраховуючи при цьому до скарбниці міста і країни понад 300 тис. гривень. Чи потрібен такий інститут одеситам і країні? Незважаючи на сильний тиск, спроби знищення, інститут сьогодні виконує роботи з багатьох науково-технічних напрямів. Це й оцінка викидів підприємствами у навколишнє середовище; розробка звітів щодо інвентаризації промислових і побутових відходів, їх утворення та розміщення; розробка систем вентиляції, їхнього налагодження і паспортизації; розробка робочих проектів газоочищення; розробка, налагодження і запуск енергоощадних технологій тощо.

Але головне багатство інституту – це його трудовий колектив. Ті фахівці, які, незважаючи на невелику зарплату, не залишають своїх робочих місць, а далі працюють. Вони – запорука відродження славетної одеської наукової установи. З розмов зі співробітниками інституту ми довідалися, що їхні оптимістичні надії на майбутнє пов’язані з новою владою в особі Президента України В.Ф. Януковича та голови Одеської обласної державної адміністрації Е.Л. Матвійчука. Вони чекають допомоги і реальної підтримки від влади. Вони вимагають покарати злочинців. Вони вірять у відродження України. Вони не втратили надії і віри у спроможність до оновлення – і людини, і людства.