Степанида Панасівна ЧЕРКЕС не перше скликання працює Новоіванівським сільським головою. Незадоволена тим, що і до неї, і тепер залишається проблемним вивезення сміття.

– Степанидо Панасівно, важко повірити, що Вам, такій енергійній і сильній духом людині, це не до снаги.

Важко зітхнувши, моя співрозмовниця відповідає:

– Ми перепробували багато варіантів. Знайшли ентузіаста, який вирішив зайнятися вивезенням сміття як одним з видів підприємницької діяльності. Це була молода жінка, готова вкласти у справу і свої особисті кошти. Найняли двох хлопців – робітників. Переговорили із сільчанами. Оголосили дні вивезення сміття, умови. І, гадаєте, справа пішла? Нічого подібного! Спрацювало обивательське: навіщо платити 8 гривень на місяць, коли можна безкоштовно звалити сміття, де заманеться. А для того, щоб суворо спитати, немає у нас достатньої законодавчої бази. Ну, викличемо порушника, який забруднює навколишнє середовище, на адмінкомісію. Ну, посваримо, можливо, навіть оштрафуємо. Тільки його цим не дошкулиш. А в селі більшість населення – це пенсіонери і непрацюючі. А правильніше – безробітні. Молодь з Одеси повертається, а роботи ж немає.

– Але я пам'ятаю, яке потужне комунальне підприємство у вашому селі було. Справжні майстри у ньому працювали – столярі, теслі, електрики. Замовлень звідусюди – лише встигай.

– Так, було таке. Причому, одним з кращих не тільки у районі. Але з розвалом усієї держсистеми розвалилося і воно. Ми, щоправда, робили спробу реанімувати його. Не вдалося. Зовсім неприбутковим виявилося. Але ж саме у його штаті могли б бути і сміттярі, і електрики, яких нам так не вистачає. Парадокс! У селі підстанція є, а свого електрика – з обов'язковим навчанням і допуском – немає. Добре ще, що є у нас наш безвідмовний рятівник – підприємець Федір Семенович Куцарєв. Він і бригаду з ремонту та експлуатації водопровідної мережі утримує.

– І все-таки, Степанидо Панасівно. Зі сміттям робити щось треба.

– Робимо. Взимку збираємо, навесні вивозимо. Щороку одне і тесаме. Контролюємо, звичайно. Замовили і установили, де це потрібно, таблички: «Охоронна зона», «Сміття викидати заборонено». І сьогодні до села під'їзд начебто вже нормальний. Але із «заднього ходу» – все ті ж незнищенні стихійні звалища. У селі-то понад 1800 чоловік живе. Я майже впевнена: ця проблема теж повинна розв’язуватися на рівні держави. Коли вести мову про екологічну безпеку. У нас же куди не поглянь – проблема. З тими ж пожежниками, наприклад. Ніхто не сперечається, ця служба дуже потрібна. Але щоб утримувати нам пожежний пост, потрібні гроші, спецмашина і спеціально навчені люди. Вони не щодня виїжджатимуть по ситуації, але зарплату – навіть мінімальну – треба видавати їм щомісяця. Громада не може це господарство утримувати.

– А взагалі-то у вас, як справи із самооподаткуванням? Люди ж повинні розуміти, що ці їхні кошти – на їхні ж потреби і витратяться.

– З великими труднощами ми його запровадили. Оплачуємо вуличне освітлення. Прикро за інше. При реформуванні колгоспу сільраді не передали жодної одиниці техніки. Але ж були у господарстві і та ж пожежна машина, і трактори. На жаль, сьогодні сільрада не має нічого. Минула зима, ой яка важка була, а ми – з голими руками. А село – одне з найвіддаленіших від райцентру. По 150 чоловік виходили сніг розчищати. Але знову ж – майже одні пенсіонери трудилися. Велика вдячність Федору Семеновичу Куцарєву, фермерам Іванові Степановичу Богданову, Віталію Андрійовичу Стоянову. Їхня допомога неоціненна. Тільки на одному ентузіазмі довго не протримаєшся. Тому на сесії сільської ради вирішили з усіх землекористувачів зібрати по 10 гривень за кожний гектар до неформального фонду. Це дозволить за необхідності найняти, наприклад, той же бульдозер. Ми і сьогодні у пошуку. У тому стані, який ніколи не дасть розслабитися.

Таїсія БАРАНОВА, власкор «Одеських вістей»